Як Путін купляє Захід

Енн Епплбаум: "Легально" ще не означає "без корупції"

Американська журналістка Енн Епплбаум у колонці для The Washington Post розповідає про нове розслідування впливу Росії на європейську політику та пояснює схеми, які легалізують таке втручання

У старі часи такі речі робили в інший спосіб. Були кур’єри КГБ, сумки з готівкою, «Московське золото», таємні субсидії радикально лівим ЗМІ, – комуністична партія часів СРСР шукала таємні лазівки для підривання західної демократії. Та все це було у малих масштабах. СРСР не розкошував, та і комуністи ніколи не стояли на тому, щоб збагачувати тих, хто їх підтримує. Будучи людьми ідеології, вони і не мали хотіти грошей.

Сучасна Росія, навпаки, має куди спрощене завдання. Сьогодні, коли Кремль таємно прикладає зусиль на збільшення певних політичних впливів та підривання демократії, у його арсеналі набагато більше інструментів: великі компанії, багаті олігархи, які однаково прагнуть триматися уряду, а також у рази потужніші психологічні важелі впливу. Замість закликати до ідеї братерства людства та об’єднання пролетаріату, сучасна Росія може апелювати до більш простого інстинкту: наживи. Замість пропонувати невеликі грошові винагороди чи таємні банкові рахунки, вони можуть проштовхувати угоди з дружніми російськими бізнесменами. Останні легальні, відкриті до дискусії, а також можуть створити правильну атмосферу для налагодження дружніх взаємин, навіть якщо цього ніколи не трапиться.

Такий ось бекграунд має захоплююча історія російського впливу на Великобританію, що стала відомою завдяки відкриттю таємного сховку з документами, що включають електронну переписку. Усе це нещодавно опублікували the Observer та the Sunday Times. Головний героя звати Аррон Бенкс, свого часу він був впливовим засновником пробрекзітівської партії UKIP, а також Leave.EU, організації, метою якої було схиляти британців до рішення покинути ЄС. Бенкс вклав у цю кампанію $11 мільйонів із власної кишені, та підняв додаткові 5 мільйонів. Це великі цифри для політики Великобританії, де немає того шапіто витрат, притаманного американцям.

Та звідки походять ці гроші? Бенкс завжди казав, що це все зі страхового бізнесу, який, зрештою, не спроможний давати стільки грошей, як говорить його власник, так само як і «діамантові шахти» у Лесото, якими він також володіє…[…] Та як нині з’ясувалась, Бенкс, який взяв собі у дружини доньку одного російського чиновника, міг отримувати деякі бізнес-поради з далекої східної сторони. Принаймні в ході кількаразових візитів Бенкса та його колег до російського посольства, на гостину до Олександра Якименко, посла РФ у Великобританії, що пропонував інвестувати в окремі золоті шахти Сибіру.

Бенкс заперечує таку версію походження грошей. Та це відкриття цікаве з точки зору взаємодії на численних рівнях. Приміром, воно доводить існування низки спільних інтересів, що об’єднує російський уряд, Бенкса, кампанію на просування Брекзіту та лідера UKIP, Найджела Фараджа, який у свою чергу пов'язаний з Джуліаном Ассанжем, Стівеном Бенноном та Дональдом Трампом. Ще цікавіше: це слугує промовистою ілюстрацією того, як працює кремлівська машина політичного впливу – на легальній основі, без обов’язкових затрат чи залучення урядових грошей.

Коли російський уряд надумав приручити екс-канцлера Німеччини Герхарда Шредера, було не обов’язково всовувати тому хабар. Натомість державні компанії, та компанії, наближені до держави, запропонували йому неосяжну роль в російській енергетичній індустрії: посади директора, члена ради, контакти. Коли російський уряд надумав приручити проросійського лідера італійської «Ліга Півночі», одну з партій, що нині входять в склад дивної ультралівої/ультраправої коаліції уряду Італії, лінії зв’язку, за аналогією, теж проходили через приватні канали. […]

«Давайте познайомимо вас з корисними контактними бізнес-лицями», – на такий меседж, здається, російський уряд упіймав і сім’ю Трампів. Навіть пізньої осені 2015 року, коли президентська кампанія вже стартувала, бізнесмен російського походження Фелікс Сатер прагнув виступити посередником у зведенні хмарочосу Trump Tower у Москві. Мета, як він сказав адвокатові Трампа, була як політична, так і особиста: «Посприяти миру в світі та заробити багато грошей. Як на мене, це чудова життєва ціль, якої нам слід триматись». […]

Московський хмарочос Trump Tower, звичайно ж, ніколи не збудують, так само як і Бенкс, здається, ніколи не інвестував у сибірські шахти. Та вони продемонстрували методи російського уряду. Контакти запропонували. Зв’язок встановили. Деякі угоди уклали. Інші в процесі обговорення, ймовірно щоби підтримувати відносини. Може хтось допоможе тобі виграти вибори, а може й ні. У будь-якому разі, якщо ти правильно граєш у карти, твій бізнес процвітатиме – і, покидаючи службу, ти можеш навіть стати таким багатим, як Шредер. Тому що «легально» ще не означає «без корупції».

Повний текст читайте на The Washington Post