Що означає для України візит Меркель в Закавказзя

Наприкінці серпня канцлер Німеччини відвідала Грузію, Вірменію й Азербайджан

В українських оглядачів це не викликало великого інтересу, хоча є достатньо підстав розібрати наміри і дії Німеччини, оскільки вони посилають важливі політичні сигнали нашій країні, а також зачіпають економічні інтереси України.

Підсумки візиту Меркель до Грузії дозволяють зробити важливі зовнішньополітичні висновки. Під час зустрічі зі студентами Тбіліського університету, після серії прямих і наполегливих запитань студентів вона все ж була змушена застосувати термін «окупація» щодо перебування російських військ в Абхазії і Південній Осетії. «Так, так, це окупація. Росія окупувала 20% території Грузії, – сказала німецький канцлер. Хоча до цього вважала за краще бути вкрай дипломатичною і називати ситуацію куди більш обачливим словом – «несправедливість». При цьому Меркель сказала, що процес врегулювання конфлікту буде довгим. Також Меркель заявила: «Не бачу можливості швидкого членства Грузії в НАТО», пославшись як на аргумент і головну причину на ситуацію навколо Абхазії і Південної Осетії.

Все сказане німецьким канцлером потрібно екстраполювати і на перспективи врегулювання російсько-українського військового конфлікту. Будемо дивитися на ситуацію реалістично – деякі проміжні цілі війни проти нашої країни Володимиром Путіним досягнуто, в тому числі створена повністю підконтрольна Росії влада в Донецьку і Луганську. «Новоросія» не відбулася, але анклав нестабільності в регіоні створено. Ті, хто кажуть, що Путін не досяг цілей, про які заявляв, мабуть, не в повній мірі мають рацію. Він, на мій погляд, і не ставив перед собою завдання обов'язково контролювати вісім українських областей. Путін тактик, але зовсім не стратег. Головне для нього – не допустити перехід всієї України в орбіту Заходу. Для нього українська криза – це історія про «Кощея і його смерть». Згідно з доктрини їхньої геополітики, Україна – це яйце, в якому знаходиться смерть «російського царя Путіна» (одна з догм геополітики свідчить, що Росія як імперія нежиттєздатна без України, і якщо Росія втратить Україну, то лише питання часу, коли Росія впаде). Саме тому Путін і путінізм з люттю захищають Росію від західного впливу. Мабуть, він реально вірить, що після входження України в ЄС і НАТО (реального у свідомості Путіна) дні Росії і його особисто (що для Путіна головне) будуть полічені.

Очевидно, що при наявності територіальних конфліктів шлях України в ЄС, і, особливо, в НАТО буде, як мінімум, ускладнений. Це легко зрозуміти: моделюю позицію Меркель з аналогічних питань щодо Грузії. Внесення змін до Конституції щодо стратегічного курсу України на набуття членства в ЄС та НАТО вкрай необхідний, але не єдиний крок для вступу в НАТО і ЄС. Необхідно усвідомлювати, що анексія Криму та окупація частини Донбасу – ті колосальні проблеми, без вирішення яких дорога в НАТО може бути непередбачувано довгою. В цьому зв’язку також гаранти Будапештського меморандуму мають тверезо розуміти, що після їх мовчазної згоди в українських питаннях – захоплення Росією частини нашої території, повірити в будь-які гарантії уже не зможе ніхто – навіть Північна Корея.

Мабуть, найменш цікава для нас частина закавказького турне – відвідування Меркель Єревана. Навіть незважаючи на те, що це був перший офіційний візит канцлера Німеччини до Вірменії. Ця країна і після нещодавньої зміни влади скоріше залишається в орбіті російського впливу, нехай тепер це і не матиме настільки яскраво вираженого прояву, як було до приходу до влади прем'єр-міністра Ніколи Пашиняна. Але тут є важливий нюанс – Німеччина вперше заявила про готовність взяти відповідальність за врегулювання вірмено-азербайджанського конфлікту в Нагірному Карабасі, який триває вже майже три десятиліття. Очевидно, це не викликало позитивних емоцій в Москві, яка фактично монополізувала це питання і у вирішенні якого очевидного прогресу не добилася, зате чудово відчуває себе в плані продажу зброї обом сторонам конфлікту. Важливим симптомом є те, що Німеччина намагається розширити свою суб'єктність – поряд з Росією Німеччина стає одним з провідних зовнішніх гравців в стратегічно важливому регіоні.

Після відвідин Вірменії Меркель вирушила до Азербайджану. Ключова частина переговорів в Баку була присвячена енергетичним питанням. «Азербайджан є сильним фактором і в енергетичній диверсифікації Європейського Союзу, і відкриття Південного газового коридору зіграє велику роль в енергозабезпеченні Європи» – заявила Меркель на спільній прес-конференції з президентом Азербайджану Ільхамом Алієвим.

На даний момент практична частина питання знаходиться контексті того, що в червні 2018 року Туреччина і Азербайджан почали експлуатацію газопроводу TANAP. По ньому Азербайджан має намір поставляти свій газ в Європу, однак з часом і інші країни можуть наповнювати трубу. Потужність першого етапу газопроводу становить 16 млрд. кубометрів газу, з яких 6 млрд. кубометрів піде на внутрішній турецький ринок. Запуск Південного газового коридору, частиною якого є TANAP, дозволить доставляти газ з родовища, що належить Азербайджану, «Шах-Деніз-2» на Каспії спочатку до Туреччини, потім до Греції і далі в інші країни Європи.

Завдяки Південному газовому коридору, ключовим учасником якого є Азербайджан, Європа отримує новий канал поставки газу з перспективою його розширення і підключення нових постачальників. Як бачимо, завдання, яке перед собою поставили європейці – зменшення залежності від поставок газу з Росії, яка використовує вуглеводні в якості інструменту шантажу – поступово виконується.

Але те, що в питаннях поставок газу із Закавказзя Німеччина робить в майбутньому ставку саме на проект TANAP, створює складності не тільки для РФ, але і для України. Наша газотранспортна система може недорахуватися не тільки тих мільярдів кубометрів газу, які можуть почати транспортуватися по Північному потоку-2, а й тих, які будуть поставлятися по Південному газовому коридору в разі, якщо попит на газ в Європі не збільшиться. Справа в тому, що частина російського газу, близько 40%, яка поставляється через нашу ГТС в Європу, з точки зору місця видобутку є газом із Середньої Азії – тобто, поставляється по так званій схемі заміщення. І перенаправлення середньоазіатського газу через нові газопроводи, наприклад, підтримуваний Німеччиною Південний газовий коридор, здатне саме по собі, і без «Північного потоку-2», зменшити обсяги газу, який йде транзитом по території України.

Важливо і те, що Німеччина дає зрозуміти США, що вона готова шукати альтернативні джерела поставок газу в Європу, нехай і в значно менших обсягах, ніж поставки російського газу. Можливо, в тому числі і тому президент США Дональд Трамп недавно заявив, що його країна не буде вводити санкції щодо газопроводу Північний потік-2. Все це, як і зовнішньополітичні тези, висловлені Меркель в Тбілісі, повинні насторожувати. Зокрема, в черговий раз змусити нас більш реалістично дивитися на можливості відчутного зниження обсягу поставок газу через українську ГТС до Європи вже в найближчі роки. Як і змусити задуматися про те, чим замістити можливі втрати держбюджету.