З Росією не можна домовитися

Росія і західні країни зайняли діаметрально протилежні позиції з питання про те, що відбувається в Білорусі

Ще недавно можна було стверджувати, що Кремль зацікавлений у послабленні і навіть усуненні незговірливого Олександра Лукашенка, а у США і ЄС підтримують “останнього диктатора Європи” заради збереження білоруського суверенітету. Але коли почалися масові протести проти фальсифікації виборів президента країни, на перший план вийшли справжні інтереси, а не миттєвий політичний розрахунок. Для Кремля є важливим, щоб диктатор переміг, а народ програв - а з поглинанням Білорусі Путін розбереться потім.  І це логічно: будь-яка народна перемога ставить під сумнів майбутнє самого Путіна, якому рано чи пізно доведеться зіткнутися із народним повстанням проти свого корумпованого і некомпетентного режиму. Путіну доведеться топити Росію в крові і йому важливо, щоб до нього це зробив Лукашенко. Щоб пострадянським рабам було ясно: бунтувати проти господарів є небезпечним і безперспективним.  Ось чому Путін так ненавидить Україну.  Ось чому він так боявся Майдану.  І ось чому ніяких домовленостей з ним не буде не тільки у білоруському, а й в українському питанні.

 Ще вчора у Києві могли розраховувати, що знайдуть рецепт заморозки конфлікту на Донбасі за допомогою західного впливу.  Що Путіну захочеться послабити санкції, “перестати стріляти”, знову стати шановним членом міжнародного співтовариства, спілкуватися з Меркель і Макроном без постійних згадок війни на Донбасі.  Ну що ж, Путін вже спілкується з Меркель і Макроном без згадок війни на Донбасі - він говорить з ними про повстання в Білорусі!  І сторони займають діаметрально протилежні позиції - а значить, будуть намагатися послабити можливості опонента. Так було і так буде.  В Ірані, Сирії, Україні, а тепер в Білорусі виявляються різними не інтереси, а цінності. Заходу є важливою демократія. Путіну потрібна влада.  Захід не боїться конкуренції.  Для Путіна конкуренція - це смерть.  І те, що я пишу ці рядки на тлі повідомлень про таємниче отруєння опозиційного російського політика Олексія Навального - очевидне підтвердження цієї тези.

 Україні не вдасться проскочити “між крапельками”, навіть якщо залучити до цього маршруту самого Леоніда Кравчука.  Не вдасться тому, що будь-яке зіткнення цінностей демократії і диктатури неминуче призводить до протистояння. Нам просто потрібно вибрати, на чиєму ми боці і не домовлятися, а чинити опір.

Опиратися зовсім не тому, що домовлятися погано.  А тому, що домовитися не вийде.