Прогресивна молодь увійшла у нерівну боротьбу з істеблішментом - Вакарчук розказав, чи вірить у можливість змін

Україні потрібно кілька партій, які б ґрунтувалися на ідеології, а не на випадковому лідерстві. Виступ Святослава Вакарчука на Ялтинській Європейській Стратегії-2016.

Про зміни на гірше

З точки зору Заходу, є переломний момент, що вказує на те, що деякі речі змінюються на гірше. В інших країнах світу люди навпаки дивляться на це як на можливість. Нещодавно я був у Єльському університеті, де багато людей з Африки, з південно-східної Азії. Всі є провідними людьми в своєму суспільстві. Вони – оптимісти. Звичайно, вони бачать загрози, бачать сирійську кризу, дуже багато політичних, економічних криз. Але, якщо говорити про ситуацію не лише у західному сприйнятті, вона є більш оптимістичною – там більше надій на майбутнє.

Ми говоримо про рівність, про нерівність. Але якщо говорити про нерівність, як параметр, маємо згадати про ще один момент, із цим пов'язаний. Це свобода.

Найбільшою загрозою зараз є безвідповідальність

Можемо взяти Радянський Союз. По факту, це було суспільство з рівністю, але воно не могло бути вільним. Ми повинні говорити про рівність як про суму рівності, свободи і відповідальності. І коли все це поєднається разом, то приведе нас до стабільного суспільства. Якщо взяти Скандинавські країни, їм вдається цей баланс тримати – між свободою, рівністю, доступом до багатьох речей.

На мій погляд, найбільшою загрозою зараз є безвідповідальність. Нерідко вона співіснує, наприклад, із освітою. У нас немає достатньо натхненних і добре освічених лідерів у світі. Можливо, я помиляюся, але 20-30 років тому їх було більше. Це зрозуміло, тому що така ж ситуація сьогодні – у сучасній музиці. Ти не можеш бути Бітлз, адже щоразу щось міняється, нова зірка з'являється на естраді, і немає окремого фокусу. Так само і для  політичних лідерів. Найбільша загроза йде з тих речей, які є перевагами: інтернет і відкрите суспільство, яке, при цьому, робить нас не надто глибокими і менш відповідальними. Є і ще одна загроза. Що більш рівними стають країни, які розвиваються, що ближче вони підходять до рівня життя західних країн, то більше буде напруги.

Такі люди, як я, українські громадяни – щасливі. Звичайно, є багато недоліків, але ми живемо в суспільстві, якому в майбутньому ще треба буде стати політичною нацією. І саме звичайні громадяни мають брати в цьому участь. Ми проходимо той самий перехідний етап і політичну трансформацію, яку проходила Америка в кінці XVIII ст., коли громади, соціальні активісти будували свій народ, а потім стали провідниками своєї нації. З моєї точки зору, громадянське суспільство  в Україні стає все сильнішим.  Це відбувається не в офіціозі, не системно, але соціальна і громадянська ініціатива має велику силу. В певний момент воно трансформується у політичну силу. 

Про закони

За освітою я – фізик. Не думаю, що можна існувати без законів, адже це – фундаментальні речі. Якщо ти живеш по закону, це добре не тільки для твоєї власної стабільності, але й для сталості, для передбаченого майбутнього. Але я також вірю, що, як казав Джефферсон, деколи, звичайно, добре зберігати статус-кво для будь-якого народу. Проте, часом ти приходиш до розуміння, що кожен наступний крок буде лише погіршувати ситуацію.

Деколи я вірю, що політична стратегія є цивілізованою, вона не призводить до ї перипетій, не руйнує коло історії несподівано, раптово. Але, як ми бачимо, у деяких країнах – і в Україні, й у деяких арабських країнах, молоде населення може бути недостатньо терплячим. Цим молодим людям деколи не вистачає просвітлених провідників. І вони просто виходять на вулиці та влаштовують революцію. Я б це намагався робити без революції. Але деколи її – не уникнути. Як в Україні два роки тому. 

Про політичні партії в Україні

Я не вважаю, що в Україні є справжня партія. На жаль, я вважаю, що більшість наших партій зосереджені навколо лідерів, які створили ці партії, аби втримати свої позиції при владі. Тому нам досі бракує так званих ідеологічних (у західному розумінні) партій. Українське суспільство розділене партіями, які відмінні між собою не економічною чи соціальною ідеологією, а географією. Тут знов більше йдеться переважно про минуле, ніж про майбутнє. Гадаю, що Україні потрібна не одна, а, може, кілька партій, які б ґрунтувалися на ідеології, а не на випадковому лідерстві. 

Молодим людям деколи не вистачає просвітлених провідників. І вони просто виходять на вулиці та влаштовують революцію. Я б це намагався робити без революції

Про поступовість змін

Гадаю, що поступові зміни можливі. І громадянське суспільство їх втілює просто зараз. Ви можете бачити в українському парламенті та в Уряді новачків. Декого з них я бачу і тут [на конференції]. Це молоді, прогресивні люди, які увійшли в цю, досі нерівну, боротьбу з минулим, з істеблішментом.

У цьому питанні я – оптиміст. Але все потребує часу. Українці – дуже нетерплячі. Ми хочемо все і сьогодні, але маємо розуміти, що минуло лише 25 років нашої незалежності. І вони, великою мірою, зіпсовані. Але сотні років тому ми жили в умовах, дуже невигідних для розбудови політичної нації. Сподіваюся, що цього разу політична незалежність де-юре також дасть нам змогу розбудувати громадянське суспільство, що сформує незалежність де-факто. Але партій в нас нема. Всі наші партії – популістичні, збудовані на ідеї, де є привабливий лідер, кращий за інших лідерів. Ми не підемо вперед, поки не змінимо цього.

Є два питання, які потребують вирішення: перше – це освіта, друге – верховенство права, рівний доступ до права для всіх, чого в нашій країні досі бракує.