Науковий абсурд. На що перетворилася Нобелівська премія, – оглядач The Atlantic

Ед Йонг: Премія - для тих, хто вижив

Журналіст Ед Йонг у колонці для The Atlantic пише про головні претензії до Нобелівської премії

3 жовтня Нобелівський комітет вручив премію з фізики американським дослідникам Райнеру Вайссу, Баррі Баришеву і Стосу Торну – за внесок у відкриття гравітаційних хвиль. Тріо, що очолювало проект лазерно-інтерферометричної гравітаційно-хвильової обсерваторії, яка записала ці хвилі, розділить приз у 9 млн шведських крон. Що важливіше – решту свого життя вони проживуть у статусі нобелівського лауреата.

Але як щодо інших учених, які внесли свою лепту в проект LIGO і чиї імена прикрашають список авторів довжиною в три сторінки в науковій роботі, яка описує відкриття? "Успіх LIGO належить сотням дослідників, – сказав в інтерв'ю ВВС астрофізик Мартін Різ. – Той факт, що Нобелівський комітет 2017 відмовляється присуджувати групові премії, все частіше викликає проблеми і створює помилкове враження про те, як насправді робиться наука".

Це знайома пісня: щорічно під час присудження Нобелівської премії з фізики, хімії, фізіології та медицини, критики відзначають, що такий спосіб визнання роботи вчених – абсурдний анахронізм. Замість того щоб вшановувати науку, вони спотворюють її природу, переписують історію і ігнорують важливих дослідників.

Зрозуміло, наукові дослідження повинні бути визнані за життєво важливу роль в людській діяльності (...) Але той факт, що наукова Нобелівська премія виявляє протиріччя з самого початку, наводить на думку про глибоко укорінених проблемах.

Вперше премія в галузі медицини дісталася Емілю фон Берінгу в 1901 році за відкриття антитоксинів, але не дісталася його близькому колезі Сібасабуро Кітасато. У 1952-му ця премія пішла до Зельмана Ваксмана за відкриття антибіотика стрептоміцину, але комітет проігнорував випускника Ваксмана Альберта Шаца, який, власне, і знайшов речовину (...)

Ширша проблема, крім тієї, хто повинен отримати премію, а хто ні, той факт, що Нобелівський комітет винагороджує окремих особистостей – максимум трьох у кожній області. А сучасна наука, як написали Іван Оранський і Адам Маркус, "найбільш командний із командних видів спорту". Так, дослідники іноді роблять прориви самостійно, але вони відбуваються все рідше. Навіть всередині дослідницької групи, є підкріплення зі студентів і техніків, які зазвичай беруть участь у дослідженні, яке прив'язується до імені одного вченого. Наприклад, нещодавно вийшла наукова робота, у списку авторів якої 5 154 людини.

Захисники премії відзначають, що Нобелівський комітет пов'язаний умовами заповіту Нобеля. Але заповіт закликає визнати "людину" – одну – яка зробила важливе відкриття в своїй області протягом попереднього року". Нобелівський комітет, навпаки, зазначає роботу максимум трьох людей, яка могла бути зроблена за десятки років до цього. Якщо вони вже порушують правила, то чому б не піти далі? (...)

Ціна реформи низька, чого не скажеш про спроби її уникнути (...)

І дуже часто премія – для тих, хто вижив. Крапка. Нобелівську премію не можна присудити посмертно. Так Розалінд Франклін не отримала нагороди за вирішальний внесок у визначення структури ДНК, тому що померла за чотири роки до того, як Нобелівську премію отримали Джеймс Вотсон, Френсіс Крік і Моріс Вілкінс. Астроном Віра Рубін знайшла докази існування темної матерії, вивчаючи обертання диска спіральних галактик – досягнення, яке змінило наше бачення Всесвіту. "Віра Рубін заслуговує Нобелівської премії, – сказала письменниця Рейчел Фелтман у жовтні 2016. – Але вона, ймовірно, не отримає її вчасно". Рубін померла через два місяці. (...)

Це вказує на ще одну давню проблему Нобелівської премії. При пропаганді міфу про генія-одинака, цим генієм, як правило, виявляється білий чоловік. Жінки виграли тільки 12 із 214 премій в області фізіології і медицини, 4 зі 175 – з хімії і тільки 2 з 204 – з фізики. Остання жінка-лауреат премії з фізики Марія Гепперт-Майер отримала її 54 роки тому. І це не від нестачі потенційних лауреаток. Рубін, безперечно, заслуговувала її, як і Ліза Мейтнер за відкриття ядерного розпаду разом з лауреатом Отто Ганом. Між 1937 і 1965 Майтнер номінували 48 разів різні люди, але вона жодного разу не виграла (...)

Можливо, нічого з цього не мало би значення, якби Нобель не володів такою серйозною значущістю. Крім грошової цінності премії, лауреатам довічно гарантована низка прибуткових виступів. Їх частіше цитують. Вони, як правило, живуть на пару років довше за своїх колег, яких номінували, але не відзначали премією. І нагорода накладає на них печатку величі (...)