Коментар: Кирієнко і Лавров - дві особи Росії у драмі з Навальним
Узгоджені ЄС санкції проти Росії не завдадуть прямого шкоди режиму Путіна, але серйозно вдарять по залишках його міжнародної репутації, вважає Костянтин Еггерт.
Росія сумно відзначилася. Вона, ймовірно, стане першою країною - постійним членом Ради Безпеки ООН, чий колишній глава уряду - Сергій Кирієнко - опиниться під міжнародними санкціями за замах на вбивство шляхом отруєння. Так стверджують німецьке агентство dpa і The New York Times.
Географія отруєння Навального
Санкції повинен ввести Європейський Союз в якості покарання за спробу отруєння Олексія Навального різновидом бойового отруйної речовини типу "Новачок". Серед тих, хто, як повідомляють ЗМІ, виявляться в списку санкцій, крім першого заступника голови адміністрації президента (АП) Кирієнко значаться глава ФСБ Олександр Бортніков, начальник управління внутрішньої політики АП Андрій Ярин, два чину з міністерства оборони, повноважний представник Путіна в Сибірському федеральному окрузі Сергій Меняйло плюс Державний науково-дослідний інститут органічної хімії і технології. У ньому, як припускають, розробляли і, ймовірно, продовжують удосконалювати "Новачок".
Колеги-журналісти звернули увагу на те, що одна з лабораторій інституту розташовується в Шиханах Саратовської області, і, отже, вона формально перебувала в зоні відповідальності Сергія Кирієнка, коли той з 2000 по 2005 роки був президентським повпредом в Приволзькому федеральному окрузі. А в зоні відповідальності Меняйло - Томськ, де імовірно Навального отруїли, і Омськ, де він був у лікарні.
Жоден з шести внесених до списку санкцій російських чиновників, швидше за все, не їздить в ЄС і не має там активів (хоча хто знає - життя російської верхівки повна чудес і загадок). Якщо джерела не підвели dpa і The New York Times, то символічне призначення узгоджених санкцій очевидно: пряме звинувачення Кремля в організації замаху на російського опозиціонера номер один. Це цілеспрямований удар по авторитету особисто Володимира Путіна, тим більше неприємний, що завдали його канцлер Ангела Меркель (Angela Merkel) і президент Емманюель Макрон - два європейських політика, які до останнього відстоювали необхідність збереження діалогу з Москвою за всяку ціну.
Путін сердиться
Путін, який припускав, що має статись, дав відповідь заздалегідь, через Сергія Лаврова. Міністр закордонних справ Росії напередодні виступав на презентації доповіді "Валдайського клубу". Клуб - кишенькова структура Кремля, яка об'єднує придворних політологів на зарплаті у відомства Сергія Кирієнка, а також західних експертів, яких путінський режим або купує, або ловить на марнославстві.
Мова Лаврова нічим не відрізнялася від усіх його виступів останніх років. У ній були всі чергові кліше: багатополярний світ, егоїстичний Захід, який всіх вчить жити, прагнуть до світової гегемонії США, перемога у Другій світовій і, звичайно, біла, пухнаста, що зберігає міжнародне право Росія Путіна. Але буквально три-чотири фрази прозвучали несподівано жорстко. Лавров пригрозив перервати діалог з ЄС і фактично прямо пов'язав це зі справою Навального.
У Кремлі звикли ділити Євросоюз на три групи країн. В першу входять ті держави, які вважають спілкування з Москвою за необхідне і навіть корисним, і чий бізнес лащиться до Кремля. У лідерах тут Німеччина, Франція, Італія, Австрія. У другій - різноманітні данці, нідерландці і ірландці, для яких Росія - не такий пріоритет. У третю входять, в основному, країни Центральної Європи і Балтії. Там живуть суцільні "русофоби", які докучають першим і погано впливають на друге.
Гнів Лаврова і Путіна - відображення їх безсилля
Загрози Лаврова, яка дорікнула в неповазі до Росії особисто главу Європейської комісії Урсулу фон дер Ляйен (Ursula von der Leyen), - це типова реакція російського начальника, якого раптом не послухалися ті, чию лояльність вони звик приймати як належне. Лавров транслює Путіна. А Путін хоче, щоб в Берліні, Римі, Парижі злякалися, щоб уявили собі, як він парою бомбардувань в Сирії відправить ще мільйон біженців через кордон ЄС, поділить Лівію з Ердоганом, проплатить заворушення ультраправих чи анархістів, покладе хакерською атакою Франкфуртську біржу.
У Кремлі мріють, щоб Siemens і Daimler, Raiffeisenbank і Louis Vuitton, Герхард Шредер (Gerhard Schröder) і Сільвіо Берлусконі кинулися благати свої уряду змінити гнів на милість, забути про "цього націоналіста Навального", згадати про інтереси бізнесу і "почути" Москву.
Однак у Путіна щось пішло по-справжньому не так. Замах на Навального, народне повстання в Білорусі і вірмено-азербайджанський конфлікт раптово ніби софітами висвітили кілька простих істин: російське керівництво перетворило бойові отруйні речовини в повсякденний інструмент внутрішньої і зовнішньої політики; воно вважає одним з головних своїх інтересів необмежену і безумовну підтримку найогидніших диктатур; нарешті, його претензії на контроль і здатність стабілізувати пострадянський простір, м'яко кажучи, перебільшені, а, по правді кажучи, - фальшиві.
Російський режим став виглядати в очах європейців по-справжньому ненадійним і небезпечним. І хоча та ж Ангела Меркель не готова поки йти на найрадикальніші кроки (наприклад, заморозити проект будівництва газопроводу "Північний потік-2"), але враження небезпеки і ненадійність стерти буде практично неможливо, хоч би хто став завтра канцлером або післязавтра - президентом Франції . Гнів Лаврова-Путіна - відображення їх безсилля змінити це вкрай неприємне для режиму стан речей. Кремль в глухому куті, і сьогодні важко собі уявити, що ті люди, що завели в нього Росію, зможуть знайти гідний вихід з мороку.
Автор: Костянтин Еггерт - російський журналіст, автор щотижневої колонки на DW та інтерв'ю-проекту DW "вТРЕНДde".
