"Голодомор не зламав" - свідчення жертв

26 листопада Україна вшановує пам'ять жертв Голодоморів. 

Найстрашнішим був штучний Голод 1932-1933 років. 

Він забрав життя близько 7 мільйонів людей. Цей Голодомор визнали геноцидом українського народу. У пікові місяці в ці роки в Україні щохвилини помирали 24 людини, щогодини - 1 440, щодня - 34 560 людей.

"Голодомор не зламав" - національні пам'ятні заходи цього року присвятять людям, які змогли реалізувати себе, попри травму пережитого геноциду.

До Дня пам'яті Голодомору цьогоріч згадуватимуть видатних діячів, які пережили геноцид. Заходи вшановування пройдуть по всій Україні та у 32 країнах світу.

Ми публікуємо свідчення людей, які пережили Голодомор.

Марія Грибан, 1920 року народження, із села Пулино-Гута Червоноармійського району Житомирської області:

– Прийшла "червона мітла" - Свої люди, із села. Ми їх називали "камізани", – розповідала Марія Грибан"Камізани" - це перекручене "комнезами"- члени комітету незаможників. - Приходили з пістолетами вдень – то один, то два "камізанда". Документів не показували. Візьме, копне ногою - і в хату, шукає, шукає, пока все не забере. Овес, зерно забрали перед молотінням. Були сховали на полику під радюжкою, де спали всі, то і там знайшли. А ми мовчимо і плачемо. Хто в колгоспі не був, то все забирали – і худобу, і хату, і клуню, собак били, а людей висилали з села. Усім побили жорна. У нас забрали корову за незаплачений налог. Вся сім'я бігла півкілометра і плакала – не віддали. Свою пшеницю ми вночі косили. "Червона мітла" все забрала.

"Червоною мітлою" в народі прозвали буксирні бригади, що насильно вилучали збіжжя в українських селян і майно – його оголошували власністю новопосталих колгоспів. "Червона мітла" вимітала в селян не лише зерно, м'ясо і картоплю – що передбачалося документами як натуральний штраф, але абсолютно все з продовольства. Це означало створення умов, несумісних із життям. А отже – геноцид. Вилучення всього їстівного прирікало селян на голодну смерть.

Павло Войціцький, 1920 року народження, із села Гуйва Житомирської області. Голодомор пережив на Дніпропетровщині.

"Тут вийшов указ про виконання хлібопоставок. – А де брати зерно? – "Вимітай червоною мітлою!" - згадував Павло Войціцький. – Тоді "активісти" почали все підряд забирати у селян. Бабусі принесли повістку, щоб здала скількись там зерна. Вона зібрала кукурудзу, і ми вдвох віднесли зібране до колгоспу. За нею прийшла друга повістка, а далі третя… На четверту повістку бабуся сказала: "Кукурудзи більше нема". Тоді на другий день вранці приїхала на двох санях "червона мітла" – здорові кріпкі "активісти", з похмілля морди у них були червоні на морозі. Були вдягнені у добротні кожухи, в халявах – батоги. Головний "активіст" Голос кричить: "Ти повістку получила? Чому хлібопоставок не здала?!" Бабуся крізь сльози відповіла, що здала всю кукурудзу. Голос тоді їй: "Брешеш!" – і наказав своїм шукати. Ті все перевернули у коморі та хаті, втикали шпички в хліві у землю, шукаючи хліб. Бабуся піднімала руки до неба, ходила по хаті й голосила: "Хлопці, змилуйтесь!" Я з переляку заліз на піч і заховався під рядна. А Голос сміявся над бабусею. Один з його "активістів" знайшов у коморі торбинку борошна, а другий з-під припічка дістав щербату макітру з крупою. Третій стягнув горщики з печі, усміхаючись, заглянув до них і вилив недоварений борщ на долівку. У льоху забрали картоплю, буряк, погрузили на сані й повезли до правління колгоспу разом з торбинкою борошна та макітрою крупи… Комуністи "активісти" довели село до голоду. Люди почали мерти".

Про безчинства "червоної мітли" давав свідчення комісії Конгресу США під керівництвом Джеймса Мейса, що діяла у 1986–1988 роках, Олекса Сонипул, 1915 року народження, виходець із Сосницького району на Чернігівщині:

– У 33-му році перед самим Різдвом у нашому селі ходили бригади по викачці хліба. Забирали все, що можна їсти. У той день знайшли й нашу картоплю, що закопали на дядьковому городі. І через те в той день у дядька забрали все, і ті вузлики, що баба назбирала на насіння на другу весну. А на завтра, на перший день Різдва, приїхали до нас, відірвали вікна, двері й відвезли до колгоспу. Батько в ту ніч не спав удома, а мати уже померла. Нас було тоді шестеро: найменшій сестрі – 4 роки.

Антон Чабаненко, рік народження невідомий, житель селища Кушугумі Запорізького району Запорізької області:

– Від влади спасу не було ніякого. Присилали в кожне село уповноваженого з району, а він підбирав собі тут таку начебто бригаду, чи що, і починав викачку, – згадував Антон Чабаненко. – Він був при нагані: міг кого хочеш і коли хочеш застрелити. А помагали йому хто? Якщо в нас, то це всякі дурачки, п'янички й ледарі. Їм було викачувати – як дурному з гори котиться. Забирали все, що найдуть. У кожного залізні щупи, і скрізь ними штрикають: і в сіно, і в піч, і в грубу, і в долівку, і в стіни.

Повну версію публікації читайте в журналі "Країна" №148

У ХХ столітті український народ пережив три Голодомори: 1921-1923, 1932-1933 і 1946-1947 років, у яких померли близько 7 мільйонів українців.

Національні пам'ятні заходи вшанування жертв Голодомору відбудуться в суботу 26 листопада.