Порнографія – шкідлива чи ні?

Ми часто чуємо вимоги приборкати порнографію. Але чи існують наукові докази її шкоди?

У 1961 році психолог Альберт Бандура провів новаторський експеримент. Дорослі на очах у дітей били надувну ляльку, а потім психолог давав цю ляльку малечі і спостерігав за їхньою поведінкою.

Діти також лупцювали іграшку.

Бандура зробив висновок, що людина схильна копіювати агресивну поведінку, а не звільнятися від негативних емоцій, спостерігаючи за нею.

Чверть століття по тому, у 1986 році, Ніл Меламут, студент-психолог з Каліфорнійського університету в Лос-Анджелесі, вирішив схожим чином перевірити нашу реакцію на порнографію.

Участь у його експерименті брали 42 чоловіків. Спершу Меламут оцінив їхню "схильність до зґвалтувань", а потім випадковим чином поділив на три групи.

Першій групі він дав добірку відверто сексуальних зображень, яка містила, зокрема, сцени зґвалтування і садомазохізму. Друга група отримала ненасильницьку порнографію, а третя, контрольна, нічого.

Приблизно за тиждень Меламут попросив чоловіків взяти участь у іншому, нібито не пов’язаному із першим, експерименті. Кожного чоловіка посадили у парі з жінкою, заздалегідь сказавши, що він їй не подобається. Піддослідним загадали грати у гру-відгадайку, причому чоловік мав право карати жінку, якщо вона помилялася.

Із цього і багатьох інших експериментів Меламут зробив висновок, що якщо агресивна людина ще й споживає багато насильницької порнографії, це підвищує її схильність до актів сексуальної агресії.

Деякі активісти наводили це дослідження на доказ того, що порнографія погіршує ситуацію зі зґвалтуваннями. Але Меламут, який присвятив вивченню цього явища всю кар’єру, каже, що це надто спрощений погляд.

Психолог проводить аналогію з алкоголем.

"Хтось випивши розслабляється і отримує задоволення. А хтось – і справді починає поводитися агресивно. Але узагальнювати і казати, що алкоголь – причина насильства, не можна. Це означає заплющити очі на безліч нюансів.

Те саме і з порнографією. На декого вона чинить сприятливий вплив і не підштовхує до антисоціальної поведінки. Але за наявності інших факторів ризику – може підлити масла в вогонь".

Також борці з порнографією стурбовані тим, що жорстке порно витісняє м’яке.

Ґейл Дайнс, професорка соціології та жіночих досліджень із Коледжу Вілок у Бостоні, вважає, що знайти ненасильницьку порнографію в інтернеті – справа нелегка.

Порнографія 1950-х років

"Навіть Жуль Джордан, відомий порнорежисер, скаржиться, що не встигає задовольняти попит глядачів на агресивне порно", – каже вона.

Однак комп’ютерний невролог Оґі Oґес із цим не згоден. Він та його колега Сай Ґеддем проаналізували мільярди запитів у пошуковиках і на порносайтах, і кажуть, що насильницьке порно не таке уже й популярне.

За їхніми даними, більшість людей, які шукають матеріали сексуального характеру, використовують слово "молода". Наступна за популярністю категорія – "геї", "мамусі", "груди" і "дружини зраджують".

"Сексуальні інтереси людей доволі одноманітні, – каже пан Oґес. – У середньому в пошуковик забивають один-два запити. Тобто люди постійно шукають одні і ті самі речі".

Дослідники кажуть, що були здивовані популярністю так званих "порно-бабусь".

"Користувачі високо цінують сорокарічних, п'ятдесятирічних і навіть шістдесятирічних моделей, – розповідає Oґес. – Британці – одні із найбільших шанувальників цього жанру у світі".

За підрахунками невролога, один із кожних шести-семи запитів в інтернеті стосується порнографії. Її поширеність і доступність змушує замислитись, як вона впливає на молодь.

Цього року британський комісар у справах дітей попросив науковців з Університету Міддлсекса проаналізувати всі наявні дослідження про вплив порно на підлітків. Науковці оцінили ці матеріали за вагомістю доказів і за цим критерієм розділили їх на "сильні", "середні" та "слабкі". Наприклад, учені одразу виключили або присвоїли найнижчий рейтинг "заідеологізованим" дослідженням.

Судовий психолог Міранда Хорват і її колеги опрацювали понад 40 000 робіт і визнали вартісними тільки 276 з них.

Фахівці були вражені невисокою якістю досліджень і тим, "скільки статей претендують на науковість, а насправді є вкрай суб’єктивними" .

Тож що вони з’ясували про вплив порнографії?

"Дослідники встановили, що діти і молоді люди, які переглядають порнографію, можуть мати нереалістичні уявлення про секс, розглядати жінку як сексуальний об’єкт, мати менш прогресивне уявлення про гендерні ролі і частіше думати про секс".

Більшість досліджень в цій сфері – кореляційні. Це означає, що у молодих людей запитували, чи переглядали вони порнографію і як часто, а потім з’ясовували їхні погляди на статеві проблеми.

Але кореляційні дослідження не встановлюють причинного зв’язку між порнографією і згаданими тенденціями. Тож однозначно твердити, що порнографія змінює світогляд молоді, не можна.

"Дослідникам треба зробити наступний крок, – каже Хорват, – і спробувати розібратися, де причина, а де наслідок".

Це можна зробити тільки за допомогою рандомізованого контрольованого експерименту на кшталт лос-анджелеського дослідження 1986 року. Тобто показати піддослідним порнографію в лабораторії і спостерігати за їхньою поведінкою.

Але Меламут каже, що більше не проводить подібних тестів.

"Ми та інші дослідники зіткнулися із дилемою. Етичні комітети кажуть: ми віримо у ваші результати і тому боїмося, що на нас можуть подати до суду. А раптом піддослідні звинуватять вас в тому, що після експерименту вони пішли й зґвалтували когось?"

Іншими словами, психологи навряд чи зможуть колись довести, що порнографія викликає зміни в поведінці.

Хорват вважає, що замість цього краще "шукати сильні і слабкі якості молоді, а також можливий зв’язок цих рис із переглядом порнографії".

Крім того дослідникам, на її думку, слід розглядати порнографію в ширшому контексті.

"Часто доводиться чути – я бачив кліп або фільм із майже порнографічними сценами. Молоді люди стикаються із такими сексуалізованими зображеннями щодня, і ми до кінця не знаємо, як вони ці зображення обробляють і як відрізняють, скажімо, музичний кліп від порнографії".