Як Путін вирішив "зістрибнути" з війни в Сирії

Ведення бойових дій проти сирійської опозиції з Ірану – безпечний, хоч, може, і менш дієвий спосіб втручатися у внутрішні справи цієї країни.

Російські бомбардувальники Ту-22М3 і Су-34 злетіли з аеродрому Хамадан в Ірані, і завдали ударів по позиціях бойовиків у Сирії. У міністерстві оборони Росії заявили, що бомбардувальники знищили п'ять великих складів з озброєнням, три пункти управління та ще й "табори підготовки бойовиків" на додачу. Ну, майже половину Ісламської держави.

За цією російською переможною реляцією якось забувається одне-єдине логічне запитання – а якого дідька російські літаки робили в Ірані?

Теоретично можна було б припустити, що важким "Тушкам", які потребують довгої злітної смуги, не сподобались сирійські аеродроми. Але сирійська авіабаза Хмеймім, де базуються росіяни, має трикілометрову ЗПП, з якої може злетіти рішуче що завгодно – включно з дальніми бомбардувальниками, не кажучи вже про Су-34.

Чому ж тоді починаються операції з Ірану? Саме переміщення авіаугруповання, навіть невеликого, коштує немало. Та й право базуватись в Ірані теж, однозначно, отримане не безкоштовно. Це ж з Башаром Асадом можна не церемонитись, у нього вибору особливого не було і немає – а за прихильність іранських друзів доведеться, без сумніву, заплатити. Якщо не грошима, то геополітичними послугами.

Різкій зміні місця прописки російських авіаторів може бути єдине пояснення. Вони перестали відчувати себе в безпеці. Після довгих місяців бомбардування всього живого, навіть у найкраще захищених цитаделях Асада, навіть з російською морською піхотою довкола аеродрому. Можливо, поява у повстанців засобів ППО робить російські літаки вразливими в момент одразу після зльоту, коли вони виходять із зони прикриття, але ще не мають достатньої висоти. Можливо, Кремль побоюється наземних рейдів повстанців. Хтозна.

Але спроби атакувати цілі в Сирії з території Ірану – це однозначно спроба продовжити кампанію з міркувань престижу, мінімізувавши при тому її ефективність. Ну, і знизивши ймовірність власних втрат.

Тепер російські авіатори кудись літатимуть і щось (з максимальної висоти, яка для "Тушок" становить 13 з гаком кілометрів, і де їх не дістане жодна ракета з тих, які можуть бути в повстанців) бомбитимуть, а російське Міноборони звітуватиме про нові і нові "успіхи в боротьбі з Ісламською державою". На даний момент, нагадаємо, це відомство хвалиться 30 000 успішно вражених об'єктів інфраструктури ІД (!).

Звичайно, ударні гелікоптери могли зробити (і робили, як на те пішло) в сирійській війні далеко більше. Але, нагадаємо, поява засобів ППО у повстанців робить їх використання надто ризикованим – інциденти з Мі-35М та Мі-8 в яких загинуло 7 російських авіаторів, це підтверджують.

Єдине, що в подібній ситуації Кремль стає заложником добрих стосунків з Тегераном. Бо Іран – це не Крим часів Януковича. І наявність в ньому російської авіації – це потенційні проблеми для Росії та її авіації, а не для іранського режиму. Але це питання, звісно, виникне пізніше.

Поки що секретар Ради національної безпеки Ірану Алі Шамхані тішить слух Кремля заявами про те, що для боротьби з тероризмом в Сирії Іран готовий надати в розпорядженні Росії весь свій військово-виробничий потенціал і військові об'єкти. А сирійці готуються отримати на голову чергову порцію бомб. Тепер – зі стратегічних бомбардувальників, які пролітатимуть над ними на недосяжній (поки що) висоті. "Війна з тероризмом" триває.