"З мажорів ніхто не воює" – історія донеччанина до Дня Захисника України

До війни, я жив в самому центрі Донецька. Працював адміністратором в одному з магазинів. Отримував непогані гроші. Тому події 2013-14 року для мене на початку були ворожими, – розказує 24-річний боєць ЗСУ з позивним "Сєпер".

З часом, ми з батьками переїхали у Дніпропетровську область, обстановка в Донецьку була жахлива. Я почав займатись допомогою для переселенців, які не мали житла, їжі. Повністю розумів критичність їхнього становища. Організовували ярмарки, їздили по школам, працювали через місцеві засоби масової інформації.

Ти живеш за межами Донецька, маєш можливість бачити реальну картину, а не ту, яку тобі підсовують росіяни. Це якось змінило погляди на життя?

Звичайно. Перебуваючи на окупованій росіянами території, я піддався на вплив брехливої інформаційної картинки. Проте з часом, побачив інше життя. З самого початку, я бачив російських бійців у моєму місті, "кадировців". Це бачили інші жителі. Але нічого не говорили, боялися українських "каратєлєй" і надіялися, що з приходом "россиян", тут знову буде "совдепівський рай".

Виїжджаючи з Донецька, ще встиг побачити один репортаж по російському каналі. Вони говорили, що Порошенко видав указ, який змушує усіх чоловіків переселенців вступати у ряди ЗСУ і воювати. А жінок усіх забирають в табори, де вони шитимуть військову форму. Я уже не кажу про те, що розказували про з'їдених дітей, розп'ятих хлопчиків.

Чому ти вирішив піти в ЗСУ і воювати?

У 2015 році поїхав на блокаду Криму, щоб підтримати татар у їхні боротьбі з московським окупантом. На той час, я остаточно розумів, що Росія – ворог.

Коли наступив Новий Рік, приїхав в Донецьк відсвяткувати з друзями. Телефон заховав, ніяких документів не залишив.

В Донецьку мені запропонували вступити в так званий батальйон "Сомалі". Там служив мій знайомий, він і хотів, щоб я воював в їхніх рядах. Але мені з ними нічого не світило.

Я повернувся в Дніпропетровську область, зібрав документи необхідні і підписав контракт.

Ти не задумувався, що тобі доведеться стріляти у тих, хто ще донедавна дружив з тобою, з ким ти грався, навчався?

Це війна. У кожного з нас свої погляди. Я підписав контракт із збройними силами України і виконую бойове завдання, що не мало значить. Я дав присягу на вірність народу України. Трішки за душу бере, що ми розділились. Але скажу так, що донецьких там малувато, тим більше з близьких знайомих нікого не має. В більшості проти України воюють росіяни.

Я згадував, що жив в центрі міста, тому дружив з багатими хлопцями-мажорами. З них ніхто не воює, їм це не потрібно. Половина виїхали в Росію, інші живуть в мирній Україні. Їм добре без війни.

Але частинка знайомих – пішли в ряди так званого "ополченія". Наприклад перший "спікер" Володимир Макович. Я цю людину бачив до війни. Він ходив між кіосками, де розливали горілку. Він був клоуном серед любителів випити, ніколи не мав грошей. Умів прилипати до різних компаній. Коли розпочалися події 2014 року в Донецьку, я дивлюсь по телевізору і бачу цього "алкашика" в рядах керівників псевдо республіки.

Коли зіштовхнувся з реальною війною, не жалів, що пішов воювати?

Реальна війна в мене була з самого початку. Тому події на фронті, не були для мене новиною. Я бачив, як на залізничному вокзалі Донецька вбило жінку і вона лежала на зупинці. Мій тато попав під артилерійський обстріл і встиг заховатися за бетонним перекриттям. Поруч два прибиральника загинули на місці.

Смерть на фронті дихнула на мене своїм поглядом у серпні 2016 року. Наші позиції тоді розстріляли з артилерії та мінометів. Загинув один побратим, мене поранило. Тільки те, що я встиг заховатися в окоп - врятувало життя.

Тато встиг заховатися за бетонним перекриттям. Поруч два прибиральника загинули на місці

Ти в 2014 і тепер, багато відмінностей?

Ми зовсім різні, я повністю українець, підтримую свій народ, армію. Правда боляче моментами, що не всі, хто в мирній Україні роблять так, як я. Командування армії допускає дуже багато помилок, через які люди розбігаються і не хочуть воювати. У нас бійців тільки одні обов'язки, а прав не має зовсім. Не помагає навіть і збільшення грошового забезпечення. У нас така бюрократія, яка породжує на війні корупцію, алкоголізм.

Наприклад приїжджає комісія. Я їм доповідаю, що в мене не вистачає такої техніки, таких запчастин. А їм плювати на це – вони вимагають від мене купу паперу, щоб прикрити свій зад, а допомагати не хочуть. Відповідно треба звертатись до волонтерів, щоб допомогли, свої гроші вкладаємо.

Автор: Михайло Ухман

Кіт Уксус усюди супроводжує свого хазяїна

Не вбиває у тобі ця ситуація бажання воювати?

Я борюсь з цією системою. У мене є підрозділ, яким я командую. І на основі нього, стараюся довести всім іншим, що можна жити по-новому. З людьми своїми дію по справедливості, іду їм на зустріч. Більшість з них цінять таке ставлення і відповідають довірою. Хоча були випадки, коли треба було звільнити бійця – він був хронічним алкоголікам.

Колись мною командував один боєць і він геть негарно поступав з підлеглими і сам постійно влазив у неприємні ситуації. Я дав собі слово, що коли отримаю підрозділ, не буду таким, як він.

Який ти бачиш розвиток звільнення Донецька?

Однозначно, що штурм нічого не дасть. Точніше, загине багато мирних жителів і самих українських військових. Росіяни там створили величезні укріплені райони і просто так не відійдуть. Нам потрібно закрити кордон з Росією, тоді ситуація зміниться повністю. Навіть місцеві жителі, уже навчились воювати, як і ми.

Це не 2014 рік, коли по Донецьку ходили банди козаків. Тоді це були злодюги, які використовували ситуацію для свого збагачення. Я пригадую, як вони маленьку дівчинку на смерть переїхали машиною. Чи водія автомобіля просто розстріляли в машині, тому що він підрізав автомобіль бойовиків.

Не подобається вам Україна- їдьте в Росію

Які протидії треба робити нашій владі, щоб повернути місцевих жителів в лоно України і зруйнувати цю московську пропаганду?

Росія видає випускникам донецьких вузів свої дипломи, і вони мають змогу працювати в них. Тобто московські окупанти свідомо перетворюють громадян України, хоч і окупованих – в своїх колоністів.

Хоча, я не розумію і мешканців Донецька. Вони кричать на нас: "фашисти", а самі їдуть, щоб отримати допомогу в мирній країні і так далі. Не подобається вам Україна - їдьте в Росію. Вас тут ніхто не тримає.