Постпутінська епоха. Що змінить Кримський міст

15 травня президент РФ Володимир Путін очолив конвой і проїхав за кермом великогабаритної вантажівки по нововідкритому Кримському мосту

Конфлікт, що триває між Росією і Україною, спалахнув з новою силою. Однак, на цей раз не через черговий артилерійський або ракетний обстріл на Донбасі. Цього разу причиною стало завершення будівництва Керченського мосту, що з'єднує Кримський півострів з материковою Росією.

15 травня президент РФ Володимир Путін очолив конвой і проїхав за кермом великогабаритної вантажівки по нововідкритому Кримському мосту.

«Це не просто міст. Це інструмент економічного і політичного тиску на Україну», – заявив український міністр інфраструктури Володимир Омелян на засіданні Кабінету міністрів 16 травня.

У 2014 році Росія анексувала український Крим. В результаті, Сполучені Штати і Європейський союз ввели економічні санкції відносно Москви. Додаткові, окремі санкції були накладені на Росію за її постійну військову агресію на сході України, а також інші прояви російської агресії: втручання в західні вибори і замах на вбивство колишнього російського шпигуна у Великобританії з використанням нервово-паралітичної речовини.

Москва представляє новий міст як доказ того, що панування Росії в Криму – постійне. У пориві офіційних заяв 15 травня США, ЄС і Україна різко засудили Кримський міст, назвавши його ще одним порушенням суверенітету України.

«Для Кремля новий міст – це фізичне возз'єднання Криму і Росії, – зазначила Агнія Грігас, старший науковий співробітник Atlantic Council. – Проект змогли реалізувати, незважаючи на західні санкції щодо тих, хто причетний до будівництва мосту. Це показує межі наявних можливостей Заходу щодо зміни ситуації в Криму».

Ажіотаж навколо відкриття мосту підкреслив непримиренність Москви. Вона не відмовиться від територіальних претензій: Крим є постійною цінністю, зокрема й для підтримання внутрішньої популярності Путіна.

«Що може зробити Путін? Повернення Криму в Україну немислиме, – каже Марсель Ван Херпен, директор Фонду Цицерона, голландського дослідницького центру, що спеціалізується на справах Росії і Європи. Ц У власних очах, як і в очах багатьох росіян, ця анексія є його найбільшим досягненням».

Маленькі зелені чоловічки

В кінці лютого 2014 року Україна отямлювалася після Майдану. Віктор Янукович, повалений президент України і союзник Кремля, щойно зник в Росії. Через кілька днів у рамках «гібридної війни» російські війська вторглися до Криму.

16 березня 2014 року під пильним наглядом російського спецназу ( «зелених чоловічків»), 95% громадян Криму нібито проголосували за приєднання до Російської Федерації. Міжнародне співтовариство засудило референдум як незаконний. Однак Путін стверджував, що кримчани звернулися до Росії за допомогою.

«Природно, ми не могли залишити це прохання без уваги, – сказав Путін у своєму виступі тоді. – Ми не могли кинути Крим і його жителів в біді. Це було б зрадою з нашого боку».

Тільки 10 членів ООН визнали приєднання Росії до Криму законним. Ці 10 країн: Афганістан, Болівія, Куба, Киргизстан, Нікарагуа, Північна Корея, Судан, Сирія, Венесуела та Зімбабве.

Після незаконної анексії Криму в квітні 2014 року, Росія почала війну на Донбасі. Ця війна триває досі: близько 11 000 українців загинули.

У підсумку, російське вторгнення і анексія Криму в 2014 році принесли Путіну велику популярність у всій Росії. До вторгнення в Крим, рейтинг Путіна був нижче 60%. До липня 2015 року, згідно з опитуванням незалежного російського дослідницького центру «Левада-Центр», популярність Путіна в Росії була на рівні 89% – найвищий показник за весь час правління.

«Цей міст – частина стратегічного бачення Путіна щодо відродження могутності як Російської імперії, так і колишнього СРСР. У поданні росіян, це дуже переконливий образ», - сказав Фатіма-Зохра Ер-Рафія, корпоративний консультант і дослідник, що спеціалізується на євразійських справах.

Ви там тримайтеся

У свою чергу, США, Європа і Україна стоять на своєму: Крим залишається суверенною українською територією – окупація Росії незаконна. «Слова мають значення: нам потрібно назвати і ганьбити не тільки Росію, але і тих, хто визнає російський контроль над півостровом», – сказав Деніел Шеліговський, старший науковий співробітник у справах України, Польський інституту міжнародних справ.

Тому Україна і її західні партнери оперативно опротестували відкриття Кримського мосту 15 травня.

«Будівництво мосту, як і будь-які інші дії кремлівської окупаційної влади, жодним чином не може змінити статус Автономної Республіки Крим та міста Севастополя: це невід'ємна частина території України в її міжнародно визнаних кордонах»,  – йдеться в заяві Міністерства закордонних справ України.

«Крим – частина України, – заявила прес-секретар Держдепартаменту США Гізер Ноєрт. – Будівництво російського мосту служить нагадуванням про те, що Росія постійно порушує міжнародне право». «Крим – це Україна. Його анексія Росією є порушенням міжнародного права», – сказав у своїй заяві про відкриття мосту британський міністр у справах Європи сер Алан Дункан.

«Російська Федерація побудувала Кримський міст без згоди України. Це є ще одним порушенням суверенітету і територіальної цілісності України з боку Росії», – відзначили в Європейському союзі.

Зі свого боку, в посольстві Росії в США 15 травня написали в Facebook: «Сьогодні президент Росії Володимир Путін офіційно відкрив першу секцію Кримського моста. Передбачувано, Вашингтон незадоволений цим. Але Крим – це Росія. Ми не будемо просити ні у кого дозволу будувати транспортну інфраструктуру для російського населення».

Багато хто вважає, що можливості України і Заходу тиснути на Росію за захоплення Криму досягли своєї межі.

Майбутнє Криму – болюче місце для всіх залучених сторін. Україна і Захід не хочуть визнавати, що Росія назавжди анексувала Крим. А з політичних міркувань Путін навряд чи змінить курс і поверне територію України.

«найімовірніше, що Захід проводитиме політику невизнання анексії Криму – так само, як вони діяли щодо прибалтійських держав в період холодної війни. Вони будуть сподіватися на зміну політичного клімату в Росії», – говорить Грігас з Atlantic Council.

Куди йти?

Тим часом, воєнні дії уздовж 450-кілометрової лінії фронту на Донбасі тривають. Після чотирьох років перебування в постійній бойовій готовності, українські військові, як і раніше ведуть низькоінтенсивну, статичну війну проти об'єднаних сил близько 35 000 проросійських сепаратистів, іноземних найманців і російських регулярних сил.

У день відкриття мосту, об'єднані російсько-сепаратистські сили обстріляли з мінометів підконтрольне Україні село Новогородське на сході України. Українські військові повідомили, що один солдат загинув, двоє – поранені.

У четвер українські військові заявили, що об'єднані російсько-сепаратистські сили за останню добу 66 разів обстрілювали українські позиції, зокрема мінометами і ракетними комплексами «Град». Двоє українських військових загинули, ще четверо – поранені. У той же день об'єднані російсько-сепаратистські сили обстріляли початкову школу в місті Світлодарську, на контрольованому урядом боці фронту. Жодна дитина не постраждала.

«Школи та діти – не мішені: вони ніколи не повинні обстрілюватися», – в електронному листі журналістам написав прес-секретар Міжнародного комітету Червоного Хреста Міладин Богетич.

Війна, що триває на Донбасі – пріоритет в переговорах між Росією і американськими і європейськими дипломатами. Проте, дипломати ясно дають зрозуміти, що санкції, запроваджені проти Росії за анексію Криму, відокремлені від санкцій за війну на Донбасі.

Росія може звільнитися від кримських санкцій тільки після повернення території під контроль України. У двох словах: Крим не торгуватиметься за мир на Донбасі.

«Необхідно підтримувати і навіть підсилювати режим санкцій, – сказав Ван Герпен. – Російська еліта, зокрема бізнес-еліта, повинна зрозуміти, що нормалізувати відносини Росії із Заходом можна тільки після відновлення українського суверенітету».

тактика вичікування

Навіть з огляду на режим санкцій, у України і Заходу – обмежені можливості, щоб змусити РФ відмовитися від Криму.

«Кримський півострів не повернеться під контроль України ні в короткостроковій, ні в середньостроковій перспективі, – сказав Шеліговський з Польського інституту міжнародних відносин. – Навпаки, його ще сильніше інтегрують до Росії: перш за все, як військову базу для демонстрації впливу Росії в Чорноморському басейні. Однак це не означає, що кримське питання буде закрите «раз і назавжди», як хотілося б Кремлю. Власне, те, що російські офіційні особи неодноразово заявляють про те, що це питання закрите, вже свідчить про те, що вони відчувають хиткість свого становища».

Якби Київ визнав контроль Москви над Кримом, це було б дипломатичним відступом, який не тільки підірве законність його постреволюційного уряду, але, й викличе внутрішній розгардіяш.

Що стосується Заходу, якби вони визнали контроль Росії над Кримом законним або постійним, це стало б ударом по нормам геополітичної поведінки. Тим нормам, які десятиліттями зміцнювали міжнародні відносини і які, як вважається, запобігли ще одному глобальному конфлікту, рівноцінному двом світовим війнам.

Таким чином, потік дипломатичних викрутасів підкреслює, що стан справ на поточний момент навряд чи зміниться – продовжиться тільки словесна війна на полі ЗМІ. Багато експертів з безпеки і представники західної влади заявляють, що поки Путін перебуває при владі, ніякого реального прогресу в повернення Криму до України, найімовірніше, не передбачається.

Відповідно до такого підходу, режим санкцій проти Росії повинен бути спрямований на майбутній уряд, який, можливо, буде готовий повернути Крим назад в Україну. Наприклад, в обмін на звільнення від санкцій або в рамках більш широкого примирення з Заходом, щоб покласти край міжнародній ізоляції Росії.

«Протягом наступних шести років – часу четвертого терміну Путіна – нічого не зміниться, – сказав Ван Герпен. – Захід не визнає цю незаконну анексію, а Росія не поступиться. Єдине, що можна зробити – підготуватися до постпутінської епохи».