Росія втратила свій шанс бути супердержавою

Віра росіян у патерналістську державу - головна перешкода, що заважає країні стати успішною

Оригінал тексту опублікований на Bloomberg View. Інші колонки Bloomberg View за посиланням:http://www.bloombergview.com

Багатьом росіянам здається, що у РФ і США чимало спільного. Обидві країни великі, люблять авантюри, обидві відрізняються прихованою любов'ю до беззаконня і жорстокості, в обох із запізненням замислюються про інфраструктуру. Так що ж заважає Росії перетворитися на другу Америку – демократичну державу і економічного гіганта?

На початку 90-х у Росії був шанс, але вона ним практично не скористалася. Перше пострадянське десятиліття принесло майже необмежені свободи, але також повсюдну корупцію і економічний спад. Протягом другого десятиліття свободи поступово скорочувалися, а економіка зміцнювалася за рахунок зростання цін на енергоносії – до середини третього десятиліття стало зрозуміло, що це укріплення було лише міражем. Невже справа в тому, що росіяни просто не створені для будівництва суспільства, подібного до того, що забезпечило США процвітання?

У 1990-му, коли Радянський Союз уже був на останньому подиху, професор Єля Роберт Шиллер і російський економіст Максим Бойко, який згодом обіймав серйозні урядові посади і став багатим інвестором, опитали москвичів і ньюйоркців на предмет відношення до вільних ринків. Вони уникали озвучення абстрактних термінів на зразок «економічної свободи» і «капіталізму», натомість зосередивши увагу на конкретних ситуаціях. Дослідження показало значне розходження в поглядах росіян і американців. В кінці 2015 року Шиллер і Бойко повторили своє дослідження. Опубліковані нещодавно результати показують, що росіяни нітрохи не менше підтримують вільні ринки, ніж американці, але їх ставлення як і раніше різниться в декількох ключових питаннях, і це відхилення може пояснити, чому Росія не стала схожою на США.

Шиллер і Бойко запитали, чи справедливо фабриці, яка виготовляє кухонні столи ціною в $1 000, які користуються великим попитом, підняти ціни на $100, незважаючи на те, що витрати на виробництво не змінилися. У 1990 році 66% москвичів і 70% ньюйоркців сказали, що вважають це нечесним. У 2015 році такої позиції дотримувалися 68% москвичів і всього 57% ньюйоркців. Друге питання, присвячене тому, чи чесно піднімати ціни на квіти у свята, коли попит на них вище, також показав, що американці за останню чверть століття стали більш вільними, тоді як росіяни залишилися приблизно такими ж, як і в 1990 році.

Потім економісти запитали, чи повинна держава дозволити фабриці або продавцям квітів піднімати ціни відповідно до попиту. У 1990 році за те, щоб навпаки – заборонити піднімати ціни, виступило більше росіян, ніж ньюйоркців, тоді як щодо регулювання вартості кухонних столів позиції були майже однакові (43% «за» в Нью-Йорку і 41% - в Москві). У 2015 році приблизно половині москвичів все ще подобалася ідея цінового регулювання, але кількість схвалюючих її ньюйоркців впала до 35% (щодо кухонних столів).

В деяких питаннях росіяни демонструють більше прийняття ринкових механізмів, ніж у 1990-му. Дослідники запитали: чи розлютило б респондентів, якби людина, що стоїть перед ними в черзі, продала своє місце за $50? У 1990 році 69% опитаних в Москві (і 44% в Нью-Йорку) відповіли ствердно. У 2015 році всього 57% москвичів (і як і раніше 44% ньюйоркців) сказали, що їх обурила б така операція. Це, мабуть, природна реакція на 25 років капіталізму.

Шиллер і Бойко інтерпретують отримані дані наступним чином: хоча позиції росіян і американців в дечому різняться, ніколи не було причин – немає їх і зараз вважати, що росіяни відчутно менш орієнтовані на ринок: «В 1990 році, до розпаду Радянського Союзу і запуску ринкових реформ президента Єльцина, в РФ вважалося, що прості росіяни не готові до переходу до ринкової економіки, тому що не розуміють ринок, а їх цінності відрізняються від американських. Результати дослідження Шиллера і Бойко показали: незважаючи на виявлені розбіжності в поглядах між росіянами та американцями, ця точка зору є необґрунтованою. Сьогодні, після 25 років розвитку ринків у Росії, ця стара позиція здається майже безглуздою».

Тим не менш, мені здається, що економісти у своєму дослідженні недооцінили деякі важливі дані. У 2015 році вони додали питання про демократичні цінності, надихнувшись проведеним у 1992 році дослідженням іншої групи вчених, які також оформили свої питання на прикладі життєвих ситуацій. Ці питання продемонстрували набагато більше розбіжностей, ніж економічні.

У 1992 році лише 22% москвичів (порівняно з 29% сучасних ньюйоркців) погодились з твердженням «суспільство не повинно терпіти людей, чиї політичні погляди істотно відрізняються від поглядів більшості». У 2015 році 37% москвичів вважали, що з дисидентами потрібно розбиратися, 76% також вірили, що «краще жити у суспільстві з жорстким порядком, ніж дати людям стільки свободи, що у них з'явиться можливість чинити руйнівний вплив на суспільство». У Нью-Йорку такої думки дотримувалися 69% в 1992-му і 36% в 2015-му.

Шиллер і Бойко, схоже, частково приписують цей зсув зростаючій ролі державної пропаганди в російському суспільстві: «Західну демократію найчастіше показують неефективною, аморальною, лицемірною і так далі, що, швидше за все, зашкодило громадському сприйняттю поняття демократії і вплинуло на ставлення до неї». Я не впевнений, що проблема полягає саме в цьому, оскільки очевидна тяга до сильної держави поєднується з переконанням, яке не змінилось з радянських часів, що державі слід втручатися в роботу вільного ринку.

У своєму недавньому пості у Facebook Гаррі Каспаров, чемпіон світу з шахів і російська знаменитість 1990-х, написав: «Сподобалася іронія в тому, як американські прихильники Берні Сандерс розповідають мені, колишньому громадянину СРСР, про блага соціалізму і його істинне значення». «Мати можливість говорити про соціалізм – велика розкіш, розкіш, за яку було заплачено успіхами капіталізму, - продовжив лібертаріанець. Нерівність доходів, зрозуміло, велика проблема. Але ідея, ніби виходом є більше державного втручання, більше регулювання, більше боргів і менше ризику, абсурдна».

Не дивно, що Каспаров став небажаною особою в Росії і тепер живе на Заході.

Міністр закордонних справ РФ Сергій Лавров нещодавно написав велику статтю, намагаючись довести, що російська цивілізація докорінно відрізняється від західної, а СРСР був побудований на вроджених російських цінностях, зокрема, колективізмі. Цей цивілізаційний вплив, за словами Лаврова, відіграв значну роль у створенні західних держав загального добробуту: «Влада європейських держав запровадила безпрецедентні заходи соціалістичної підтримки під впливом прикладу СРСР і в спробі позбавити опору свої ліві сили».

Незалежно від того, чи має Лавров рацію, у США цей вплив ніколи не був настільки значним, незважаючи на палку кампанію Сандерса. Робота Шиллера і Бойко показує, що американці – причому і в політично ліберальному Нью-Йорку теж, стали виступати за вільний ринок відносно недавно.

Триваюча віра в патерналістську державу, що називає себе вартовим традиційного колективізму - жорно на шиї росіян, головна перешкода, яка не дозволяє Росії стати такою ж успішною й могутньою, як Америка. Тим не менш, є ще одне невелике розходження, виявлене Шиллером і Бойко – і воно може бути майже настільки ж важливим.

Економісти запитали людей, що б вони обрали: заробити багато грошей без слави або ж отримати яке-небудь не пов'язане з грошима досягнення: олімпійську медаль чи повагу колег. Росіяни як у 1990-му, так і в 20015-му не були зацікавлені у славі без грошей: всього 35% та 33% відповідно обрали цей варіант – порівняно з майже половиною ньюйоркців.

На перший погляд, це означає, що росіяни материалистичні і орієнтовані на бізнес. Тим не менш, ймовірно і те, що вони просто вважають за краще обрати грошініж повагу та захоплення. Як наслідок, вони менш схильні бунтувати, ризикувати, обирати шлях найбільшого опору. Ця риса характеру куди небезпечніше і куди сумніше, ніж схильність до етатизму.