О, дивовижна російська мова!

Тільки дії країн НАТО могли б вивести ситуацію в Азовському морі з глухого кута.

Слухати розмови російських військових у кризових ситуаціях — справжнє естетичне задоволення. Хоча і своєрідне. Бо висловлюється російський народ сильно, а російський військовий народ — особливо. Розшифровка перемовин російських прикордонників під час нападу на три українські військові судна поблизу Керченської протоки дає нам щодо цього багатющий матеріал, порівнянний лише із записами під час розгрому ЧВК «Вагнер» поблизу Євфрату.

Ось ця дивовижна російська мова. Командир прикордонного сторожового корабля «Дон» Шатохін (він же «Міхалич») рапортує своєму начальникові, підполковникові Шарапову: «Ну, я второй раз навалился, ему разодрал, чуть-чуть, по корме. Есть мысли, бл...дь, ебош...ть военные [украинские катера], а не буксир. Они тогда остановятся точно. Военные маневренны, они начали маневрировать быстро». Шарапов дружески инструктирует подчиненного: «Михалыч, команда от руководства пограничной службы ебаш...ть их так, тараном короче, чтобы на хуй повредить все». Но протаранить бронекатера россиянам не удалось. И Шарапов срочно ищет варианты решения поставленной боевой задачи: «Так, может, вчетвером, бл...дь, одного сначала е...ануть, а потом другого?» Шатохин жалуется: «А я пытаюсь, он маневрирует, он понял (!), что он маневренный, блин, и как я подхожу — уходит, блин, на борт поворачивает и уходит».

Шарапов наполягає: «Надо, бл...дь, ебаш..ть их на х...й, надо их заебаш...ть их. Медведев (вероятно, речь идет о генерале Геннадии Медведеве, заместителе главы погранслужбы ФСБ. — Б. С.) уже в такой панике орет, такое ощущение, что там уже президент, на х...й, контролирует всю эту х...йню, бл...дь». Шатохин оправдывается: «— Я знаю. Я понимаю. Ну, попытки есть». Но Шарапов продолжает наседать, активно используя яркие образные выражения: «Бл...дь, в винторулевую куда-нибудь чего-нибудь им заху...чить, бл...дь, ты не пытался его еб...ть носом?»

«Пытались. Он не подпускает», — удрученно сообщает командир «Дона». И тут выясняется, что на «Дону» не все ладно: «— С «лафета» (водяной пушки. — Б. С.) пытаешься заливать его? — Не-а, они у нас это, не фурычат. У нас столкновение с «Изумрудом» (российский пограничный сторожевой корабль «Изумруд». — Б. С.), серьезное.

— Между собой, что ли?

— Да.

— Во все сводки попадем!

— Ну и чего теперь, кто скажет, что не снимут с должности?»

І ось це зіткнення, в якому обидва російські судна отримали серйозні пошкодження, хоча і залишилися на ходу, судячи з усього, зіграло фатальну роль у подальшому розвитку подій.

Далі на російські прикордонні судна направили спецназ, і надійшов наказ блокувати українські судна не лише в разі просування до Керченської протоки, а й у разі спроби вийти з російських (насправді — кримських) територіальних вод і піти в українські чорноморські порти: «Шарапов, вам які команди надійшли зараз, раніше надходили?

— Виходив на мене Шєїн (можливо, капітан 1-го рангу Андрій Борисович Шєїн, колишній очільник прикордонної служби ФСБ по Криму та Севастополю. — Б. С.). Я лише, чесно кажучи, хотів би, звичайно, уточнити: блокувати їх? Він казав, ну, принаймні буксир блокувати. Але я так щось зараз сиджу, усвідомлюю і думаю: блокувати на північ не можна, або на південь вихід, на вихід із тервод не можна?

— На вихід.

— На вихід? Добре. Ну, значить, зараз розвиватимемо хід, вони сім вузлів пішли, ми наздоганяємо».

Вочевидь, у цей момент вже було рішення про захоплення українських судів і моряків.

От як далі розвивався діалог:

«Михалыч, классно всё получилось. Видео у тебя ох...тельное, молодец, и эмоции у тебя такие неподдельные. Уже по телевизору тебя показывают.

— Да ну, брось ты.

— Я тебе серьезно говорю.

— Ты не видел, какие у нас повреждения, пи...дец».

Вочевидь, розуміючи, що за пошкодження своїх судів унаслідок власного нехлюйства доведеться відповідати перед командуванням, особливо в разі, якщо дати піти українцям, командири «Дону» і «Ізумруду» вирішили виконати наказ за будь-яку ціну, навіть ціною життя українських моряків. І ось трагічний фінал, в результаті якого троє українських моряків зазнали тяжких поранень: «Керч, капітан Басов, оперативна група. Підкажіть, хто застосовував зброю на попереджувальний обстріл?

— ПСКР «Ізумруд».

— «Ізумруд», так?

— Не можу вийти на «Ізумруд», такий «кіпіш» сильний в ефірі, там ці, українці, тонуть, чи що там з ними відбувається.

— Нічого собі. Він що, на поразку, чи що, робив?

— Так.

— Я зрозумів».

Із розшифровки перемовин виходить, що настанова на таран (навала) проти українських кораблів, так само як і, очевидно, і на їх захоплення разом з екіпажами, була з самого початку і спущена згори, коли за розвитком інциденту стежив сам президент Росії. А ось безпосереднього наказу на застосування вогнепальної зброї, як здається, з Москви не було. Це зімпровізували командири на місцях, коли зрозуміли, що українці підуть, якщо не пошкодити їхні судна із гармат (за однією з версій, в один із бронекатерів влучила також авіаційна ракета). І подібна ініціатива викликала певне хвилювання в Москві, оскільки там, як здається, сподівалися обійтися без пострілів. Але можна не сумніватися, що ніхто з російських прикордонників за стрілянину по «бандерівцях» карати не збирається. Із записів перемовин також видно, що українські моряки у відповідь вогонь не відкривали. Російські ж прикордонники діяли абсолютно нефахово, допустившись зіткнення з серйозними пошкодженнями два своїх найбільших кораблів в умовах штилю та нормальної видимості. Російські моряки, як ми переконалися, свято дотримуються давніх традицій і рясно використовують флотський мат, прикриваючи міцними виразами власну некомпетентність. Записи так само свідчать, що жодних провокаційних дій українські судна не чинили. Вони безуспішно намагалися підійти до Керченської протоки, а коли переконалися, що фарватер перекритий російським танкером (або баржою), і що ніхто їх пропускати в Азовське море не збирається, спробували повернутися до Одеси, але були атаковані тоді, коли вже покидали води поблизу протоки.

Тепер ми гарантовано матимемо тривалий російсько-український конфлікт у районі Керченської протоки. Всім зрозуміло, і Москві теж, що українські судна — як цивільні, так і військові — мають повне право проходити в Азовське море Керченською протокою, також і через російські територіальні води, і без жодного контролю або супроводу. Це однозначно випливає з російсько-української угоди щодо Азовського моря, що діє з 2004 року. Путін же хоче діяти лише за правом сили і перетворити Азовське море на російське озеро, блокувавши українські порти і не зупиняючись перед піратськими діями. Українські судна, поза сумнівом, намагатимуться знову прорватися в Азовське море і з нього і отримають право відкривати у відповідь вогонь. Усе це призведе до подальшої ескалації.

Ситуація заходить у глухий кут. Лише дії країн НАТО могли б вивести її з безвиході. Якби, наприклад, група НАТОвських кораблів разом із українськими пройшла б до Маріуполя Керченською протокою, це могло б протверезити Москву. Але на все це потрібен час. Поки що далі за словесних засуджень не йдеться. Також постачання Україні нових бойових кораблів — справа не швидка, і це кризи не вирішить, оскільки перевага все одно залишиться за російським Чорноморським флотом. Тут може допомогти лише посилення західних санкцій, аж до введення жорстких фінансових обмежень на російський експорт, включно з енергоносіями. Але все це потребує як мінімум декількох тижнів, якщо взагалі буде виконуватися. Наразі Києву треба домагатися звільнення суден і екіпажів, що теж неможливо зробити без західного тиску. Адже захопити для обміну російський катер з екіпажем Україна, зрозуміло, не зможе.

Борис СОКОЛОВ, професор, Москва