Як новий виток "смоленської справи" допоможе Україні

Розслідування Смоленської катастрофи не тільки стало інструментом польської внутрішньої політики на багато років вперед. Воно ще й відвернуло увагу правих консерваторів від "українського питання".

Сьогодні польська прокуратура звинуватила російських диспетчерів в умисному провокуванні катастрофи літака президента Польщі Леха Качинського під Смоленськом у 2010 році.

За даними польських слідчих, на момент катастрофи у башті знаходилось двоє диспетчерів – і невстановлена третя особа. "Ми підозрюємо їх в умисному провокуванні катастрофи", - оголосив заступник генерального прокурора Марек Пасьонек.

І далі повідомив, що "фрагменти літака вивчать в британських та іспанських лабораторіях". Не уточнивши, втім, що саме в тих лабораторіях будуть шукати. Бо навіть якщо припустити, що літак зачепив злощасну березу за 300 метрів від смоленської злітно-посадочної смуги через зумисні і злочинні дії російських диспетчерів, то результат виглядатиме точнісінько так само, як і наслідок помилки пілотів, які занизько спустили літак в густому тумані, на чому настоює російська сторона.

Хоча все відносно – у польської сторони в рукаві є ще й версія члена експертної групи Сейму Польщі з вивчення обставин Смоленської катастрофи Казімєжа Новачика про вибух на борту, якого ніхто не чув, і який не розкидав уламки літака навсібіч. Просто вибух був дуже маленький, і пошкодив тільки один двигун в критичний момент.

Чи вдасться щось довести полякам у цій давній і прикрій трагедії? Однозначно ні. І справа тут не тільки в тому, що Кремль стане у звичну для себе позу "ихтамнета" (точніше, в даному випадку, "диспетчерневиновен").

І за 7 років, що минули від катастрофи, відібрати й знищити уламки, на яких могли би (цілком теоретично) бути сліди "маленького вибуху", можна було безліч разів. Тим паче що весь цей час Качинський публічно сумнівався у офіційно озвучених причинах катастрофи, а у 2014 році польський суд виніс рішення про відновлення розслідування. Тому знайти якісь істотні докази полякам, скоріше за все, не вдасться. А без цих доказів Качинському і його правоохоронцям не повірять ні у Брюсселі, ні у Вашингтоні.

Для чого ж тоді Ярослав Качинський здіймає чергову інформаційну хвилю? Чи справді він вірить у те, що Путін вбив його брата Лєха? Цілком можливо, що й вірить. Людські емоції, а особливо – психологічний зв'язок між братами-близнюками, штука сильна.

Але крім благородної цілі "помсти за брата", розкрутка історії зі смоленською катастрофою є іще й вельми дієвим внутрішньополітичним кроком. Засобом для того, щоб, по-перше, втримати у "розігрітому" стані власний консервативний електорат, а по-друге, нанести черговий дошкульний удар по опозиції, нагадавши "Громадянській платформі", що саме їхній голова Дональд Туск, свідомо чи не свідомо, не зумів забезпечити повного і належного розслідування катастрофи.

Якщо зважити на те, що майже 75% польських громадян вважають, що кабінет Туска не доклав достатньо зусиль до пошуку причин трагедії, а третина опитаних вважає, що те, що трапилося було навмисним вбивством або терактом – то подальше "розслідування" Смоленської трагедії цілком на руку (і на рейтинг) "Праву і справедливості", представники якої встигли добряче набриднути частині польського суспільства, втручаючись зі своїм патерналізмом у що завгодно – від права польок на аборт і до роботи польських судів.

І єдине, що у всій цій історії можна побачити позитивного – що тепер дещо істерична увага польських консерваторів переключиться з "українського питання" на розслідування загибелі президентського літака, і ймовірні злочини росіян та польських опозиціонерів.

Якось так знаменно вийшло, що в акурат на другий день після заяви стосовно ролі російських диспетчерів у Смоленській катастрофі було відновлено роботу польських консульських установ в Україні, мер Львова зустрівся з польським генконсулом, оцінивши райдужні перспективи співпраці, а Варшава повідомила, що знайшла російські борги у кілька мільйонів доларів, які вимагатиме сплатити. Життя продовжується, а поляки й українці, коли ідеологічні суперечки виносяться за дужки, виявляються спроможними цілком пристойно співіснувати.