25 років роботи і тисячі пацієнтів. Історія гінеколога на візку
https://povnatorba.blogspot.com/2019/02/25.html
Вона щодня приймає десятки пацієнтів і терпіти не може, коли її жаліють. Валентина Пугач працює гінекологом у військовому санаторії Хмільника. Вона - лікар на візку.
ВВС News Україна розповідає історії успіху людей з інвалідністю - людей, які, попри свій стан, не здаються, долають перешкоди і ламають стереотипи.
 |
| Кожного ранку Валентина Пугач, як і решта лікарів, приїздить на роботу до військового санаторію "Хмільник" |
Під її кабінетом з самого ранку збирається черга. Всередині - біла ширма для переодягання, автоклав, де стерилізуються інструменти і крісло.
Це звичайний кабінет гінеколога. Тут працює Валентина Пугач. Їй 56 і вона - гінеколог на візку.
Колись давно було падіння з дерева, перелом хребта, операції й лікування. За роки вона навчилася згадувати це спокійно.
"Рік була прикута до ліжка, що дві години мене перевертали. Рідні не залишали мене у спокої, старалися, щоб я весь час тренувалась. Потім я змогла сісти".
Бути лікарем була її мрія, майже всі в її родині - медики. Після травми їй часто снилася робота, прийоми, пацієнти, але вона думала, що вже ніколи не працюватиме знову.
"Для гінеколога, здається, ноги не обов'язкові - такі слова мені сказала одна дуже мудра людина, Микола Подрезан. Він теж на візку. Він запитав, а чому я не працюю? Я відповіла - а хто мене таку візьме на роботу? На що він сказав - а ви питали?".
Після цієї розмови Валентина Пугач про роботу запитала, і її взяли. Спочатку було кілька років у районній лікарні міста Хмільник, і вже 20 років вона - гінеколог у військовому санаторії.
"Найбільше лякало те, як мене сприйматимуть пацієнти, чи будуть довіряти лікарю на візку. Я переживала. Спочатку вийшла на півставки, щоб спробувати. Мій керівник у мене повірив більше, ніж я сама. Питав, ну що ти вже склала іспит для себе? І я вийшла працювала повний робочий день".
Часом пацієнти дивуються, каже лікарка. Їх не попереджають, що лікар буде на візку. Одного разу пані Пугач навіть запитали, якщо санаторій спеціалізується на опорно-руховому апараті, то чому не вилікують її саму.
На роботу лікарку привозить і забирає чоловік, по лікарні вона пересувається сама.
"Минулого року у санаторій купили крісло, яке змінює своє положення, вона сидить, а все решта рухається. Ми зробили, що могли - це крісло, яке змінює положення, і пандуси. А більше, що ми можемо зробити?" - каже Олена Сивак, завідуючка лікувального віділення санаторію.
"По роботі - мені все доступно, можу робити все", - каже Валентина, маневруючи між столом, де лежать медкартки пацієнтів, і гінекологічним кріслом.
ВВС
Єдиною проблемою називає поїздки на навчання з підвищення кваліфікації, як і будь-які поїздки в цілому. В українських містах мало доступних для візочників місць, зазначає жінка.
"Так, поїхати не можу. Але зараз є інтернет, тому вчитися - не проблема".
Пацієнтів вона приймає самостійно. Час від часу заходить медсестра, прибирає, забирає аналізи.
За день пані Валентина встигає прийняти кілька десятків людей, за рік - понад тисячу. Поки йде запис нашого інтерв'ю, під кабінетом зібралися люди. Вони нервують і питають, чому так довго.
Висока жінка у чорному береті просить пропустити її без черги, вона приїхала з Житомира і має встигнути на автобус назад. Ми пропускаємо всіх.
Попри сильний сніг, у санаторії багато людей, він працює цілий рік. Неподалік кабінету гінеколога - приміщення, де відпочивальники приймають радонові ванни, тут ходять на фізіотерапію, п'ють лікувальні чаї, від яких у приміщенні пахне травами.
"Люди приїздять до неї здалеку, дзвонять і питають, чи вона є, і спеціально до неї їдуть", - хвалить колегу лікар-терапевт Оксана Шмель.
"Вона боєць, взірець наполегливості і трудоголік. Постійно займається, відновлюється. Вона - молодець", - продовжує пані Шмель.
Щоб відновитися, розробляти тіло, яке весь час перебуває в одному положенні, пані Пугач потрібно регулярно їздити на реабілітацію у спеціалізовані до її травми санаторії - колись це були кримські Саки, зараз - Куяльник в Одесі, але через довгі черги Мінсоцполітики виділяє путівки раз на три або чотири роки.
Але скаржитися вона не любить. Каже, що терпіти не може жалості і своє життя називає повноцінним.
"Вдома я все роблю сама, як звичайні люди - і прибираю і готую. Маю багато спілкування у соцмережах, пацієнти пишуть, дзвонять. У санаторії одна лікарка любить жартувати, що для пацієнтів, які найбільше скаржаться на життя, вона має "удар нижче пояса" і відправляє їх до мене".
За 20 років роботи лікарем сотні її пацієнток народили дітей. Якось приходила пацієнтка, щоб показати свою дитину, і сказати: "Це ми після вас".
"Мені подобається моя професія. Я маю сили і хочу працювати, хочу цим ділитися ", - каже пані Валентина.
Хочете поділитися з нами своїми життєвими історіями? Напишіть про себе на адресу questions.ukrainian@bbc.co.uk, і наші журналісти з вами зв'яжуться.
