Катастрофа Путіна і поворот на Схід

Китай став все ясніше усвідомлювати, що його інтереси на Близькому Сході суперечать інтересам Росії

Схильність президента до несподіваних ходів не приносить йому поваги навіть в Китаї: слабкість Росії через економічний занепад надто очевидна

За останні кілька років Москва щоразу, опиняючись у важкій ситуації на "західному фронті", намагалася показати зацікавленість в розширенні зв'язків з Азійсько-Тихоокеанським регіоном. За останні кілька тижнів після безрезультатного засідання Ради Росія-НАТО трапилося кілька ризикованих перехоплень і імітацій нападів з боку російських винищувачів над Балтійським морем.

Міністр закордонних справ Сергій Лавров назвав Литву найбільш "русофобською" державою і застеріг Швецію від вступу до НАТО, але його обіцянку "військово-технічних" контрзаходів не дуже добре прийняли в Північній Європі. Лаврову набагато простіше було спілкуватися з міністром закордонних справ Китаю Ван І про візит Путіна до Китаю в червні. Він також набрав дипломатичних балів, організувавши візит прем'єр-міністра Японії Сіндзо Абе в Сочі на початку травня.

Російське міністерство закордонних справ представляє цю давно обговорювану зустріч як перемогу над запереченнями США, але очікування Абе і Путіна від майбутнього тет-а-тет можуть відрізнятися. Японська влада припускає, що поглиблення економічної кризи в Росії змусить Путіна стати більш гнучким щодо суперечки, яка зайшла у глухий кут, з приводу Південних Курил, і змусить його домовлятися про компроміс. У Москві ж поширена думка, що Токіо настільки стурбований поглибленням стратегічного партнерства між Росією і Китаєм, що готовий відмовитися від своєї позиції щодо втрачених островів і пом'якшити режим санкцій. Але це малоймовірно: японські компанії не вважають інвестиційний клімат в Росії привабливим, навіть в енергетичному секторі, і тому, зазвичай, не особливо потерпають від запровадження санкцій.

Що Японію дійсно турбує, так це серія ракетних випробувань, здійснених у Північній Кореї. Але Росія може лише висловити несхвалення такої необачної поведінки і, судячи з усього, не бачить необхідності активно робити що-небудь з КНДР, незважаючи на очевидний ризик для розташованого неподалік Владивостока.

Лавров на пару з Ван І охоче засудив плани США розташувати в Південній Кореї нові елементи системи протиракетної оборони THAAD, заявляючи, що такі дії дестабілізують ситуацію в регіоні більше, ніж поведінка КНДР. Звертаючись до 26 міністрів закордонних справ Азійсько-Тихоокеанського регіону на зустрічі в Пекіні, російський дипломат також з задоволенням говорив про відповідальність США за поширення глобальних конфліктів і глобальної терористичної загрози. І Лавров очікував повного розуміння від китайської аудиторії.

Але російська теорія про стабільне зростання напруженості у багатополярному світі та зростанні загрози зіткнення між основними "полюсами", здається, перевищує рівень войовничості, до якого готовий Китай. Пекін вважає за краще говорити про нову стабільність, до якої призвело його мирне зростання, і намагається уникнути зіткнень, що обіцяють зашкодити вкрай важливим для Китаю економічним відносинам з США.

Деякі російські експерти стверджують, що антиамериканізм - не найкращий фундамент для побудови дружби з Китаєм. Але проблеми російсько-китайських відносин набагато глибші, аніж нездатність вибрати правильний тон агресивної риторики. Газпром продовжує наполягати, що робота щодо так званого "$400-мільярдного" контракту, укладеного в травні 2014, триває, хоча ясно, що при нинішніх цінах, по-перше, сума контракту втричі нижча, а по-друге, необхідні витрати перевищують можливий прибуток.

Крім того, план компенсувати глибокий спад у двосторонній торгівлі шляхом розширення експорту російської зброї в Китай зіткнувся з труднощами через бюрократичні зволікання: ані договір на сучасні винищувачі Су-35С, ані контракт на ракетні системи S-400 далекого радіусу не були фіналізовані. У Пекіні проігнорували спроби Москви переконати Саудівську Аравію та інші країни-експортери Перської затоки "заморозити" видобуток нафти, щоб забезпечити підвищення цін. І ці спроби були споконвічно приречені на невдачу, бо Іран не бажає згортати свої плани з розширення на глобальних нафтових ринках. Таким чином, Китай став все ясніше усвідомлювати, що його інтереси на Близькому Сході суперечать інтересам Росії.

Сам Путін минулого тижня намагався подати російський "поворот" на Схід в позитивному світлі, "вшанувавши своєю присутністю" перший запуск космічної ракети Союз з нещодавно побудованого Східного космодрому в Амурській області. Йому довелося залишитися на ніч, оскільки запуск був відкладений на один день. Ця незначна невдача кинула світло на таку кількість проблем з будівництвом цього величезного (550 квадратних кілометрів) космічного центру, що замість нагород Путін виніс догани віце-прем'єру Дмитру Рогозіну та низці іших вищих посадових осіб. Цей проект наражався на нескінченні проблеми і величезну перевитрату бюджету; він залишається недобудованим і слабо пов'язаний з регіональною інфраструктурою. Дійсно, при нинішньому рівні нафтових доходів і зважаючи на рівень корупції в путінській системі, Росія не може дозволити собі таких проектів і не може добитися успіху в просуванні державної програми розвитку Далекого Сходу.

Російська держава не вміє керувати мілітаризованою економікою цього регіону, тому Москва - з її залежністю від військових інструментів політики - є неефективним гравцем у багатосторонніх політичних процесах Азійсько-Тихоокеанського регіону.

Схильність російського президента до несподіваних ходів не приносить йому поваги навіть в Китаї, тому що слабкість країни через економічний занепад надто очевидна. Парадоксом повороту РФ на Схід є те, що він викликаний конфронтацією з Заходом, але ця конфронтація одночасно шкодить йому, оскільки Москва повинна віддавати основну частину своїх ресурсів на це протистояння. Анексувавши Крим і почавши війну в Донбасі, Путін визначив, що майбутнє Росії вирішить результат конфлікту з Україною, і з цієї геополітичної катастрофи виходу для нього більше немає.

Новое Время володіє ексклюзивним правом на переклад і публікацію колонок Павла Баєва. Републікування повної версії тексту заборонене.