Трансгендерна киянка: Виходити на ЛГБТ-марш треба, як в 2014-му на Майдан

Трансгендерна жінка Інна Ірискіна вважає, що ЛГБТ-спільнота має чіткіше заявляти про свої вимоги і сама потурбуватися про безпеку своїх активістів під час ходи

Тема ЛГБТ-маршу за рівні права, який заплановано на цю неділю, є однією з найгарячіших в українському суспільстві. Сперечаються не тільки ЛГБТ з натуралами, а й натурали з натуралами і геї з геями. Хтось вважає, що подібні марші проводити взагалі не можна, хтось – що його треба відкласти, бо саме зараз не на часі, хтось – що його треба проводити за будь яких обставин.

Зважений погляд на те, як має бути організований Марш рівності в Києві висловлює активістка ЛГБТ-руху киянка Інна Ірискіна. Вона працює в ЛГБТ-організації "Інсайт" за спеціалізацією захист трансгендерних людей, кандидатка технічних наук і співробітник Українського мовно-інформаційного фонду НАН України, де займається розробкою технологій для складання словників.

За документами Інна – чоловік, але виглядає як жінка, поводиться як жінка і вважає себе жінкою. Рік тому depo.ua писав про її весілля: наречена була за паспортом чоловіком, а наречений – жінкою, тому в РАГСІ їх розписати не відмовилися. Зараз партнера Інни називають вже не Яною, а Яном.

Інна і Ян. Рік тому вони побралися в Києві. Наразі подружжя збирає кошти на лікування Яна – в нього винайшли мієлодиспластичний синдром, для лікування потрібна трансплантація кісткового мозку. Зараз йде пошук донора і грошей.

"Якби я організовувала велику вуличну ЛГБТ-акцію з урахуванням українських реалій, я б позиціонувала її як протестну акцію боротьби за права, а не зрозумілий тільки вузькому колу прайд з досить розмитою метою, - розповідає Інна. – Я б заохочувала людей писати на плакатах те, чого саме вони вимагають: антидискримінаційних законів, розслідування злочинів ненависті, спрощення процедури визнання гендеру, шлюбної рівності. Тобто, щоб наші месседжі були прямою відповіддю на питання "яких прав вам не вистачає?". Місцем проведення я б обрала або Хрещатик/Майдан, або урядовий квартал

- А що до безпеки? До кожного учасника ходи влада планує чотирьох поліцейських приставити, але ж радикали усе одно прийдуть

- Я б спробувала сформувати серед потенційних учасниць і учасників бойову групу, готову у випадку агресії у наш бік не тільки прийняти на себе удар, але й дати гідну відсіч. Я б акцентувала на тому, що це небезпечно, і ніхто не дасть вам гарантії, що ви повернетеся цілими і неушкодженими - отже, виходити на таку акцію треба приблизно так, як ви виходили б на Майдан у часи загострення протистояння, якщо маєте мотивацію дійсно боротися за права. Якщо ж ваша мотивація красиво засвітитися під райдужними прапорцями, то краще залишайтеся вдома. А з поліцією розмовляла б з такої позиції, що ми вийдемо у будь-якому разі, тому ви б нам дуже допомогли, якби зробили все можливе щоб не пролилася кров, але якщо ні, ну то ми будемо діяти на наш власний розсуд.

- Як вважаєте, чому з року в рік ЛГБТ-спільнота повторює, що це марш за рівність, а його все одно називають парадом?

- Мені здається, у багатьох людей просто засіли певні штампи в голові, вони зациклюються на них, і навіть не хочуть слухати що їм кажуть. І ще такий лінгвістичний нюанс: "прайд" і "парад" схожі за звучанням. Багато хто плутає.

- Вам не здається, що суспільство так агресивно налаштоване навіть не по відношенню до геїв, лесбіянок, трансгендерів, а саме по відношенню до маршу?

- В якійсь мірі так. У багатьох рефреном звучить, мовляв, сидіть тихо і не висовувайтеся, тоді вас ніхто не чіпатиме. Але це наше право - виходити, заявляти про себе, про свої права. Так само, як і в будь-яких інших людей

- За які права ЛГБТ-спільнота України бореться?

- Впершу чергу це права, пов'язані з недискримінацією. щоб нас не переслідували, не били, не звільняли з роботи просто за те, хто ми є. Щоб банально не доводилося боятися, коли виходиш на вулицю. Якщо говорити про трансгендерів, то це перш за все право на визнання гендерної ідентичності. Тобто проста процедура зміни документів, а не той кошмар, який є зараз. Багато проблем виникає саме тоді, коли показуєш документи, а там ім'я і стать дещо не поєднуються з тим, як ти виглядаєш. В банках, при перетині кордону, при зніманні житла, влаштуванні на роботу, де завгодно

- Хіба для того щоб поміняти документи недостатньо провести операцію зі зміни статі?
- По-перше, для того щоб вийти на операцію, треба спочатку пройти купу процедур, зокрема провести мінімум 30 днів у психіатричному стаціонарі і отримати дозвіл від комісії, яка дивиться на тебе не стільки з точки зору твоїх потреб в даній ситуації, скільки в плані твоєї відповідності набору гендерних стереотипів в їхніх головах. А по-друге, не всі ж хочуть робити операцію. Ось особисто я її не робила і взагалі то не планую, і значить за існуючим порядком документи змінити не можу. Крім того, я перебуваю у шлюбі і це знову ж протипоказання. Виходить, мене ставлять в ситуацію, коли я змушена вибирати між правом на сім'ю і правом на визнання мого гендеру. Але я не хочу робити такий вибір, мені потрібні обидва цих права

- І зараз ви всюди змушені пред'являти чоловічий паспорт, хоча при цьому виглядаєте як жінка?

- Ну, в деяких ситуаціях я намагаюся одягатися унісекс, щоб уникнути зайвих питань. Хоча, з огляду на зовнішність, навіть у такому вигляді "хлопчика" в мені рідко бачать. Та й неприємно це, коли доводиться спеціально замислюватися про такі речі, підлаштовуватися, грати якусь роль. Наприклад, в одну з перших поїздок був випадок, коли прикордонник після мого пояснення що я "міняю стать" почав прискіпливо копатися в моєму рюкзаку, а потім погрожував зняти мене з потягу, бо я везла гормони і нібито треба перевірити, чи це не наркотики. Довелося в кінцевому рахунку йому заплатити щоб він від мене відчепився

Хоча останнім часом траплялися випадки, коли я нічого не намагалася зображати, пояснювала все як є, і все проходило благополучно. Але кожен раз це як лотерея.

- Коли на вашу думку в Україні реально буде домогтися рівних ЛГБТ з усім іншим суспільством?

- Хочеться сподіватися, що вже в найближчі роки - за умови, що ми збережемо курс на Європу, і що необхідні в ключі цього курсу реформи будуть робитися реально, а не тільки на папері "для галочки

- Хочеться вірити, але як думаєте, чи реально, наприклад, в найближчі п'ять років позбавитися дискримінації, дозволити одностаттєві шлюби та всиновлення дітей?

- Зі шлюбами і всиновленням, гадаю, знадобиться трохи більше п'яти років. Інше, думаю, реально… Хоча що стосується недискримінації, для того, щоб це було на практиці, а не тільки на папері може ще багато часу знадобитися. В решті-решт, в західних країнах, де є відповідні закони, теж не можна сказати що всюди все ідеально з цим. Тиск ЄС це безумовно добре, але ЄС тут все-таки може бути нам лише помічником. Головною рушійною силою змін повинно бути саме співтовариство

- Як же ЛГБТ заслужити приязнь суспільства?

- За великим рахунком, це питання часу, в якійсь мірі - зміни поколінь від тих, хто ще звикли мислити в "совковому" ключі, на більш сучасних. Я не думаю, що ми повинні щось заслуговувати. Скоріше, суспільство повинно змінитися, щоб різноманітність в ньому сприймалася як цінність, щоб була повага до особистості, індивідуальності, було поняття про особисті межі, з яким в Радянському Союзі дуже погано було. Тоді прийде визнання і ЛГБТ, і інших меншин, які зараз відчувають дискримінацію.

- А крім боротьби за рівність ЛГБТ-людей з натуралами, чим займається КиївПрайд?Відстоює якісь права, цінності, не пов'язані з сексуальною орієнтацією, а загальні?

- КиївПрайд, наскільки я знаю, сфокусований саме на ЛГБТ. Якщо ж говорити про організацію "Інсайт", в якій я працюю, хоча наш пріоритет також ЛГБТ, але в нас також сильна феміністична повістка, а в нашому Фестивалі Рівності ми торкалися також права переселенців, права людей з обмеженими можливостями тощо

- Тобто ви допомагаєте інвалідам, переселенцям незалежно від їх сексуальної приналежності?

- Власне, ми весь час намагалися донести, що наш захід про рівність для різних груп, але опоненти чомусь все одно зводять все до сексуальної орієнтації. Ну, вони схильні до неї зводити все, де вона хоч якось засвічується…

- І ще вам закидають, мовляв, не мітингуйте, а йдіть воюйте чи волонтерством займатеся.

- І геї і лесбійки воюють в АТО, і на Майдані стояли. Просто як правило вони намагаються не світити свою сексуальну орієнтацію, через пов'язані з цим ризики. Я сама перераховувала гроші на підтримку армії, якщо на те пішло. Просто не бачила необхідності про це, що називається, кричати

Олег - один з небагатьох геїв, які не приховувують своєї орієнтації. Воював у 1 хвилі, пройшов Іловайськ та Дебальцеве. Фото: vedomosti-ua.com

- Геї і лесбіянки в АТО і волонтерський рух є, але заявити про себе ви не можете. А суспільство тим часом вважає, що вони ні про що крім власного "гейства" не думаєте. Замкнуте коло…

- Ну, деякі статті на цю тему все ж я читала, тож вже починають заявляти. Сподіваюся, чим далі, тим більше і вільніше на ці теми будуть говорити

- Повертаючись до маршу: у "Фейсбуці"популярна думка, що зараз він не на часі, бо війна і що через марш ставлення до ЛГБТ стане ще гірше. А як ви вважаєте?

- Я вважаю, що права людини завжди на часі. І взагалі це дивна постановка питання, коли спокійно проводяться усілякі концерти, футбольні матчі, кіно і театри повні народу, але акція, яка є взагалі не розважальною, а правозахисною чомусь виявляється не на часі. Що до погіршення ставлення, думаю що це з дискурсу звинувачення жертви, коли на неї намагаються навішувати всю відповідальність.

Хоча відповідальність повинна бути на тих, хто нападає і проявляє агресію. ЛГБТ в решті решт нікому не перешкоджають проводити альтернативні заходи, будь вони за "традиційну сім'ю", хресні ходи або ще щось

- Ви на всі марші ходите? Як давно вони проводяться?

- Перша спроба була в 2012 році, тоді марш скасували з міркувань безпеки. Потім в 13 був, в 14 знову скасували, в минулому році був. І ось зараз перший раз, коли місце його проведення зважилися оголосити відкрито.

Я саме цього року йду в перший раз, тому що моя позиція з самого початку така, що подібна акція має бути відкритою. На інші акції я виходила відкрито з ЛГБТ-символікою. Минулого року ось за поправку до Трудового кодексу виходили досить масово. І все було ОК.

- В якому сенсі акція має бути відкритою? Хіба раніше не можна було ЛГБТ-символіку використовувати?

- В тому сенсі, що час і місце проведення мають бути оголошені відкрито. Раніше це повідомляли через СМСки тільки заздалегідь зареєстрованим учасникам, вузькому колу обмежених людей. Ніби як з міркувань безпеки, але виходило тільки гірше, тому що інформація все одно зливалася праворадикалам. Заявка-то подавалася в КМДА, і міліція місце знала заздалегідь. Виходило, що найменш обізнаними до останнього моменту залишалися самі учасники

- ЛГБТ-спільнота активно бере участь в маршах? Половина відкритих хоча б приходить?

- Складно говорити про якісь чисельні оцінки. Начебто кілька сотень минулого року було. Думаю, цьогоріч вийде ще більше, тому що знаю і інших людей, яких заморочки з необхідністю реєструватися демотивували.