Чи варто дивитись "Богемну рапсодію"?

1 листопада на українські екрани вийшов біографічний фільм про групу Queen. Кінокритик BBC Culture вирішив розібратися, що ж рятує цю повну штампів картину.

"Ми повинні експериментувати", - говорить Фредді Мерк'юрі у фільмі, коли група приступає до запису свого дебютного альбому. Судячи з усього, ніхто не сказав подібних слів тим, хто знімав довгоочікуваний байопік Queen, названий за культовою піснею групи "Богемна рапсодія".

"Рапсодія" - експериментальна і поліфонічна, вона стала гімном сміливій фантазії її творців. Але однойменний фільм не містить й частки властивої їй відчайдушної нерозсудливості або нахабної величі.

Він радше нагадує мильну оперу для домогосподарок і шаблонним мотивом геть не вирізняється на тлі безлічі інших біографічних стрічок про життя рок-зірок.

Усе як завжди: кілька музикантів об'єднуються в групу, записують хіти (актори вдягають не дуже переконливі кудлаті перуки), фінансові справи йдуть в гору, потім раптом все погано, а потім знову все добре, і члени групи стають мільйонерами.

Сценарій Ентоні Маккарті (інші його роботи - "Темні часи", "Всесвіт Стівена Гокінга" та інші популярні, але поверхневі драми, засновані на документальному матеріалі) утримує "Богемну рапсодію" в рамках кліше, над яким би посміялися в роки розквіту Queen і які насамперед непробачні після такої пародії на життя зірки рок-н-ролу, як "Злети і падіння" (Walk Hard).

На прем'єрі фільму в Лондоні (зліва направо): Бен Харді, Роджер Тейлор, Рамі Малек, Брайан Мей, Гвілім Лі і Джо Маццелло

Втім, завдяки харизматичній і привабливій фігурі фронтмена групи і, звичайно, пісням, які можна назвати одним з найбільш натхненних зразків поп-музики XX століття, фільм майже дотягує до оцінки "цілком адекватний"

Саме так колись оцінили й саму "Богемну рапсодію", цей унікальний шедевр, якій публіка зрозуміла далеко не одразу.

Безумовно, все могло бути набагато гірше. Виробництво фільму супроводжували постійні колотнечі. Режисера Брайана Сінгера в результаті замінили на Декстера Флетчера, завдяки чому фільм вийшов більш зв'язним та цілісним, ніж можна було очікувати.

Фільм знайомить глядача з Фредді (роль якого виконав Рамі Малек), коли той ще носить своє справжнє ім'я - Фарух Булсара.

Він нещодавно переїхав із Занзібару до Англії зі своєю сім'єю (родина Булсарів - парси з Гуджарату), відростив довге волосся і швидко став завсідником лондонських клубних тусовок, що зовсім не подобалося його люблячим, але дуже консервативним батькам.

Втім, сценарист і режисер не витрачають багато часу на зображення сімейних скандалів. Вже через кілька хвилин Булсара знайомиться з членами студентської рок-групи Smile (вокаліст якої - дуже вчасно! - щойно покинув колектив).

А ще за кілька хвилин екранного часу наш герой перейменовує себе у Фредді Мерк'юрі, а групу - у Queen.

Автори фільму прагнуть нагадати, що інші члени Queen написали чимало хитів групи. І час від часу їм надається шанс зробити крок уперед і вимовити: "Слухайте, у мене є ідея для пісні!"

Але більше нічого, крім цього, вони не роблять. Ви навряд чи дізнаєтесь із фільму про становлення цієї унікальної комбінації талантів і музичних стилів.

Нам практично не показують інших членів групи (крім Фредді) окремо. Вони зазвичай з'являються в кадрі втрьох, вимовляють якісь нудні репліки і зникають, нічого не додавши до нашого знання про те, хто був хто у Queen.

У 1976 році Брайану Мею, Джон Дікон (на фото стоїть), Роджеру Тейлору і Фредді Мерк'юрі урочисто вручили срібний, золотий і платиновий диски в зв'язку з тим, що продажі їх синглу Bohemian Rhapsody (протримався на 1 місці в хіт-параді дев'ять тижнів) перевищили мільйон копій

Зі стрічки можу хіба що припустити, що барабанщик Роджер Тейлор (Бен Харді) - бабій та ще, мабуть, той, хто найбільш охоче вступає у суперечки з Фредді.

Де блиск, де гламур, де богема? Гітарист Брайан Мей (якого грає приголомшливо схожий на нього Гвілім Лі) - за характером миротворець, а басист Джон Дікон (Джозеф Маццелло)... так, а хто ж такий Дікон?

Все що він робить - це посміхається десь з боку (напевно, тому, що справжні Тейлор і Мей брали участь в продюсуванні фільму, а він - ні).

За допомогою менеджерів та кіномонтажу група швидко прокладає собі знайомий фанатам до кожного кроку шлях до вершин слави - але ця слава чомусь не виглядає тут такою всесвітньою.

Мерк'юрі одного разу заявив, що Queen - це Сесіл Блаунт Демілль рок-музики, тому що вони завжди хотіли всього найбільшого і найкращого.

Фільм "Богемська рапсодія", навпаки, неминуче створює враження чогось незначного і дешевого, що змушує припустити, ніби на його зйомки витрачено менше, ніж на запис одного альбому групи.

Де блиск, де гламур, де богема? Де відомі всім особи і ефектні витівки? Невже "Богемна рапсодія" - це фільм про інді-групу, що записала сингл, який пробився на вершину хіт-параду?

А тепер про Мерк'юрі

Утім, повністю розчаровуватися ще зарано. При всій повазі до Мея, Тейлора і Дікона, фільм стає помітно більш захопливим, коли зосереджується на постаті Мерк'юрі.

Ситуація дійсно поліпшується, коли з об'єктива камери зникають ці пристойні, але, будьмо чесними, нудні джентльмени з їхніми безкінечними суперечками з приводу текстів пісень і екраном повністю заволодіває ізгой, що страждає від самотності.

Змучений своєю нетрадиційною сексуальністю і вторгненнями преси в його особисте життя, він повністю залежить від будь-якого, нехай найбільш забороненого задоволення, що допомагає пережити кожну наступну ніч.

Виступ на концерті Live Aid в 1985 році стало піком кар'єри і для Мерк'юрі і для групи в цілому

Розсварившись із членами групи, яких він вважав своєю сім'єю, так само, як і зі своїми батьками десять років тому, Мерк'юрі самотній.

Його самотність скрашують лише улюблені кішки, жменька дармоїдів і Мері Остін (у виконанні Люсі Бойнтон), спочатку наречена, стосунки з якою згодом переростають у платонічну дружбу.

До речі, цей наголос фільму на стосунках чоловіка і жінки, вже спричинив невдоволення у соцмережах.

Так само не сподобалося й рішення авторів зробити мейнстрімовий фільм, який годиться для перегляду всією сім'єю з дітьми старше 12-13 років і який задовольняв би всіх.

І це при тому-то, що його головний герой у реальному житті був той ще розпусник.

Утім, ці закиди не зовсім справедливі. Так, "Богемна рапсодія" не виносить на екран те, що могло би відвернути сімейну аудиторію.

Але Мерк'юрі у фільмі ковтає таблетки, відвідує секс-клуби для фетишистів, влаштовує ульотні вечірки і зрештою, після деякого самокопання, повністю віддається способу життя чоловіка-гея.

Але, мама-мія, це не так!

Фільм - напрочуд зворушливий, і насамперед завдяки відмінній грі Малека.

Хоча спочатку на роль Мерк'юрі планували запросити Сашу Барона Коена, а потім - Бена Вішоу, Малек продемонстрував, що ця роль по праву належить йому.

У нього немов вселилися дві особистості Мерк'юрі - самозакоханого шоумена на публіці і похмурої загубленої душі за закритими дверима.

Вражає й те, що по ходу фільму Малек стає дедалі більш схожим на справжнього Мерк'юрі: на початку - нічого спільного, а до кінця - майже не відрізнити.

Його обличчі таке виразне, попри те, що йому довелося грати з фальшивими зубами, які йому вставили для більшої схожості з неправильним прикусом Мерк'юрі.

Втім, хоча у справжнього Фредді ця кривина була ледь помітною, у його екранного альтер его - різці такі, що позаздрив би кролик Петрик).

Найкраще Малеку вдалися сцени, які, напевно, були такими й в житті його героя. Як-от його величне сходження на сцену стадіону Вемблі під час знаменитого виступу Queen 1985 року на концерті Live Aid.

Автори фільму ухвалили сміливе рішення включити виступ майже цілком, як і шестихвилинну "Рапсодію". Але на цей момент вони, напевно, завоювали право перетворити кінодраму на тріумфальне музичне відео.

Можливо, в першу годину "Богемна рапсодія" буде здаватися вам нудною, а то і дратівливою. Але врешті-решт it will rock you, а може навіть і зворушить.