Скільки російськомовних немовлят треба з'їсти, аби перевиховати касирів МакДональдза

Скандал з харківським "МакДональдзом", в якому відмовилися обслуговувати українською, не заслуговував би на особливу увагу, якби подібні випадки не були типовими для українських міст.

Днями в Харкові стався доволі типовий епізод української "мовної війни" за участі найвідомішої в світі мережі закладів швидкого харчування. Волонтерка Марина Хаперська в місцевому МакДональдзі зажадала аби її обслуговували українською і отримала відмову.

На скаргу до керівництва закладу пані Марині відповіли з офісу харківського МакДональдза "Наукова" письмово і навіть українською, от тільки зміст цієї відповіді не може не викликати обурення. По-перше, підписаний менеджером харківського відділення "МакДональдза" Половенко Н.В. текст має доволі неоковирний вигляд з точки зору здорового глузду, адже українська мова там є однією з мов національних меншин. Але закриємо на це очі, зрештою від менеджера МакДональдза складно вимагати чітких юридичних формулювань. А ось головний аргумент працівників фаст-фуду обійти увагою вже не вийде ніяк, адже пан чи пані Половенко апелює до Конституції України, яка забороняє дискримінацію за мовною ознакою.

Отже, за логікою, харківського фаст-фуду, україномовні клієнти дискримінують нещасних касирів та менеджерів закладу, змушуючи тих говорити державною мовою. І це замість того, аби бути безмежно вдячними їм за їхнє "толерантне ставлення до мовних уподобань клієнтів". Про можливість того, що дискримінують саме українськомовних відвідувачів, яким відмовляють у праві обслуговування рідною мовою, в "МакДональдсі" тактовно промовчали. А і правда, хіба може вважатися дискримінованим україномовний українець? Він же апріорі має знати російську, а от російськомовних володіння "общєпонятним" автоматично звільняє від необхідності напружувати мозок українською фонетикою, граматикою та лексикою. Ось така схиблена логіка, але попри це дуже характерна для усього "русскава міра".

І саме через це ситуація в харківському "МакДональдсі" більш ніж типова. Подібні історії трапляються часто-густо і не лише в умовно російськомовних містах Південного Сходу. Лише за останні кілька років в столиці розгорілося кілька аналогічних скандалів, що набули всеукраїнського розголосу. Деякі з них дійшли навіть до судів. Всі ці скандали як і годиться супроводжувалися "холіварами" в соцмережах більшої чи меншої інтенсивності. При цьому на адресу надто заповзятих поборників української звучали звинувачення у так би мовити надмірному та нездоровому патріотизмі чи навіть у "вишиватництві" з вуст цілком свідомих українців. Мовляв, не треба бути "шибко вумними", мовляв, російськомовні українці теж люди і українізувати, якщо і треба, то лише любов'ю і пестощами, а не жорстким захистом власних прав.

На справді ж всі ці дискусії не варті й ламаного шеляга, адже відповідь на всі розмови про крамнично-ресторанну "дискримінацію російськомовних працівників" може бути лише одна – кожна людина, що працює в сфері обслуговування, зобов'язана володіти державною мовою в межах необхідних для спілкування, тобто для виконання прямих професійних обов'язків. І крапка. Все інше – це просто професійна некомпетентність з усіма відповідними кар'єрними наслідками.

Що ж стосується "шибко вумних" україномовних українців, то вимагати забезпечення виконання власних прав – це цілком нормальна поведінка здорової людини. Українці, звісно, нація дуже толерантна, але чомусь толерують вони не жертв реальної дискримінації, а переважно тих, хто дискримінує їх. От і виходить, що росіяни, які поголівно обожнюють Путіна та схвалюють окупацію Криму та війну на Донбасі, нам досі чомусь брати. Наші "зірки" спорту та поп-сцени щиро не розуміють, що поганого в тому, аби поїхати на Росію заробити грошенят, продовжуючи торочити про "мир, любов і злагоду". І поки ми не навчимося поважати себе, дозволяючи менеджерам МакДональдза вирішувати, якою мовою нам краще спілкуватися у власній державі, ми так і залишатимемося "молодшими братами".