Цей закон принесе війну, а не мир

Новий закон про реінтеграцію Донбасу – це певний набір норм, які не відповідають на більшість питань, що існують

Комусь до голови прийшла абсолютно хибна, неконструктивна, шкідлива ідея. Я не розумію, чим можна пояснити посилання на домовленості в проекті закону, який в тій чи іншій редакції може стати законом. Це по суті легітимізація, введення у правове поле домовленостей. У такий спосіб вони набувають статусу нормативного акту рівня закону. Це дуже небезпечна річ. І я зараз кажу лише про формальні ознаки.

Якщо подивитися на самі домовленості, можна побачити: є речі, які вже виконані, які бажано виконати і які виконувати небезпечно. Термін їхнього виконання по кожній з частин частково сплив, частково наполовину, а частково – на перспективу. А що тепер ми робимо? Ті проблеми, на які вже дали відповіді вчора, знову виносимо на порядок денний. Наприклад, внесення змін до Конституції. Але вже в усьому світі зрозуміли, що це речі неприпустимі, що не може група людей чи регіон диктувати волю всьому суверену. Є багато речей, які у такий спосіб легітимізуються.

Я категорично проти того, щоб у законопроект втягувалися посилання на домовленості. Але я не можу повірити в те, що ті, хто їх вносить – вороги. Скоріше за все, ведеться якась тактична гра. Активність, спосіб внесення, написаний текст, розмови... Це не закон про реінтеграцію, це певний набір норм, які не відповідають на більшість питань, що існують. І навіщо називати реінтеграцією документ, в якому немає відповіді на запитання про суть реінтеграції? Цей законопроект можна назвати "про тимчасовий статус окупованих територій", але це не закон про реінтеграцію, про це навіть не можна говорити. А це означає, що ми йдемо дорогою війни. Цей закон принесе війну, а не мир.

Правильний закон про реінтеграцію має, по-перше, завести ситуацію в правове поле. Ми перебуваємо зараз за його межами. По-друге – зафіксувати нинішній статус, а в ньому розв’язати питання прав людей, які перебувають обабіч лінії розмежування. Тому на сьогодні і ті, і ті ущемлені в правах: одні зараз, а другі – і зараз, і в майбутньому. Тому, що одні не мають статус громадян, які перебувають на території, де ведуться бойові дії, а другі не мають статусу учасників бойових дій, тому що насправді вони сьогодні всі формально ходять під криміналом.

Наступне: закон повинен показати хронологічні рамки розвитку ситуації, економічні, соціальні, гуманітарні і фінансові питання застосування перехідного права, амністії, тощо. Всі ці розділи мають стосуватися ситуації на Донбасі та Автономній Республіці Крим. Принципи мають бути одні й ті ж. І вони мають відповідати на запитання як ми будемо рухатися сьогодні-завтра-через 15-25 років? А також в який спосіб це робити – це одне з найважливіших питань.

Такий закон має розроблятися і прийматися таким чином, щоби територіальні громади, які знаходяться на окупованих територіях, шляхом безпосередньої прямої демократії виділили громадян, які б разом із тими, хто працює в Києві, сіли і розробили цей документ. Тому що суб’єктами в цьому законі є територіальні громади. Таких суб'єктів як ОРДЛО там немає, тим паче "ДНР" та "ЛНР". Це ще один недолік цього документу – застосування в лапках в законі двох понять.

Люди, які писали цей законопроект – забули про те, що є Конституція, і говорять про інше – право, державу, але людей там немає, як власне і реінтеграції. Реінтеграція – це не повернення і не входження, це рух назустріч у законний, конституційний спосіб. Окрім того, всі ці кроки мають бути розписані в часі. Тільки тоді документ буде допустимо називати "законом про реінтеграцію".