Меркель проти Орбана. Хто кого в Європі

Прем'єр-міністр Угорщини ризикує зіштовхнути свою країну лобом в лоб із Європейським Союзом

Коли німецький канцлер Ангела Меркель 3 жовтня приїхала в Дрезден на заходи, присвячені 26-й річниці возз'єднання Німеччини, її зустріли не тільки оваціями, але й образами. Одні закликали до відставки канцлера, інші – аплодували їй. Заходи безпеки посилили.

І Меркель, і президент Німеччини Йоахім Гаук виросли у Східній Німеччині. Вони витримали нападки. У прекрасному відреставрованому будинку дрезденського оперного театру Земпера президент німецького парламенту Норберт Ламмерт виголосив сильну промову про захист цінностей. Він говорив, що німці та європейці повинні залишатися відкритими до тих, хто потребує захисту.

Рішення Меркель надати притулок для сотень тисяч біженців із Сирії та Іраку викликало чимало суперечок. Сторона, яка виграє в цій дискусії, серйозним чином вплине на здатність Європи діяти стратегічно.

Німецький канцлер представляє одну повістку. Віктор Орбан, прем'єр-міністр Угорщини – іншу. Їхні позиції визначилися реакцією на кризу біженців, яка, до речі, продемонструвала крихкість інститутів ЄС, а також брак довіри до європейських і національних лідерів.

Позиція Меркель – відкритість. Її рішення надати притулок настільки великій кількості людей засноване на моральних і гуманітарних міркуваннях. Як німкеня і як європейка, Меркель не могла допустити, щоб Європа не відкрила двері тим, хто рятується від сирійського насильства.

Але за цю політику канцлер розплачується власними рейтингами – її опоненти, прихильники закритої Європи, завойовують усе більшу підтримку в Німеччині та інших європейських країнах. Вони покладають на канцлера відповідальність за зростання популістських і антиіммігрантських рухів у Європі і навіть за Брекзит. Популісти, тим часом, наполягають на тому, що майбутнє Європи повинні визначати національні уряди, а не ЄС.

Другу повістку втілює Орбан, який після проваленого угорського референдуму про прийняття або відмову від квоти ЄС на розміщення біженців, можливо, виступає за закриття кордонів ще завзятіше. Угорців попросили підтримати або відкинути план Європейського Союзу щодо розселення мігрантів по всіх країнах-членах. Більше 99% з 3,3 млн громадян, які брали участь у референдумі, проголосували проти обов'язкової системи розподілу біженців. Але явка була дуже низькою, і референдум визнали таким, що не відбувся. Тим не менш, Орбан вирішив знехтувати цим фактом. Він заявив, що в будь-якому випадку змінить конституцію і «виконає волю народу». «Ми змусимо Брюссель зрозуміти, що він не може ігнорувати волю угорських виборців», – підкреслив прем'єр.

Досі не зрозуміло, яким чином Орбан планує змінювати конституцію. Тим не менш, очевидно, що він ризикує зіштовхнути свою країну лобом в лоб із Європейським Союзом. Відносини Угорщини та ЄС були натягнуті і без того, а конституційні зміни взагалі можуть порушити європейське законодавство, зокрема, Лісабонську угоду, ратифіковану всіма країнами Союзу, в тому числі Угорщиною. Орбанівська повістка стає все більш націоналістичною і потенційно суперечить законодавству ЄС.

Лісабонська угода – не тільки закон, але й солідарність, про яку не раз повторювали Меркель, Гаук і Ламмерт. Дуже легко очорнити це слово, але саме принцип солідарності дозволив у 1980-х роках приєднати до Європейського Союзу Грецію, Португалію та Іспанію. Невідомо, чи запанувала би стабільність і демократія в цій частині Південної Європи, якби не рушійний фактор європейської солідарності.

Більш того, геостратегічний ефект солідарності згодом поширився на країни Балтії, Центральної та Східної Європи, а також Болгарію і Румунію – всі вони приєдналися до Європейського Союзу. А почуття європейської солідарності допомогло завершити возз'єднання континенту. Йшлося про поширення свободи, демократії та миру в європейських країнах.

Повістка Меркель – про солідарність, яка об'єднує Європу. Вона нагадує, як важко було побудувати Європейський Дім і як складно зберегти почуття солідарності. Повістка Орбана, тим часом, намагається забути – якщо не проігнорувати – той факт, що Угорщина почала процвітати лише після того, як на австро-угорському кордоні в 1989 році був розрізаний паркан з колючого дроту.

Орбан, колишній дисидент, позбавлений паспорта при комуністичному режимі, будує новий паркан, на цей раз – між Угорщиною та Сербією. Його мета – не пустити в країну біженців, які, до речі, не збираються затримуватися в ній.

Паркани на кордонах – не вихід із кризи, що впливає на всі країни ЄС. Вони не допоможуть впоратися ні з одним викликом, перед яким стоїть Євросоюз: ні з кризою біженців, ні з Брекзитом, ні з охолодженням трансатлантичних відносин. Саме тому Меркель і Ламмерт ратують за відкриту Німеччину і відкриту Європу. В іншому випадку не буде ні Європи, ні європейської солідарності.