Путін чекає, коли в Україні настане повний хаос. Наші політики допомагають — Григорій Перепелиця

Внутрішньополітичні процеси та неправильна позиція щодо війни на Донбасі заважають Україні забезпечитися стабільною підтримкою світу та виграти гібридну війну проти Росії.

Про це в коментарі сказав директор Інституту зовнішньополітичних досліджень Григорій Перепелиця.

Перед країною стоїть дуже багато загроз як зовнішніх, так і внутрішніх. Багато з них списують на Росію. Чи насправді вона така загрозлива?

Наші політики замість того, щоб давати гідну відповідь російській інформаційній війні, перенесли її всередину країни. Ми бачили, як президентська команда застосовувала методи інформаційної війни у виборчому процесі. Це дуже небезпечно.

У чому полягає небезпека?

Це призводить до ефекту громадянської війни у суспільній свідомості людей. Тому у суспільстві дуже велика поляризація. Воно розділилося за різних кандидатів.

Вибори закінчаться, а страх і ненависть у свідомості людей залишаться

Найбільш небезпечне те, що ці методи ведення виборчої кампанії, запозичені з інформаційної війни, базуються на формуванні у людей страху і ненависті. Вибори закінчаться, а страх і ненависть у свідомості людей залишаться. Нам доведеться і далі будувати країну. Як люди з такою свідомістю будуть жити і працювати далі? Це і є внутрішня небезпека. Коли зовнішню загрозу експлуатують для формування внутрішніх.

Як цю ситуацію можуть використати вороги нашої країни?

Путіну це на руку. Йому не треба докладати великих зусиль для створення хаосу всередині країни. Він веде гібридну війну у всіх сферах – від інформаційної до гарячої війни на Донбасі. Він чекає, коли в Україні настане повний хаос і безладдя, коли українці будуть дезорієнтовані. Тоді можна буде просунути проросійські сили у владі. Якщо не вдасться, підключити інші засоби ведення гібридної війни, включаючи військову ескалацію на Донбасі.

Як на цьому фоні утримувати гарні стосунки з іншими країнами-сусідами, щоб не лишитися сам на сам із Росією?

Нам не вдалося сформувати єдиний антиросійський фронт. По великому рахунку, наша дипломатія і не ставила перед собою це питання. Якщо країна опиняється у стані війни, то основне завдання дипломатії – створити міжнародну коаліцію проти агресора. Ізолювати агресора від міжнародної підтримки. Це завдання наша дипломатія не виконала. Її зусилля були спрямовані зовсім на інше.

Путін сформулював ціль, що Росія має правити світом

Ми не визнали війни. Конфлікт із Росією зафіксували як "конфлікт на Донбасі". А це російсько-українська війна. Вона охоплює Донбас, Крим, акваторії Азовського і Чорного морів, наш інформаційний простір і все життя. Крім того, охоплює всю Європу й Америку. Бо Росія веде гібридну війну не тільки проти України, а й проти західних цінностей. Бо в нинішньому світовому порядку вона не знаходить собі місця як "наддержава".

Путін сказав, що Росія або буде великою, або не буде взагалі. Цим сформулював ціль, що Росія має правити світом. А ми зафіксували конфлікт як антитерористичну операцію і спрямували зусилля на мінський процес. Це модель врегулювання внутрішнього конфлікту, а не міждержавного. Ми досі не визнали Росію воюючою стороною. То як формувати антипутінську коаліцію?

Наша дипломатія виявилась абсолютно неефективною?

Дипломатія показала повну неефективність. Президент спрямував її діяльність на зовсім іншу сферу – врегулювання конфлікту на Донбасі. Тому ми не маємо сильної міжнародної підтримки. Захід не розуміє, чому він має вирішувати "українську кризу", чому він має страждати від санкцій, а Україна і далі торгує з Росією. Ми втрачаємо підтримку з боку заходу і слабшаєм.

У міжнародних відносинах нема благодійників: сильні захищають свої інтереси, слабкі підкорюються чужим

Крім того, всередині Європейського Союзу все важче знайти солідарність у збереженні санкції, не кажучи вже про посилення. Brexit підсилює ситуацію. На європейському ландшафті змінюється баланс сил не на нашу користь. Країни-сусіди бачать нашу слабкість і прагнуть теж диктувати нам свої умови. Намагаються діяти не шляхом демократії, а шляхом диктатури. Якщо ще послабимось, отримаємо відверті територіальні претензії до Буковини, Закарпаття.

У міжнародних відносинах нема благодійників. Діалог потребує компромісу. А ніхто не хоче поступатися своїми інтересами. Сильні захищають свої інтереси. Слабкі підкорюються чужим.

У лютому 2014 року Росія перекинула до Криму свої війська без розпізнавальних знаків й окупувала український півострів. 16 березня на території Автономної Республіки окупаційна влада провела псевдореферендум про статус півострова й оголосила, що нібито більшість мешканців Криму підтримали приєднання півострова до Російської Федерації. Згодом усупереч нормам міжнародного права російська влада зробила півострів суб'єктом Російської Федерації - "Республіку Крим" ввели до складу Південного федерального округу. Україна та весь цивілізований світ засудили такі дії і назвали їх анексією Криму.

З березня 2014 року у Донецькій та Луганській областях почалися антиурядові протести, які підігрівала Росія. У квітні спаратисти захопили низку адміністративних будівель у Луганську та Донецьку й заговорили про утворення Луганської і Донецької народних республік. Після того, як озброєна група бойовиків на чолі з колишнім російським військовим Ігорем Гіркіним захопила місто Слов'янськ, в.о. президента Олександр Турчинов оголосив початок антитерористичної операції. Від літа того ж року збройні сили РФ беруть безпосередню участь у бойових діях проти Збройних сил України.

У квітні 2018-го президент Петро Порошенко завершив на Донбасі Антитерористичну операцію й розпочав операцію Об'єднаних сил.