Під ковпаком КДБ: колядники в радянському Києві

Спалення богів під час "комсомольського Різдва". Малюнок з газети "Трудовой Дон", 7 січня 1923 року

У радянські часи не можна було вільно святкувати Різдво. Формальної заборони не існувало. Але насправді радянська влада переслідувала будь-які вияви релігійності.

З 1922 року влаштовували ввечері 6 січня "комсомольське Різдво" - масову молодіжну демонстрацію зі смолоскипами, антирелігійними транспарантами, червоними прапорами і оркестрами.

Кульмінація заходу - спалювання на площі опудал Христа, Аллаха, Ієгови, Будди й Озириса. Інколи до них додавали Богородицю або російських імператорів.

Перед спалюванням комсомольський трибун виголошував "поховальну промову", закликаючи присутніх боротися з релігійним фанатизмом.

А фіналом був концерт антирелігійного спрямування в клубі молоді.

Image captionДля молодіжних активістів надрукували збірку інструкцій щодо святкування "комсомольського Різдва". Держвидав, 1925 рік

За таким сценарієм "комсомольське Різдво" відбувалося зокрема в містах Донецької губернії.

1925 року влада заснувала всесоюзне антирелігійне товариство "Спілка войовничих безбожників", первинні осередки якого в обов'язковому порядку виникли на підприємствах, в учбових закладах тощо.

За планами цієї організації, до 1937 року мало відбутися повне викорінення релігії та не залишитися жодного священнослужителя.

Image captionСпілка войовничих безбожників України видавала суботній тижневик "Безбожник" українською мовою. Навряд чи Павло Тичина, випускник духовної семінарії, був у захваті, побачивши себе на першій сторінці такого видання 25 січня 1941 року

Спілка войовничих безбожників припинила діяльність 1947-го - вважали, очевидно, що мету досягнуто.

Три ватаги

В 1960-ті роки радянська влада з подивом виявила, що в Україні все ще живі народні традиції святкування Різдва. Із сіл та містечок надходили сигнали про тамтешні коляди, щедрування.

Сатиричний журнал "Перець" відгукнувся серією карикатур на священиків - вони, мовляв, пиячать, бавляться з молодицями тощо.

Image captionТипове зображення священика в українській періодиці 1960-х років. Карикатура з журналу "Перець", №1, 1969 рік

На початку 1970-х спецслужби зафіксували, що різдвяні "збіговиська націоналістичних елементів" спостерігаються у столиці УРСР - Києві.

31 грудня 1971 року голова КДБ УРСР Віталій Федорчук надіслав до ЦК КПУ повідомлення № 813-1 під грифом "Совершенно секретно".

"Оперативним шляхом, - сигналізував головний кадебіст республіки, - отримані дані про те, що націоналістично налаштовані особи мають намір організувати з числа студентів Київського державного університету, політехнічного інституту та творчої інтелігенції групи для проведення колядок на Русанівці, Дарниці, Святошині, Академмістечку, а також у центрі міста Києва". (Тут і далі - цитати з документів подаємо в перекладі з російської. - Ред.)

Image captionФрагмент першої сторінки повідомлення КДБ УРСР про колядників у Києві 31 грудня 1971 року. Галузевий державний архів СБУ

Колядники провели репетиції та розділилися на три ватаги.

Першою керуватиме художниця Людмила Семикіна ("виключена зі Спілки художників за підписання колективного листа на захист осіб, засуджених за антирадянську діяльність"). Ця ватага відвідає житлові будинки письменників (Б. Хмельницького, 68), журналістів (Л. Толстого, 25), науковців (Володимирська, 61) тощо.

Другу ватагу очолить колишній керівник хору "Гомін" Леопольд Ященко ("виключений зі Спілки композиторів України, ніде не працює"). Вони колядуватимуть теж у центрі Києва - в житлових будинках науковців (Прорізна, 10), композиторів (Софійська, 16), художників (Володимирська, 14) та інших.

Третю ватагу поведе фізик Адам Рудчик ("старший научный сотрудник института ядерной физики, кандидат физико-математических наук, член КПСС") по хатах науковців у Святошині й Академмістечку.

"Колядки зазначеними особами можуть бути проведені в новорічну ніч, а також в ніч з 6 на 7 січня 1972 року, - продовжував В. Федорчук. - Крім того, учасники колядок планують зібратися 1 січня 1972 року о 18 годині біля ялинки, встановленої на площі близько філармонії, а потім попрямувати колядувати за заздалегідь обраними адресами".

Заздалегідь визначені адреси - це помешкання знаних людей: класика української літератури Михайла Стельмаха, відомої співачки Діани Петриненко, видатних художників Миколи Глущенка і Михайла Дерегуса, композиторів-класиків Платона і Георгія Майбород, Аркадія Штогаренка, академіків Митрофана Пасічника, Дмитра Зерова, Остапа Парасюка, колишнього в'язня ГУЛАГу письменника Бориса Антоненка-Давидовича, відомих літературознавців Євгена Шабліовського та Микити Шумила, історикині й письменниці Олени Апанович та інших.

Image captionЖитлові будинки в центрі Києва, які відвідали колядники в січні 1972 року: 1 - письменників "Роліт" (М. Стельмах, Б. Антоненко-Давидович, М. Шумило, О. Микитенко, О. Підсуха), 2 - науковців (Є. Шабліовський, О. Парасюк), 3 - композиторів (брати Майбороди, А, Штогаренко, В. Кірейко), 4 - науковців (Д. Зеров), 5 - митців (М. Дерегус, Л. Вовчик-Блакитна), 6 - журналістів (І. Цюпа)

На той час КДБ ще не мав на меті перешкоджати колядникам. Зрештою, окремі колядки й щедрівки виконував на своїх концертах Державний заслужений український хор ім. Г. Верьовки.

Завданням КДБ було виявити коло колядників і з'ясувати, "чи не спробують націоналістичні елементи використати колядки у ворожих цілях".

Подяка героям

Минув рік. "У ніч на 1 січня 1973 р., - повідомив шеф КДБ комуністичним вождям УРСР, - група з 9 людей... організувала т. зв. новорічне колядування і з цією метою відвідала квартири письменників Антоненка-Давидовича, Леоніда Серпиліна і Сергія Плачинди, історика Брайчевського і художників Михайла Вронського та Юрія Логвина".

КДБ скрізь мав своїх людей - серед колядників теж. Від них кадебісти дізналися, що "про свій прихід колядники попередньо повідомляли телефоном господарів квартир".

Image captionЖитловий будинок науковців при вул. Прорізній, 10 (позначений стрілочкою), який відвідували колядники протягом кількох років. Путівник-довідник "Киев", Держполітвидав України, 1965 рік

Які саме колядки співали - у звіті анічичирк. Але є відомості про те, як реагували пожильці на візит щедрувальників: "Згідно з отриманими оперативними даними, деякі з названих письменників на знак подяки звернулися до учасників колядування з заявами політично шкідливого характеру".

Тобто небезпека для радянської влади полягає не в колядках як таких, а в тому, що їх виконання провокує людей на антирадянські заяви?

"Антоненко-Давидович сказав колядникам, що його відвідали: "Велике щире спасибі, що завітали в мою хату. Я оце сидів і думав: чи прийдуть щедрувальники в цьому році. Побоювався, що ні. І тим більше вдячний вам, мої любі друзі, патріоти, герої. Так, герої, бо щоб насмілитися зробити це тепер - треба бути справді героєм, мати неабияку сміливість і мужність".

Героями назвав колядників також і письменник Сергій Плачинда - він "у своєму виступі перед виконавцями колядок говорив про їх "істинний патріотизм і безстрашність", бажав їм "кращих часів".

Фінал новорічної коляди 1973 року:

"1 січня ц.р. о 20 годині за допомогою міліцейського наряду були затримані і доставлені до Печерського райвідділку м. Києва 8 людей, які організували колядування біля новорічної ялинки, встановленої на площі Ленінського Комсомолу, які в громадському місці поводилися зухвало. У числі затриманих учасники колишнього хору "Гомін" та інших збіговиськ націоналістичних елементів [...]. Всі вони за порушення громадського порядку залучаються Печерським РВВС до адміністративної відповідальності".

Image captionНоворічна ялинка праворуч філармонії на Європейській площі. Біля неї 1 січня 1973 року затримали групу колядників. Путівник "Киев", видавництво "Будівельник", 1964 рік

Від колядок не відмовились

Грудень 1973-го. З минулого січня багато чого змінилося. Ув'язнили кінорежисера Сергія Параджанова, набрала обертів "маланчуківщина".

КДБ змінив тактику - тепер він рішучо налаштований перешкоджати колядуванню.

Віталій Федорчук у секретному звіті повідомив: "З метою своєчасного отримання даних про можливі ворожі наміри з боку колядників за ініціаторами зборищ було встановлено оперативне спостереження і організований контроль їх телефонних розмов. З Ященком Леопольдом Івановичем і Рудчиком Адамом Тихоновичем проведені профілактичні бесіди, в результаті чого вони від організації колядок відмовилися".

Цього здалося замало.

У місцях можливих зібрань колядників виставлені патрулі - у міліцейських одностроях та цивільному:

"У місцях можливих зборів колядників і біля новорічної ялинки на площі Ленінського комсомолу виставлялися посилені наряди міліції і дружинників".

Image captionПід час новорічних свят наряди міліції підсилювали дружинниками з робітників чи службовців. За чергування дружинники діставали відгули. Один з "підсилених" нарядів затримав київських колядників. Радянська марка 1964 року

Методи боротьби виявилися дієвими: "В результаті вжитих заходів активні колядники відмовилися від організації великих зборищ і виходу на вулиці м. Києва в маскарадних костюмах".

Проте своїх намірів активісти не зреклися. Вони "провели колядки невеликими групами за заздалегідь підібраними адресами".

Ось що відбулося: "31 грудня 1973 року з 19.30 до 23.00 години дві групи колядників, до 10 чоловік кожна, відвідали квартири письменника Антоненка-Давидовича Б. Д., доктора мистецтвознавства Логвина Г. Н., художниці Приймаченко М. Г., вдів Остапа Вишні і Бориса Гмирі, старшого консультанта товариства охорони пам'яток історії та культури Довгоп'ятого Н. І., члена КПРС, й інших осіб. Після колядування групи розійшлися по приватних квартирах для зустрічі нового року".

"Реакція людей була дуже симпатичною"

Image captionВолодимирський собор - один з небагатьох діючих храмів у Києві 1970-х років. Рекламно-туристична поштівка для іноземців: на звороті пояснювальні написи шістьма мовами

Відтоді ідеологічні гайки закручувалися все сильніше.

"В тодішніх київських умовах колядувати на Різдво було майже немислимо, - згадує про грудень 1975-го Мирослав Маринович. - Провести коляду було дуже важко, - уточнює в мемуарах, - бо КДБ робив усе, щоб її не допустити".

Держбезпека замірялася зірвати плани колядників через "усунення" керівника ватаги Миколи Матусевича.

31 грудня вранці він пішов на зустріч з Мариновичем, щоб обговорити деталі новорічної коляди.

Як виявилося, за Матусевичем слідкували. На вулиці якийсь чолов'яга попросив закурити. Матусевич поліз у кишеню за цигарками, але незнайомець раптом заволав: "Ти чого на мене кидаєшся?" І розпочав бійку. Невідомо звідки виринула міліція. Миттєво знайшлися свідки, які "бачили", ніби Матусевич першим ударив того чоловіка.

Чоловіка ув'язнили на 15 діб за "хуліганство".

Image captionВлада всіляко переконувала, що в церквах - нічого цікавого. Отже, не варто туди ходити. Журналіст: "Чому ви розірвали з релігією?" Бородань: "У них там нема буфету з пивом". Карикатура з журналу "Крокодил", №20, 1979 рік

Попри все, колядники вирішили не змінювати плани. Кожен взяв з собою паспорт, щоб не дати міліції підстав забрати у відділок "для з'ясування особи". Постановили ходити тільки гуртом і відмовлятися від запропонованої чарки (щоб "менти" не чіплялися щодо "ступеню оп'яніння").

"Група "колядників" з 5 людей, - повідомили агенти, - відвідала квартири письменників Антоненка-Давидовича, Петровського В., вдів О. Вишні та Б. Гмирі". Але: "Тексти їхніх "колядок" націоналістичної спрямованості не мали".

"Реакція людей на нашу коляду була дуже симпатичною, - згадує Маринович. - Та й нам, наскільки це було можливо, піднявся настрій, хоч ми бачили, що за нами прицільно стежать".

Багатьох колядників пізніше ув'язнили як правозахисників.