Чому Меркель злякалась наступу Путіна на Донбасі

Схоже, у Берліні всерйоз підозрюють, що Путін може почати наступ на Донбасі. Причиною такого страху, вочевидь, є російський блеф, чи то переданий по дипломатичних каналах, чи то "згодований" німецькій розвідці.

Президент України поговорив по телефону в повному нормандському форматі. В сенсі з Меркель, Олландом і Путіним.

В процесі розмови всі її учасники "підтвердили відданість імплементації Мінських домовленостей у частині, яка стосується як безпекових, так і політичних аспектів врегулювання". А ще – привітали домовленість про відновлення режиму припинення вогню з нагоди Великодня, закликали "інтенсифікувати зусилля задля звільнення та обміну затриманих за принципом "всіх на всіх", і засудили погрози спостерігачам моніторингової місії ОБСЄ.

Єдиним, що було в цій розмові нового, і не повтореного мінімум з півдесятка разів на інших подібних переговорах – це колективна подяка Франсуа Олланду за його зусилля на "нормандській ниві", та сподівання, що цей формат продовжить роботу після президентських виборів у Франції.

В цьому місці можна було б поіронізувати стосовно того, що процес виконання Мінських угод, схоже, переживе не тільки каденцію французького президента, але й "політичних довгожителів" на кшталт Меркель чи Путіна. Він, власне, іще всіх нас може пережити, цей довголітній "процес нормалізації" конфлікту, який одна сторона припинити не хоче, а інша, чого гріха таїти, не може.

Політичні аналітики – як українські, так і російські та європейські – героїчно, але явно безуспішно намагалися знайти в цій зустрічі бодай якийсь практичний сенс – ну, окрім прощання з французьким президентом, звичайно.

В числі можливих варіантів називалась підготовка до візиту Ангели Меркель у Москву, який відбудеться 2 травня, але подібна гіпотеза виглядає не надто правдоподібно. Бо якщо фрау канцлерін хотілось "звірити годинники" з союзниками – вона могла поговорити з Олландом, чи, на крайній випадок, з Олландом та Порошенком. Якщо їй було потрібно узгодити теми майбутньої двосторонньої зустрічі в Москві – то логічною виглядала б розмова з Володимиром Путіним. Збирати ж усі зацікавлені сторони біля слухавок одночасно потреби явно не було. І навіть з Олландом можна було попрощатися без "друга Вольдемара".

Власне, і несподіваний візит до Москви теж виглядає трохи дивно. Після того, як Меркель остаточно побила горщики з Путіним два роки тому, в Берліні неодноразово заявляли, що візит на найвищому рівні можливий тільки у випадку помітного прогресу на Донбасі чи в Сирії. Помітити прогрес – хоч там, хоч там – сьогодні не вдасться навіть зі збільшувальним приладом.

Тому причина несподіваної поїздки Меркель до Москви, вочевидь, інша. І якщо відкинути популярну серед "жовтих" ресурсів конспірологічну маячню про наявність у Путіна "компромату на Меркель" (цікаво – компромат такий самий, як на Трампа?), то єдиною ймовірною версією такої різкої зміни позиції Берліну є страх. Страх перед можливим радикальним загостренням на Донбасі.

У цю гіпотезу чудово вкладається і безпредметна розмова "нормандської четвірки", в ході якої Меркель в присутності Олланда та Порошенка хотіла прозондувати настрій російського президента та його наміри стосовно найближчих дій. І наступний візит до Москви, в процесі якого німецька канцлерка, ймовірно, говоритиме про перспективи Донбасу і "вічно живої" імплементації Мінських угод, та вмовлятиме Володимира Володимировича не робити дурниць – в тому числі, і задля його ж власного блага.

Звідки могла взятись подібна інформація в німецької канцлерки, якщо США, НАТО та інші глобальні гравці не демонструють серйозної занепокоєності, і навіть в Україні говорять про перспективи локальних загострень після появи листя на кущах – але ніяк не про початок масштабних бойових дій?

Скоріше за все, має місце тривіальний обман. Ображений ігноруванням з боку Трампа, Путін намагається продемонструвати собі і своєму населенню той факт, що він іще щось вирішує – і з ним іще вимушені говорити. Хай навіть під загрозою війни. І надає інформацію про можливе загострення німецькій розвідці.

При тому що реальний початок масштабних бойових дій на сході України зараз є вкрай малоймовірним із цілого ряду причин. Економічна слабкість Росії, зростання негативного ставлення до ЛДНР навіть серед лояльних російських обивателів, непередбачуваність реакції США за президентства Трампа – все це стримує Володимира Путіна від різких рухів куди як краще, ніж дипломатичні вмовляння. Але він любить, коли його вмовляють. Втративши повагу, Володимир Путін надіється принаймні на страх. Нехай і викликаний обманом.