Поради для батьків, які хочуть виростити розвинену і кмітливу дитину без купи іграшок

Щоб дитина краще розвивалася

Виявляється, менше число іграшок розвиває дитину краще. Американці з Університету Толедо провели експеримент за участю 34 малюків у віці від 18 до 30 місяців. Вони виділили кожній дитині 15 хвилин на гру з цікавими іграшками.

Але був один нюанс: одній половині дітей дісталося 16 іграшок, а інший — всього 4.

Виявилося, що сценарій у всіх малюків один: якщо іграшок багато, з кожною грають близько хвилини. Якщо мало — близько двох хвилин. І найважливіше: коли іграшок мало, діти регулярно повертаються до них і — увага! — використовують по-новому. Тобто в такій грі більше творчості.

До речі, цікавим методом є ховати частину іграшок, а потім підкидати їх дітям (вилучивши при цьому іншу частину). Малюкам такий маневр подобається. Ще б пак — весь час нові іграшки!

Так що постарайтеся, щоб в одну конкретну одиницю часу у вашої дитини було поменше іграшок. Постійно міняйте іграшки, щоб знову спонукати дитину грати з ними.

Щоб краще справлялася з невдачами

Уявіть собі експеримент. Дитині 4-5 років запропонували перенести іграшку, як розвалюється, якщо до неї торкнутися (і дитина думає, що це вона її зламала). Потім дитині дали ще два завдання.

Вся хитрість у тому, як саме дитині пропонували перемістити іграшку. Одним дітям говорили: "будеш моїм помічником? Треба перенести іграшку", а іншим: "допоможеш мені? Треба перенести іграшку". Здавалося б, ну і що? Яка різниця? Виявилося, що різниця величезна.

По-перше, діти, яких просили бути помічниками, відгукувалися охочіше.

По-друге, вони рідше погоджувалися на повторні завдання. Невдача (яку спланували спеціально) вибивала дітей з колії — вони боялися знову не впоратися, і тому відмовлялися.

Справа в установці на заданість і в установці на розвиток. Діти, яких просили бути помічниками, наче активували установку на заданість. Тому вони вважали, що якщо вже не впоралися з одним завданням, то вони — погані помічники.

А діти, яких просили допомогти, включали в собі установку на розвиток. Вони думали щось на кшталт: "Машинка зламалася — це погано, але я можу допомогти в чомусь іншому". Для них фіаско з іграшкою не було приводом зробити погані висновки про себе.

Якщо ви хочете зробити свою дитину стійкішою до невдач і труднощів, говоріть про дії: «допоможи...», «зроби...», «спробуй...» і так далі. З таким підходом ваша дитина буде ставитися до невдач простіше і значить, легше їх долати.

Щоб була креативнішою

Креативність дитини можна підняти дуже швидко — хвилини за чотири, а то й менше. Вам потрібно лише запитати у дитини про ті соціальні ролі, які вона виконує, і спонукати її поміркувати про це.

Наприклад, так: "Дивись, ти для мене дочка, для бабусі внучка, для вчителя — учениця. А хто ти ще?". Дитина швидше за все зрозуміє і скаже, що вона ще подруга, глядачка (в кіно), сусідка і так далі. Якщо є бажання, можна згадувати вік, стать, національність і расу — це теж згодиться.

Як тільки список озвучено, рухайтеся далі. Запитайте: "А що значить — бути глядачкою? Як це? Що потрібно робити? Чого робити не можна?"Не так важливо, що саме дитина відповість. Головне, щоб вона подумала над цим. У результаті, ви отримаєте тимчасово більш креативне чадо.

Це результати експериментів психологів з Університету Дюка у Штатах. Вони розділили дітей на дві групи — одній запропонували подумати про соціальні ролі, а другій групі — про фізичні атрибути (очі, ноги, животи). Потім кожній групі видали різні завдання на кмітливість. Наприклад, таке:

У вас є ведмідь, що стоїть під деревом і хоче дістатися до гілки, на якій висить бджолиний вулик з медом. У ведмедя є тазик з деталями конструктора. По дереву лізти не можна, а деталей в тазику не вистачить, щоб побудувати вежу до вулика. Як бути?

Діти, які розмірковували про своє тіло, вирішили цю головоломку тільки в 12,5% випадків. А діти, які розмірковували про свої соціальні ролі — в 50% (рішення таке — потрібно будувати вежу на тазику, він додасть необхідної висоти).

Приблизно такий же ефект був і в інших завданнях. Якимось чином роздуми про свої соціальні ролі підсилюють нашу кмітливість. Коли ж дітей спонукали думати про ролі їхніх знайомих, ніякого поліпшення у кмітливості не було. Своя сорочка, виходить, все-таки ближче до тіла.