Президент ненависті. Чого варто боятися Зеленському

Для противників Володимира Зеленського є погана новина: найімовірніше, він стане президентом України.

Усі попередні спроби команди Порошенка змусити Зеленського вступити у фахову політичну дискусію, жодні спроби показати його можливі зв’язки з Коломойським чи натякнути на наркозалежність не мали ефекту.

Навпаки, соціологія фіксує зростання розриву між кандидатами. Тепер Зеленський випереджає Порошенка майже втричі: 72% на 25%.

За великим рахунком, з такими показниками 19 квітня під час дебатів Володимир Олександрович міг би просто на "Олімпійському" скупатися у ванні кокаїну, і це навряд чи зашкодило б йому виграти у Порошенка.

Але питання тут не у величині розриву, а у його природі. Левова частка із 72% прихильників Зеленського – насправді не його виборці. Це анти-виборці Порошенка.

Результати другого туру виборів

ІЛЮСТАЦІЇ: СЕРГІЙ КОРНІЄНКО

"Головне – це бажання зміни еліт. Все решта – другорядне", – визнав в ефірі "Свободи слова" віднедавна член Зе!Команди Олександр Данилюк.

Величезна частина прихильників Зе не так любить його, як ненавидять чинного президента. А значить, їхня підтримка не залежить від того, що робить Зеленський, чи що він говорить.

Тотальна підтримка ненависників Порошенка йому гарантована. І йдеться про більш як 50% українців.

От тільки не слід думати, що це проблема лише Порошенка. Це куди більше проблема для самого Зеленського.

Потенційний преЗЕдент дуже ризикує, намагаючись консолідувати усіх ненависників теперішньої влади.

Адже щойно Порошенко поступиться кріслом, Володимир Зеленський залишиться сам на сам із усією тією ненавистю.

"Ви маєте право мовчати. Все, що ви скажете, може бути використано проти вас".

Схоже, за такою логікою впродовж останніх тижнів живе штаб кандидата Зеленського та й він сам.

ЗМІ та громадськість втомилися рахувати заклики Порошенка до свого конкурента прийти на дебати і телемайданчики, з яких чинний президент ці заклики зробив.

Після першого туру виборів здавалося, що країна переходить у нову фазу медійного змагання. Ролик Зеленського, який закликав Порошенка до дебатів на стадіоні, був схожий на початок нової політтехнологічної ери.

Але несподівано для всіх Зеленський зник, замовк, заховався за віртуальною запоною реклам.

Останній влог за участю кандидата на його YouTube, який був основою Зе!Кампанії у першому турі, з’явився місяць тому. Востаннє до української публіки особисто Зеленський виходив ще 31 березня в день голосування.

За останні більш ніж два тижні найрейтинговіший кандидат спромігся на випуск однієї реклами і дуже неоднозначне включення телефоном в ефір "1+1", де нагрубив Порошенку.

Ще був візит до Франції та зустріч з президентом Макроном. Знакова, треба визнати, подія не лише для України – чинний президент Франції приймав у себе не президента іншої країни, а кандидата у президенти.

Але що ми знаємо про цю зустріч від самого Зеленського? Майже нічого!

"Ми обговорювали найважливіші питання для українського суспільства, для України в цілому. Говорили про життя, про головне говорили, про припинення війни на Донбасі", – тільки і сказав Зеленський за підсумками зустрічі у Єлисейському палаці.

Який вихід із ситуації на Донбасі обговорювали? Чи йшов він у зв’язці з припиненням окупації Криму? Яка доля співпраці з МВФ? Яке бачення шляху України до НАТО та ЄС Зеленський артикулював Макрону? Як він та його команда планують утримувати європейську єдність щодо антиросійських санкцій?

Чи входили перелічені питання до категорії "про життя", чи до категорії "про головне", Зеленський не сказав. Він не сказав нічого.

Але чи міг Зе вчинити інакше? За великим рахунком, ні.

По-перше, ніхто до кінця не знає, чи є у Зеленського випрацювана стратегія щодо цих питань. Наскільки відомо УП, його штаб активно готується до дебатів, але результатів цих напрацювань ніхто не оприлюднював.

По-друге, слід знову згадати структуру підтримки Зеленського.

Як точно зазначив у статті для УП Павло Казарін, кожен виборець має свого Зеленського, багато в чому схожого на порожній зошит для розмальовок, які кожен замальовує власними кольорами.

За того самого Зеленського готові голосувати в рівній мірі прихильники НАТО і його категоричні противники, захисники державної мови і поборники офіційного статусу для російської.

Користуючись відсутністю чітко постульованої позиції, виборці приписують кандидату власне бачення розвитку подій, хай вони і мають діаметрально протилежну спрямованість. Зараз для його виборців узгодження світогляду – не головне: що називається "звалимо Порошенка, тоді розберемось".

Очікування українців від майбутнього президента

У такій ситуації чітко розставити крапки над "і" означає для Зеленського втратити підтримку якогось крила своїх прихильників. А для чого? Це ж Порошенку треба переломлювати ситуацію, хай він і старається.

І чинний президент робить усе можливе, включно зі стадіонними виступами, бо розуміє, що часу обмаль, а промовами на самоті ситуацію не змінити.

Говорячи зі своєю фракцією минулого тижня, Петро Олексійович дуже точно уловив суть кампанії – перемогти Зеленського можна лише нокаутом. Але щоб нокаутувати суперника, його треба бачити перед собою. Голограму чи картинку з монітора звалити на ринг не вийде.

У Зеленського це теж чудово розуміють і до останнього відклали відкритий прямий бій – аж на останню п’ятницю перед "днем тиші".  

До цього, записуючи свої короткі відеозаклики, Зеленський зумів перетворити чинного главу держави на такого собі медійного тамагочі: коли є хвилинка, Зе включався, "підгодовував" конкурента і спокійно спостерігав, як той мчить здавати чергові аналізи чи проводити чергові "аутодебати".

У ситуації, коли Зеленський вирішив виграти мовчки, іншого шляху у Порошенка і не лишалось.

Але якими б переконливими не були його аргументи, якими б гучними не були заклики президента, слухали їх тільки його прихильники.

Перекричати гул ненависті половини країни за спиною мовчазного Зеленського їм не судилось.

Але радіти з цієї ситуації Зеленському не варто. 40% його виборців вимагають від нього у перші ж 100 днів президентства знизити тарифи, більше 30% хочуть зняття недоторканності з влади та посадок корупціонерів, а ще чверть – переговорів з Росією.

Навряд чи будь-який президент зумів би усе це зробити. Тож Зеленському варто пам’ятати, що в якийсь момент він може легко перетворитись із того, хто разом з розлюченими виборцями наздоганяє "попередників", на того, кого доганяють.