Тиск у суспільстві, який налаштовує на те, що це вже кінець — це дуже важко: львів'янка, яка перехворіла на COVID-19

Найбільше інфікованих COVID-19 українців — у Львівській області. Регіон декілька тижнів поспіль б’є антирекорди нових випадків захворювання на коронавірус.

Львів’янка Олена Дмитрієнко — журналістка та психологиня, захворіла на COVID-19 наприкінці квітня разом з чоловіком, дочкою та свекрухою. Проте необхідна медична допомога стала неабияким випробуванням для молодої сім’ї.

Про марне оббивання порогів львівських лікарень та двотижневу госпіталізацію у інтерв’ю ЗМІ.

— Олено, чи знаєте, де ви могли інфікуватися коронавірусом?

— Так, звичайно. На провідну неділю (наступна неділя після Великодня, 26 квітня — Pravda SOS) у нас в гостях був товариш, ми разом сиділи за столом. Він почувався трішки зле, але думав, що це його продуло на протязі. Через декілька днів товариш  зателефонував до нас: "Люди, йдіть обстежуйтесь, тому що в мене коронавірус".

В той же день мій чоловік каже, що його не впустили в супермаркет, запікав термометр. Міряємо температуру — у нього 38,3, у мене 37,7. Ми зрозуміли, що у нас коронавірус, одразу пішли робити КТ (комп’ютерну томографію), тести…

— Ви звернулися до сімейного лікаря?

— Я звернулась до сімейного лікаря, але на той час поліклініки не працювали. Нам сказали: "Сидіть вдома, пийте багато рідини, антибіотики і все решта". 

Ми хотіли, щоб нас обстежили. Ми живемо в Пасіках-Зубрицьких (село, що межує зі Львовом), нам сказали, що наша лікарня — туберкульозна (Львівський регіональний фтизіопульмонологічний центр). Там нас взагалі відмовились дивитись, навіть в приймальний покій не впустили, сказали, їдьте в 8-му лікарню (міська клінічна лікарня). 

У 8-мій лікарні нам також відмовили. Ми просили: "Можете хоч послухати нам легені, бо в нас паніка. Ми переживаємо, чи є в нас запалення. Тест невідомо коли буде". На той час вже почалися нюанси з тестами, наприклад, наш інфікований друг чекав два-три дні на результат, а ми вже чекали тиждень. 

Коли дві лікарні нам відмовили, ми приїхали в інфекційну, я стала під двері, кажу: "Я хвора, візьміть нас в лікарню. Ми от зробили КТ — в чоловіка двостороннє запалення — є страх, паніка, висока температура" (ПЛР-тести та комп’ютерну томографію подружжя робило у приватній клініці). 

Нас поклали в лікарню і ми почали лікування. 

Олена Дмитрієнко: "Ми зараз повністю на вітамінах, на пробіотиках, на жовчогінних й інших додаткових ліках. Ще досі після лікування триває реабілітація"

— Вас двох з чоловіком поклали в лікарню?

— Спочатку так. Через декілька днів у нас захворіла донька і свекруха, їх також госпіталізували.

— Скільки часу ви лежали в лікарні?

— Два тижні.

— Як проходило лікування? Хто найважче переніс хворобу?

— Найважче переніс чоловік, у нього була двостороння пневмонія. Були уражені легені і гарячка. Його лікували трохи важчим способом, ніж нас з малою (дочкою) — у нас була температура, я мала гострий бронхіт. 

Лікували всіх за однією методикою, просто були різні дози. Єдине, що чоловіку для згортання крові кололи додаткові ліки в руку. Ми всі лежали два тижні, незважаючи, що в когось був кращий стан, в когось гірший. 

Через два тижні прийшов перший негативний тест. Тоді вже почався пік — кількість хворих побільшала, в лікарні не вистачало місця. Спочатку нас трьох перевели в спільну двомісну палату.

Зазвичай після двох тестів негативних відпускають додому, але ми попросились після першого тесту, зважаючи на критичну ситуацію в лікарні. 

Нас виписали під розписку, що ми будемо на ізоляції ще два тижні. 

— Як ви зараз почуваєтесь? Подолано всі наслідки хвороби?

— Є багато наслідків. В мене проблеми з шлунком після лікування — дві ерозії, гастрит. У дитини була збільшена печінка. Ми зараз повністю на вітамінах, на пробіотиках, на жовчогінних й інших додаткових ліках. Ще досі після лікування триває реабілітація. 

Зле ми почувалися десь півтора місяці: два тижні лікарні і ще два-три тижні вдома. Була постійна слабкість, втома, нічого неможливо було робити. 

У свекрухи сильно постраждали легені, багато наслідків хвороби. Здаємо аналізи, кров показує, що ослаблена імунна система. Досі є певні нюанси, які ми доліковуємо. 

— Що вам було емоційно найскладніше під час хвороби?

— Взагалі дуже страшно було. Це невідома хвороба — гуділа преса, летальні випадки, не знаєш, як і чим лікувати. Коли ми лягли в лікарню, нас поклали в відділення з підозрою на коронавірус. Оскільки результату тесту ще не було, нас не мали права переводити туди, де лікуються коронавірусні. 

Був такий момент, що коли прийшли позитивні тести і нас перевели на поверх, де хворі на COVID-19, то ті люди, які лежали разом з нами в відділенні з підозрою, почали плакати, що ми вже помремо (сміється — авт.). 

Настільки негативна ота давка в суспільстві і всюди, яка налаштовує на те, що це вже кінець, що ти не вийдеш з тієї хвороби. Це дуже важко.

У нашої дитини день народження був у лікарні — 7 років. Для нас це теж був страшний стрес, ми планували їй вечірку з друзями, а тут ми на крапельницях всі з голками. Тому емоційно насправді складно. Я прикрасила палату кульками, квітами, щоб була повністю позитивна атмосфера. 

Морально ми налаштувались, що у нас просто застуда, яка має певні ускладнення і що ми вийдем з того стану. 

Олена Дмитрієнко: "Зле ми почувалися десь півтора місяці: два тижні лікарні і ще два-три тижні вдома. Була постійна слабкість, втома, нічого неможливо було робити"

— Як медперсонал ставився до вашої активності й прикрашання кімнат?

— Абсолютно нормально. Коли ти коронавірусний, то повністю ізольований — ти не можеш ні вийти надвір, ні пройтись коридором. Хіба на якісь обстеження — то дзвониться, одягається маска і все решта, і тоді тебе випускають.

Я запитала в дільничої медсестри, чи можна, щоб мені передали кульки, квіти, бо в дитини день народження. Ніхто абсолютно не заперечував, хоч ми і були напряжними пацієнтами: я просила, щоб ми 5 разів на день харчувалися. Оскільки в лікарні це неможливо, то нам кожного дня по 2 рази приходили передачі, щоб ми їли і пили багато рідини. 

— Чи повідомляли ви друзів, що захворіли на COVID-19?

— Звичайно. У мене були контакти з подругою та з хрещеною мамою. Ми за декілька днів до того, як я, власне, дізналася (про можливість інфікування коронавірусом), гуляли.

Вони здавали тести. Слава богу, ніхто не захворів. 

— Зараз Львівська область є лідеркою за кількістю захворювань в Україні. Як ви загалом оцінюєте дотримання львів’янами карантину?

— Його дуже ніхто і не дотримувався. Яке дотримання карантину, якщо в супермаркеті з криками просять одягнути ту маску. 

Дуже багато людей мають легкі форми, але це не означає, що від тої людини інша не підхопить важку форму. Люди з легкими формами пересувалися по всіх закладах — магазинах, супермаркетах. 

Зараз відкрилися ресторани, думаю, що це зашвидко. Мені здається, найбільше, через що це (коронавірус) може передатися, — це стіл, посуд і все решта. 

Багато хто, і я також була однією з тих людей, які думали, що коронавірус це світова змова і міф. Тобто, що його немає і люди просто хворіють якоюсь застудою, і все. 

У нас у суспільстві було дві думки: якщо ти захворів — ти помреш, або, що коронавірусу взагалі не існує — це все міф і фейк, давайте ходити і плювати одне на одного. 

За рахунок от такого, власне, мислення ми маємо ситуацію, яка склалася на сьогодні.

Тетяна Пляцок