Миньковецька країна: як подільський граф з 19 сіл організував державу
https://povnatorba.blogspot.com/2019/02/19.html
 |
| Ігнацій Мархоцький. Малюнок Матеуша Бацеллі |
Від Кам'янця (сучасний Кам'янець-Подільський) католицький єпископ Мацкевич прямував до сусідніх Миньковець, щоб благословити шлюб доньки Ігнація Мархоцького. Його карету несподівано зупинив натовп, з якого вийшов граф. Він запропонував пересісти на віз із чотирма запряженими буйволами, троном і балдахіном, що тримали слуги.
Первосвященик розгубився, сприйняв все як жарт, але побачивши навколо людей, що вітали щиро, продовжив мандрівку у нарядному возі.
Наступного дня в каплиці села Отроків він довго слухав промову пана Мархоцького і лише по її закінченні освятив шлюб.
Зазвичай слухачі нудилися на проповідях графа. Довгі, з вставками латини, вони вирізнялися від тих, що лунали в маломістечкових костелах, хіба що згадками про Сенеку, Плінія, Лукреція і французького критика церкви Вольтера, який поруч із цитатами зі Святого Письма виглядав дивно.
Подільський граф захоплювався реформаторськими ідеями польських патріотів, поглядами французьких енциклопедистів та античною міфологією, але був самоуком, що, на думку дослідника ХІХ століття Антонія Роллє, пояснює його подекуди дивакуваті рішення.
Подільська Швейцарія з вільними селянами
Успадкований Ігнацієм маєток називали найгарнішим закутком "подільської Швейцарії". Рівнини з пущами, врожайні поля, куполи церков чергувалися зі схилами, що вели до берегів річки Ушиця.
Пізніше ці краєвиди прикрашали поодинокі хатки, що насправді були декораціями з вибілених каменів та намальованими вікнами. Так пан Мархоцький заохочував до колонізації земель.
Миньковецький маєток землевласник відмежував стовпчиками з одного боку з написами "Кордон Миньковецької держави з Російською імперією", а з іншого - "... від Австрійської імперії". При в'їзді до кожного з 19 сіл встановив цегляні вказівники.
Пан Мархоцький одразу видав розпорядження про правовий устрій своєї держави. Скасував всі податки, окрім орендної плати за землю, проголосив свободу релігійних переконань, звільнив від військового обов'язку.
В іншій настанові він зазначив, що управління здійснюють адміністратори та збори представників від хліборобів, міщан, національних меншин. Але найголовніше - проголосив особисту свободу селянам. З 1804 року кріпосне право замінив виплатою чиншу (податку).
Під час епідемії чуми граф роздавав ліки, платив пенсію вдовам, що залишилися без житла (будинки та речі померлих від хвороби спалювали), а дітей безкоштовно навчав ремесел.
Дороги з фруктовими деревами
У Миньківцях не було жебрацтва, писав Антоній Роллє. Пан Мархоцький заснував притулок для калік, дім для сиріт, аптеку, шпиталь, куди запросив працювати двох авторитетних лікарів.
Свої розпорядження, накази, релігійні проповіді граф, а так він себе називав від 1795 року, публікував у власній Миньковецькій друкарні.
У містечку також працювала суконна та льонопереробна фабрики, підприємства з виробництва карет, цегли, паперу. Пан Мархоцький розводив породисту худобу, овець, утримував кінну ферму.
У містечку граф облаштував готелі, а обсаджені фруктовими деревами дороги утримували у чистоті.
Чотири резиденції - окрема на кожну пору року
У передмісті Миньковець граф спорудив резиденцію, яку назвав Бельмонт. Згідно з описами її північна в'їзна брама нагадувала грецький храм, там стояла скульптура богині справедливості. Тут проходили збори громад, в кабінетах працювали управлінці.
Від Бельмонта тополева алея вела до Отрокова, де граф побудував ще одне помешкання у формі середньовічного замку. В одній із веж була бібліотека, а в іншій - проходили наради представників фермерів.
Поруч із замком архітектори запланували низку споруд, зокрема високу браму в класицистичному стилі. Вона вела до парку, де росли дуби, явори, берези, буки, сосни, бальзамічні тополі.
Недалеко від Отрокова пан Мархоцький спорудив резиденцію - "Зелена Притулія". Це був також замок, але менший від отроківського.
Внизу будівлі протікала річка Ушвиця, її береги засадили фруктовими деревами. Природну красу місцини доповнили штучні печери, альтанки, канали з водоспадами, колони та обеліски з цитатами зі Святого Письма, висловлюваннями Горація, Руссо, Гомера.
У притулівському парку стояв ермітаж - мурований будинок, прикрашений міфологічними гербами та надписами. Тут господар приймав урядовців, радився із землеробами, одружував закоханих.
Але наймасштабнішу резиденцію пан Мархоцький облаштував у Побійній.
В одній із зал резиденції було два великих та одинадцять маленьких дзеркал у горіховій оправі, три столи, турецький диван. Тутешня бібліотека нараховувала дві тисячі томів, третину з яких складали книги на філософську тему.
У Побійній постійно мешкали родичі дружини, а в подвір'ї знаходився будинок для гостей з іменними апартаментами, у тому числі кімнатою для Тадеуша Чацького (відомий освітянин, історик та економіст).
Протягом року граф, його родина та обслуга переїжджали з однієї резиденції в іншу: в Бельмонті проживали взимку, весною - в Отрокові, влітку - в Притулії, а восени - у Побійній.
Пан Мархоцький: граф чи бог Юпітер?
Чотири резиденції, відремонтовані дороги, друкарня, нові фабрики та фільварки свідчили про вдалі рішення Ігнація Мархоцького, водночас, деякі заведені ним традиції дивували. Це стосувалося щорічних урочистостей, зокрема, свята Церери (богині родючості).
Одне з них, яке проходило 1814 року, Антоній Роллє переповів з тогочасних нотаток.
Отже, з Отрокова вирушила кількатисячна процесія. Попереду шестеро волів з позолоченими рогами тягнули плуг, на якому сидів одягнений в пастушка підліток.
Далі йшли чоловіки, що везли свої плуги, а за ними молодь зі знаряддями праці та жінки з пучками збіжжя або букетами з трав.
Потім шестеро коней тягнули воза із графом Мархоцьким на троні, який нагадував Юпітера, адже був одягнений у червоні довгі шати з жезлом-тризубом. Дівчина з серпом, що стояла на східцях, уособлювала жнива.
Наступним слідував віз із капелою, що імітувала "сільських музик". Вони співали поперемінно польською та українською мовами. Замикала процесію кавалькада здивованих гостей, що брала участь у дійстві.
Та процесія зупинялася на полі біля католицького та східного вівтарів. Після короткої служби пан Мархоцький виголошував промову, ставав до плуга та орав. За ним орали знані господарі, делегати до судів, представники громад. Священики освячували зорану землю та врожай, а потім урочистості закінчувалися вечерею.
Через язичницький зміст "Свята Церери" у графа виникла суперечка з католицьким єпископом, після якої його навіть арештували, доставили у Кам'янець та заборонили залишати межі міста.
Пан Мархоцький ходив вулицями у своєму патріаршому вбранні, благословляв містян, а вони співчували графові, зустрічаючи його подекуди оваціями. Через кілька днів пана Мархоцького відпустили.
Придумував епітафії
Похорони рідних також проходили в оригінальний спосіб.
"Цвинтарне братство" в жалобних шатах та хоругвах з черепами через зачинену браму ставили заготовленні питання графу, що очолював похоронну процесію. Він відповідав, підсумовував промовою і лише тоді всіх впускали на територію кладовища.
Граф також складав епітафії для підлеглих: "Походив із хліборобів. За ремеслом був садівник і працею своєю багато зробив, щоб прикрасити Притулію. Був вельми талановитий і розумово розвинутий."
Проте на фамільному склепі, де поховали Ігнація Мархоцького, не було жодного слова про графа. Цей склеп пограбували у 1918 році, а пізніше, як розповіли старожили, розібрали, а каміння використали для будівництва Миньковецької МТС. Місце поховання графа нині невідоме.
Кароль Мархоцький, син графа та головний спадкоємець його майна, підтримував зв'язки з декабристами та брав участь у польському повстанні. За це російський уряд відправив його у Курськ, а Миньківці конфіскував. Вільні селяни знову стали кріпаками.
В Отрокові з часів Ігнація Махоцького вціліли башта, ворота, приміщення резиденції, де при радянській владі працював зерноприймальний пункт, а пізніше - семирічна школа.
З 2005 року тут проходить щорічний міжнародний фестиваль лазерних шоу.
