Як розпоряджатися ресурсним багатством країни. Досвід Норвегії

Чи можливе керування нафтогазовою країною без іржі політичного популізму

Минулого тижня мала можливість переконатися в тому, що існують країни із природними ресурсами, які можуть поєднувати в собі вже сьогодні прагматичне користування природними вичерпними багатствами, шарм реалізованих мрій про все нове і “альтернативне”, та фінансову відповідальність перед майбутніми поколіннями. І все це без іржі політичного популізму, яка така традиційна для всіх країн, де є нафта і газ, в управлінні держави. Знайомтеся - Норвегія.

Норвегія, яку я знала до візиту та уявляла собі – це постачальник 1/3 газу в Європу, власник однієї із найбільших світових нафтогазових компаній під контролем держави. Тому і думала, що, скоріше за все, населення завдячує високому рівню доходів на душу населення саме доходам від природних ресурсів і їх дешевій внутрішній ціні. Це лише частина правди.

Норвегія – це країна, яка для початку використала доходи від газу і нафти для розрахунку із своїми боргами, нині відкладає всі гроші від газу на потім, майже не споживає газ всередині країни, переходить на всі можливі види альтернативної енергетики, і активно планує заробляти на використанні виснажених родовищ газу та нафти для захоронення світових викидів вуглецю (CO2) вже через кілька років.

Нафту і газ знайшли в Норвегії відносно недавно, у 70-х роках минулого сторіччя. До того це була порівняно небагата країна із великими зовнішніми запозиченнями. А сьогодні, ВВП на душу населення там становить $89741.21 (2015), в трійці країн світу, і Норвегія є інвестором у інші економіки, а не позичальником при тому, що тільки 18% доходів в бюджет є саме від нафтогазового сектору.

Найбільш правильним кроком норвежців, я вважаю, є консенсус суспільства щодо того, що їх природні ресурси вуглеводнів є тимчасовими, а відтак не варто сильно на них розраховувати. Треба використати їх із максимальною користю для оздоровлення економіки та забезпечення майбутнього вже без нафти і газу. Ці санчата готують “навесні”.

В енергетичному балансі вироблених в Норвегії джерел енергії до 50% посідає саме видобутий природний газ. Здавалося б, варто використати природний газ перш за все для самих норвежців і дешево. Але тут вирішили інакше – майже весь газ експортується, а доходи від нього ідуть в спеціальний фонд, який інвестує поза межами Норвегії. Потреби населення в джерелах енергії для опалення та світла, забезпечені через електроенергію, яка виробляється у переважній частині гідроелектростанціями, які є більш сталим джерелом енергії ніж природний газ. А газ постачається у ЄС за світовими ринковими цінами. Споживання енергії на душу населення у багатій на енергію Норвегії також зменшується щороку.

Статойл є другою за розміром публічною компанією-постачальником газу в Європу,  67% акцій якої управляються державою через міністерство енергетики Норвегії. Але держава управляє виключно власністю як фінансовим активом і повністю відділена від будь-якої операційної діяльності компанії. Жоден із політиків не впливає на те, що саме буде робити Статойл, але парламент Норвегії грає вирішальну роль у тому, яку частину акцій має тримати в себе держава та грає ключову роль в управлінні фондів, пов’язаних із доходами від нафтогазової діяльності. Норвежці пишаються тим, що Статойл із національної компанії переросла у міжнародну і сьогодні вже 50% операційної діяльності ведеться поза межами Норвегії і цю долю планують нарощувати, бо норвезькі резерви виснажуються. Паралельно компанія починає розвивати нові для себе і важливі для світу напрямки бізнесу, які замінять цій країні газ та нафту – уловлювання вуглецевих викидів, їх переробка та захоронення у законсервованих нафтових свердловинах і генерацію альтернативних джерел енергії (наразі, вітер).

Ще одним норвезьким підходом є рішення відправляти всі доходи від видобутку газу та нафти у спеціальний державний фонд, який формально зветься Норвезьким пенсійним фондом, але де-факто не є саме пенсійним фондом. На сьогодні це третій за розміром в світі фонд із капіталом 850 мільярдів доларів США, які інвестуються за межами Норвегії. Так, саме за межами. Фонд створено у 1990 році з метою оздоровлення економіки та уникнення залежності економіки від змін цін на світових ринках на енергоносії. Політики у ресурсних країнах дуже часто тяжіють витрачати кошти у періоди високих цін на державні видатки, які важко зупинити у часи падіння цін. Це призводить до шалених дефіцитів державних бюджетів та необхідності зовнішніх запозичень. Норвегія сьогодні дозволяє собі витрачати не більше ніж 4% від усього фонду на внутрішні потреби державного бюджету країни. Метою є створення мільярдного капіталу, який забезпечить доповнення до бюджету країни після суттєвого зменшення доходів від видобутку.

Існує окремий фонд, який використовується для прямих інвестицій держави у видобуток (State's Direct Financial Interest (SDFI). Норвегія на рівних із приватними видобувними компаніями інвестує у видобуток, беручи на себе ризик невдачі, і отримує в разі успіху не тільки податки, а й доходи від самої видобувної діяльності.

Формально податки у видобувній галузі є високими  - аж до 78%, але це від прибуткодобувних підприємств. Навантаження ресурсного податку на валовий дохід цієї країни-енергоекспортера складає менше 19%, тоді як в Україні, яка є нето-імпортером – в середньому 29.5% на газ та 45% на нафту. Крім того, в разі якщо проект є збитковим, то норвезька держава поступово компенсує до 70% всіх понесених витрат. У витрати також попадають всі кошти на дослідження, включаючи R&D нових напрямків, от як захоронення вуглецю у зношені родовища.

Норвегія вже зараз готується до того, що кліматичні міждержавні угоди, наприклад, як Паризька, все більше будуть спонукати всі держави шукати технології як уловлювання так і збереження CO2 і прагматично вирішила стати лідером для ринку ЄС. Бо нафта і газ закінчаться, а викиди CO2 - ні. Це гроші та робочі місця для колишніх працівників нафтогазових компаній. Ніякого ідеалізму, просто бізнес.

Тиждень в Норвегії показав мені особисто, як ця країна розрахувалася із минулим, успішно конкурує сьогодні і планує своє майбутнє завдячуючи доходам від газу та нафти. На жаль, в Україні сьогодні зовсім інша риторика. Або використати всі кошти на субсидії, щоб сьогодні було дешевше, або обкласти неймовірними податками без жодного плану, як компенсувати неминуче зменшення доходів від відтоку інвесторів. Не всі засоби, які я описала у цій колонці, можна прямо зараз перенести в Україну, але важливо повчитися у Норвегії філософії саме раціонального, ринкового і відповідального ставленню до ресурсного багатства. За рахунок доходів від вуглеводнів сьогодні там створюється майбутнє, а не рейтинги політичних партій на найближчих виборах.