Гола правда. Що залишиться від ідеології топ-7 політиків України, якщо прибрати популізм

ЗМІ з'ясували, що залишиться від ідеології топ-7 політиків України, якщо відкинути передвиборний популізм

Україна - країна лівих політиків: усі рейтингові кандидати в президенти декларують ідеологію лівих партій, але лише тому, бо хочуть говорити те, що подобається електорату. Тому на практиці за їхніми словами ховається головна ідеологія країни - популізм.

Ілюзія вибору — в такій ситуації опинилася Україна напередодні президентських виборів.

Формально кандидатів на цю посаду вистачає — тільки найрейтинговіших із десяток. Серед них є, здавалося б, пропозиції на будь-який смак: досвідчений чинний президент-мільярдер, дуже досвідчена жінка-політик, досвідчений професійний гуморист, справжній полковник, рок-зірка, професійний політичний гуморист із вилами, опозиційний кандидат із минулого та інші.

Але варто подивитися на всю цю різношерсту компанію з погляду ідеології та економічних поглядів, як вся їхня удавана різноманітність розчиниться, як рейтинг екс-прем'єра Арсенія Яценюка.

Аналіз політичних і економічних поглядів основних кандидатів у президенти, який для НВ провела незалежна аналітична платформа VoxUkraine, не залишив українцям вибору. Тому що всі рейтингові політики в тій чи іншій мірі проповідують схожі ліві погляди.

Експерти розмістили сімох найрейтинговіших кандидатів (зокрема актора Володимира Зеленського і співака Святослава Вакарчука, оскільки ті досі не визначилися, чи підуть вони на вибори) в системі, що складається із двох осей координат. Перша вісь — економічна: від лівих політиків, які підтримують активну участь держави в економіці, до правих — адептів класичного капіталізму і максимально відкритої ринкової економіки. Друга вісь це відносини держава — громадянин, від анархізму до авторитаризму.

Аби знайти в цій системі місце кожному з претендентів на посаду глави держави, аналітики VoxUkraine оцінили більше 4 тис. їхніх публічних заяв, починаючи з літа цьогоріч і до кінця осені.

З'ясувалося, що розрізняються лише відтінки українського лівого — від крайнього лівацтва лідера радикалів Олега Ляшка до відносно помірних ідей президента Петра Порошенка і керівника партії Громадянська позиція Анатолія Гриценка. Тобто весь вітчизняний політичний спектр, якщо казати про рейтингових кандидатів, укладається у рамки пізнього Радянського Союзу, де комунізм-соціалізм в економіці поєднувався з авторитаризмом і жорсткою вертикаллю влади в держуправлінні.

Але тотальна ідеологічна лівизна головних кандидатів у президенти не означає, що за будь-якого результату виборів у березні 2019 року країну неминуче чекає повернення до соціалізму. Тому що українські ліві стали такими не через свої політичні переконання: їх привела до таких ідей єдина потреба — бажання сподобатися виборцям. Це не соціалізм, а класичний популізм — коли політики декларують не власні погляди і навіть не власні плани, а те, що найкраще сприймається виборцем.

Борис Давиденко, головний редактор VoxUkraine, каже, що риторика партбосів приблизно вписується в одну ідеологію — соціал-демократичну. Найбільш ліві з кандидатів (Олег Ляшко, Юлія Тимошенко, Юрій Бойко, Вадим Рабінович) обіцяють виборцям зростання соцвиплат, грозяться мало не вручну встановлювати ціни на соціально важливі ресурси і регулювати ринки. Водночас Україна загалом орієнтується на західні цінності, наприклад, на свободу підприємництва, — і тому ті ж самі політики дружно обіцяють впроваджувати і її, суперечачи самим собі.

Так на місце ідеології приходять сподівання електорату, який хоче тепла, дешевого газу і високого курсу гривні. Ось на ці сигнали і реагують політики, роками підміняючи ідеологію одномоментними цінностями.

Класикою жанру в цьому сенсі стала лідер Батьківщини Тимошенко, яка в 2008 році була активним прихильником введення землі в комерційний обіг, — але пройшло десять років, запити електорату змінилися, і Леді Ю перетворилася на гнівного борця проти ринку землі.

Однак лаяти в цій історії саму Тимошенко безглуздо, адже її ідеологічні пертурбації не бентежать не тільки її саму, а й виборців. Інакше колишній бранка Качанівської колонії не посідала б перше місце в соціологічних опитуваннях, які оцінюють рівень підтримки кандидатів на посаду президента.

"Це гра у вірю — не вірю, — каже Давиденко. — Політик пропонує те, чого хоче народ, але обидві сторони знають-відчувають, що це не буде виконано".

Ліві ліві і ліві праві

Аналітика від VoxUkraine показала, що найбільш лівим у сенсі економічних декларацій і одночасно найбільш правим у сенсі політики — майже націоналістом — став Ляшко.

Політик вважає, що держава має авторитарно регулювати економіку і суспільне життя. Він обіцяє протекціоністські заходи місцевим виробникам, готовий вручну регулювати ціни і підтримати сільське господарство держдотаціями, а також обіцяє навести жорсткий лад у країні. Крім того, головний радикал наголошує на культурній значущості та пріоритетності української нації.

Крім того, в його голові вінегрет. З одного боку, радикал №1 говорить те, що "президент має бути підзвітний і підконтрольний". Але ця позиція не заважає Ляшку стверджувати, що "я відновлю жорстку вертикаль влади, встановлю повноваження президента контролювати уряд, ліквідую посаду прем'єр-міністра, скорочу кількість міністерств до 10-12 і парламентаріїв до 250".

На прохання НВ описати власну ідеологію, поціновувач вил і корів відповів монументальною пропозицією: мовляв, його партія — це "україноцентристська політична сила, діяльність якої спрямована на розвиток промисловості, підтримку національного виробника, захист і відродження села, зміцнення державності й посилення обороноздатності країни".

Соратником Ляшка з лівизни виявився депутат Бойко. Цей колишній опоблоківець, який нещодавно вступив у союз із Рабіновичем, теж депутатом і колишнім опоблоківцем, проповідує суміш соціалізму в економіці та лібералізму у  сфері держуправління. Тобто він виступає за підвищення зарплат і пенсій, обіцяє регулювати комунальні тарифи, водночас пропонує пом'якшити податкову і кредитну політику.

Його тези, за оцінками VoxUkraine, обумовлені тим, що Бойко — записний критик чинної влади. А тому він ще й виступає проти сильної та твердої державної вертикалі управління.

Власну ідеологію Бойко у коментарі НВ описав у дусі Ляшка, тобто не політологічними термінами, а гаслами. Політик заявив, що для нього не мають значення доктрини, адже сьогодні багато українців перебуває на межі виживання. "Тому головне для нас зупинити неконтрольоване зростання тарифів і цін, повернути мир і стабільність в Україну", — сказав він.

А от партнер Бойка Рабінович на словах виглядає шанувальником авторитаризму з ухилом у бік соціалізму. Тобто обіцяє зростання зарплат і пенсій, все той же контроль комунальних тарифів, але пропонує і кроки, які передбачають пріоритет інтересів держави над особистими.

ТАКИЙ СКЛАДНИЙ СВІТ: Олег Ляшко, який вважає участь великої рогатої худоби в політиці нормою, в сенсі ідеології є сумішшю лівака та націоналіста. Фото: Олег Ляшко via Facebook

Приблизно посередині між Бойком і Рабіновичем опинилася Тимошенко. У VoxUkraine її назвали соціал-демократом із сильним ухилом вліво.

Автор "нових курсів" для країни багато уваги приділяє питанням поліпшення матеріального становища українців, часто оперує поняттям "національні інтереси", але вирішувати проблеми схильна — принаймні на словах — не авторитарними методами, а за допомогою якихось референдумів. Також Леді Ю часто каже про важливість свободи слова та дотримання прав людини.

До слова, кілька років тому вона вигадала власну ідеологію — солідаризм, але експерти готові зазначити: як уже забуті ідеї Тимошенко, так і нинішні за суттю мало відрізняються, будучи сумішшю з різних обіцянок, а не чітку ідеологію.

Кандидат, що сам себе називає на білбордах "Наступний", — мер Львова Андрій Садовий — свою ідеологію НВ описав одним словом: антикорупційна. Дивне погляду політології визначення у VoxUkraine підправили — аналітики охарактеризували лідера Самопомочі як класичного соціал-демократа. У ньому йде внутрішня боротьба між традиційними і ліберальними ідеями: Садовий, прихильник консервативних моральних і християнських цінностей, підтримує ринкову економіку, але з елементами держпідтримки.

Гриценко і Порошенко опинилися найбільш правими серед лівих в економічному спектрі. В їхніх висловлюваннях також вистачає ідей держави сильної руки, яка багато що вирішує за людей, але водночас обидва є прихильниками ринкової економіки. Крім того, ця пара рідше за інших кандидатів говорить про соціальну підтримку населення, а частіше розмірковує про розвиток економіки та стосунки між бізнесом і політикою.

Ідеологія популізму

Всі ці солідаризми Тимошенко, україноцентризм Ляшка та інші ізми від лідерів президентських перегонів не спантеличують соціолога Ірину Бекешкіну, директора фонду Демініціативи. Вона впевнена, що у всіх випадках йдеться про найпопулярнішу ідеологію в Україні — популізм.

За даними експертки, більшість українців вважають, що держава має їх забезпечувати. Політики перед виборами аналізують запити населення і потім будують свої програми на основі вимог електорату.

Слова Бекешкіної готові підтвердити люди, які безпосередньо працюють із політиками саме у сфері їхніх відносин з електоратом, — політтехнологи.

Один із подібних професіоналів, який співпрацює з Опоблоком, розповів НВ, що у штабі цієї політсили консультанти проводять спеціальні фокус-групи, виявляючи лише соціальні проблеми, що хвилюють виборців. А потім саме з "рішеннями" цих питань апелюють до електорату через виборні гасла.

"Ніхто навіть не думає про ідеологію, не доведи господи! — розповідає цей експерт, який зажадав залишитися неназваним. — Потрібно бути приземленим, говорити про хліб насущний, про манну небесну, що звалиться на голови українців після виборів. А не про якусь ідею, яку не можна помацати".

"Подивіться, що радять політикам політтехнологи: як розкинути виборні сітки, які ставити гасла на плакатах, щоб догодити публіці, — констатує політолог Віталій Кулик. — Повний вінегрет із технологій, маніпуляцій і обдурювання".

Про безпринципність політиків каже і політтехнолог Сергій Гайдай: він зустрів за свій вік клієнтів, готових не просувати власні цінності, а підлаштовуватися під популярні тренди.

Бекешкіна впевнена, що вітчизняні партбоси безпринципні не тільки самі собою, але й через обставини "Політики йдуть за народом: що він [народ] хоче почути, те вони [політики] і кажуть. Людей просто обманюють атракціоном обіцянок", — відзначає експерт.

Вона вважає: якби зараз знайшлася людина, готова вийти до електорату з правдивими обіцянками, вона не набрала б і 5% голосів. Тому що люди хочуть швидких рішень своїх економічних проблем.

Для Бекешкіної показовий ще один висновок із проведених її командою опитувань: коли соціологи пропонували українцям самим фінансувати політика чи партію, яка точно виконуватиме свої обіцянки, підтримати подібний варіант погоджувалися лише 10% опитаних.

ПАРАД ПРОСТИХ СЕНСІВ І ОБІЦЯНОК: Політтехнологи кажуть, що кандидати в президенти йдуть до народу не з ідеологією, а найчастіше з тими гаслами, які електорат хоче почути

Ера трампізму

Євген Магда, глава Інституту світової політики, каже, що сучасні лідери західного світу, можливо, за винятком американського президента Дональда Трампа, тяжіють до центру системи політичних координат. Консерватизм — це захист традиційних цінностей і лобізм великого бізнесу, але зараз політики з такими поглядами хочуть бути більш соціально орієнтованими.

Яскравий приклад — німецька канцлер Ангела Меркель, представниця Християнсько-демократичного союзу, яку не можна назвати відвертою консерваторкою — вона радше центристка.

Помірною консерваторкою експерти називають і британську прем'єршу Терезу Мей. Вона ліберальна, наприклад, у тому, що стосується одностатевих шлюбів, рівноправності жінок, але є прихильницею жорсткого регулювання у міграційній сфері.

"Думаю, це пов'язано з високим рівнем турбулентності міжнародних відносин. Треба бути гнучкішими", — каже Магда.

Найбільш лівим із топових світових політиків видається канадський прем'єр Джастін Трюдо. Він — соціаліст.

Але головна відмінність провідних західних політиків від їхніх українських "аналогів" полягає в тому, що перші чітко дотримуються рамок, які встановлені ідеологією і прописані в їхніх партійних програмах, каже Давиденко.

Ідеологія в західному світі допомагає виборцям зрозуміти, яку політику проводитимуть їхні обранці, якщо прийдуть до влади. Тобто, підтримуючи партійних діячів лівого спрямування, електорат у Європі та Північній Америці логічно очікує отримати зростання соціальних зобов'язань (і, як наслідок, збільшення податків). А перемога лібертаріанців, навпаки, призведе до зменшення податків на бізнес.

Втім, деякі експерти вважають, що в сучасному світі ідеологія вже не грає великої ролі. Підтверджує цю тезу поява у Білому домі Трампа.

Політтехнолог Олексій Голобуцький вважає, що зараз світові лідери більше схильні реагувати на актуальні теми, які хвилюють електорат, ніж діяти, з огляду на рамки власної ідеології.

Річард Хаас, президент Ради з міжнародних відносин (США), навіть назвав подібний стиль політичної поведінки популізмом-трампізмом. Це суміш електорального загравання, націоналізму, протекціонізму, стереотипів, страхів і заперечення усталених правил. Хаас вважає, що зараз практично пів-Європи заражені бацилою подібного поп-трампізму.

Тут і вихід Великої Британії з ЄС, і збільшення популярності правих у Німеччині або Франції. "Я думаю, що в усьому винні розчарування у традиційній політиці, — каже Хаас. — Люди відчувають себе змученими через те, як вона зіпсувала їхнє життя".

І все ж вітчизняний політолог Володимир Фесенко певен, що навіть заражені вірусом трампізму західні лідери розуміють те, чого не знають їхні вітчизняні колеги, — власну відповідальність перед виборцями.

ІДОЛ ТРАМПІЗМУ: Поява у світовій політиці Дональда Трампа стала яскравою демонстрацією того, що навіть західний світ почав сповзати у відвертий популізм. Фото: EPA