Британський землетрус - тільки початок

Непередбачуваність і конвульсії Заходу не дадуть Росії можливості продовжувати свою політику, яка ґрунтується на вірі в міцність західних правил гри.

Сталося! Британці вирішили покинути Європейський Союз. Драма невизначеності тривала до останньої хвилини. Прихильників виходу виявилося на 1,1 млн більше - 51,9% за вихід проти 48,1% прихильників залишитися в ЄС при явці 72,2% ( дані BBC).

Боротьба з приводу «Вийти» або «Залишитися» стала ключовою подією не тільки сучасної історії Великобританії, але і Заходу в цілому. Справа не в економіці і міграції, які виплили на перший план у зіткненні британських євроскептиків і прихильників ЄС. Флегматичні британці, які востаннє робили революцію у 1688 р, підняли бунт проти істеблішменту - свого і заодно брюссельського.

Цей бунт відображає кризу західного порядку, що виникла після виходу зі сцени його альтернативи - світового комунізму. Хвиля право-лівого популізму на європейському континенті і в США - ще один прояв цієї системної кризи. Ліберальна спільнота опинилася перед вибором: або шукати нові форми глобалізації і розширення свобод та відкритості, або повертатися до традиційних форм політики - зміцнення суверенітету, протекціонізму, регулюючої ролі держави, підозрілості до чужого. На жаль, західна еліта не зуміла зробити глобалізацію надбанням всього суспільства, що знову поставило на порядок денний питання рівності і справедливості. І не знайшовши їх вирішення ті, хто відчув себе обділеним, стали вимагати повернення до старого.

Так, починається нова історія європейського проекту інтеграції. Протягом наступних двох років Лондон і Брюссель будуть переглядати 80 000 сторінок договорів, які вони уклали один з одним. Одним з найважливіших питань, яке їм належить вирішити - чи залишиться лондонський Сіті ключовим фінансовим хабом Європи.

Але британський землетрус – тільки початок. У Німеччині, Франції, Нідерландах, Іспанії чекають незабаром на вибори і референдуми. Вихід Великобританії став адреналіном для тамтешніх євроскептиків і популістів, які цілком можуть поставити питання про своє розлучення з Брюсселем.

Брюсселю, який отримав ляпаса від британців, потрібно думати про серйозні реформи, які б зберегли єдність Європи. Виникає питання: де ті європейські лідери, яким це до снаги? При відсутності у ЄС Великобританії, яка була мускулом прагматизму і лібералізму, всередині ЄС неминуче виникне новий баланс сил і поки неясно, яким він стане. Швидше за все, посилиться значення франко-німецької осі. Але Франція, якщо дати їй волю, зробить Європу більш дирижистською і остаточно її забюрократизує. А це означає нові бунти. Спасіння в тому, що французькі президенти слабкі навіть для того, щоб керувати Францією. Але чи зможе Німеччина утримати Європу на своїх плечах? Особливо, коли Європа знову почала підозрювати Німеччину в надмірних амбіціях. Ось вже нова влада в Польщі говорить про необхідність стримування як Росії, так і Німеччини. А в самій Великобританії неясно, чи зможе Лондон утримати Шотландію і заспокоїти Північну Ірландію?

Між тим, європейський проект втрачає довіру європейців. Так, тільки 44 % британців, 39% французів і 47% іспанців ставляться до ЄС позитивно. Але є й підстави для оптимізму - 74% європейців вважають, що ЄС повинен відігравати більш активну роль. Молоді європейці хочуть жити в єдиній Європі і вони вже не хочуть повертатися в національні квартири.

Так, Brexit - землетрус для Заходу. Але цей струс Заходу був ой як потрібен. Він його розбудив і змусив зажирілі еліти почати думати і боятися. Змусив їх розмірковувати, шукати шляхи повернення довіри суспільства.

Європа стане картковим будиночком? Перестаньте! Не стане. Європа буде шукати нові сполучні тканини - повільно, методично і наполегливо. Хоча європейцям доведеться зішкребти багато іржі. І змінити не тільки своїх політичних регуляторів, але і прочистити судини своєї конструкції.

І що весь цей струс означає для Росії? Ми зі своєї периферії бачимо, як найпотужніша в світі цивілізація почала пошук нових форм життєздатності. Саме ця цивілізація, незважаючи на свою лихоманку, продовжує встановлювати правила гри і прогресу. Тому для Росії так важливо, в якому напрямі піде Захід.

Є ілюзія, що розбрат в Європі збільшує російські шанси половити рибку в каламутній воді. Що ж: це завжди заняття слабких. І воно може дати дивіденди. Тим більше, що європейський популізм так хоче використати Росію у своїх іграх. Але дивіденди від цієї гри для нас можуть бути тимчасовими. Підтримка право-лівого популізму, що проповідує протекціонізм і підозрілість щодо навколишнього світу, навряд чи створить для Росії сприятливе зовнішнє середовище. Західні популісти нас будуть підозрювати так само, як і інших чужих. А непередбачуваність і конвульсії Заходу не дадуть Росії можливість продовжувати свою політику непередбачуваності, яка ґрунтується на вірі в міцність західних правил гри.

Захід починає пошук своєї нової істини. Зрештою, вони розберуться. Це вже не перша криза ліберальної цивілізації. І кожен раз криза дозволяла їй підніматися на новий рівень прогресу. І зараз вони виживуть: змінять машиніста, поставлять новий локомотив і почнуть рух. І нам їх не наздогнати. Якщо не зуміємо вскочити в останній вагон.

Текст публікується з дозволу автора.

Оригінал