Хороший перший крок. Що може змінити Байден

У Джо Байдена з’явилася рідкісна в історії можливість: шанс стати президентом, який трансфоримує зовнішню політику

Ця можливість викликана гострою необхідністю боротися з COVID-19 і його глобальними економічними загрозами. Вона виникає і через зростання необхідності краще справлятися з авторитарним підйомом Китаю. Це також обумовлено бажанням партнерів США швидко перегорнути сторінку, пов’язану з адміністрацією Трампа, щоб інтереси провідних демократій знову збігалися.
Найбільш сильною ознакою цього була опублікована минулого тижня Європейською комісією (представництво від імені двадцяти семи країн, що представляють майже 18% світового ВВП) на 11-ти сторінках Нова програма глобальних змін між ЄС і США. Теми пропозицій в ній варіюються від COVID-19 до клімату і від торгівлі до технологій, а її мета — скористатися «можливістю, яка надається раз у покоління». Документ підтримує заклик Байдена до проведення саміту демократій в перший рік його правління і викладає список трансатлантичних принципів, які мають стати «стрижнем нового глобального альянсу однодумців».

У документі йдеться: «Будучи відкритими демократичними суспільствами з ринковою економікою, ЄС і США визнають стратегічну проблему, якою є зростання міжнародної напористості Китаю, навіть коли ми не завжди одностайні в тому, яким способом її ліпше вирішити».

Прагнення обраного президента Байдена до перетворювального лідерства також є результатом досвіду, який він і його команда привносять в наші складні часи. «Збройні сили підтримують такого американського лідера, як Джо Байден», — сказав Чак Хейгел, його давній друг і колишній міністр оборони. «Зараз висока розгубленість, невпевненість і нестабільність. Світ шукає лідера — провідну зірку, що володіє здібностями, знаннями, стійкістю і мудрістю, щоб допомогти виправити наш напрям. Навряд чи знайдеться лідер у світі, якого він не знає або з яким би не мав справи».

Байден може швидко виявити, що зовнішня політика — це те місце, де йому найлегше стати тим об'єднувальним президентом, яким він прагне стати. У внутрішніх же питаннях він зіткнеться з труднощами в керівництві вкрай лівим крилом його власної партії і радикальними республіканцями. Але відповідь на виклик Китаю — одна з небагатьох проблем, яку всі вважають нагальною.

Щоб домогтися цього, обраний президент Байден і його європейські партнери повинні почати з обернення назад ерозії трансатлантичного консенсусу, що багато в чому визначав останні 75 років. Це партнерство допомогло створити засновану на правилах глобальну систему, яка просувала демократію, поширювала процвітання за рахунок розширення торгівлі та інвестицій, допомагала запобігти конфлікту між великими державами і, в кінцевому підсумку, привела до мирного кінця холодної війни з розпадом Радянського Союзу.

Водночас, коли Рузвельт і Черчілль зустрілися на борту авіаносця Огаста, а до вступу США у війну залишалося ще чотири місяці, здавалося, що міць країн «осі» — гітлерівської Німеччини та Італії — посилюється.Насіння цього порядку, який зараз перебуває під загрозою, були посаджені задовго до закінчення Другої світової війни президентом Франкліном Делано Рузвельтом і прем'єр-міністром Великої Британії Вінстоном Черчіллем, коли вони в серпні 1941 року підписали Атлантичну хартію. Примітно, що цій хартії виповниться 80-років під час першого літа президентства Байдена.

Рузвельт і Черчілль, що представляють дві найбільш значущі демократії свого часу, не підписали нічого формального, як договір. Вони радше заявили «певні загальні принципи в національній політиці своїх країн, на яких засновували свої надії на краще майбутнє світу».

Відсутність юридичної сили Атлантичної хартії не применшує її історичного значення. Вона надіслала світу сигнал про американські наміри, дала надію окупованим країнам і заклала основу для повоєнного порядку.

Після смерті Рузвельта в квітні 1945 року віце-президент Гаррі Трумен став президентом, що продовжив цю політику, що призвело до успішного завершення Другої світової війни і потім до побудови післявоєнного порядку.

Читайте також:

Іван Яковина

Гра в команді Путіна. Як Трамп може зіпсувати життя Байдену

Сюди входила Бреттон-Вудська угода і Закон про участь Організації Об'єднаних Націй в 1945 році. У березні 1947 року він проголосив доктрину Трумена на спільній сесії Конгресу — політику, метою якої було стримування Радянського Союзу і «підтримка вільних народів, які чинять опір спробі підпорядкування з боку збройних меншин або зовнішнього тиску».

Незабаром після цього, в квітні 1948 року, оформлено план Маршалла щодо відновлення розідраної війною Західної Європи, а потім Північноатлантичний договір 1949 року, що створив НАТО і надав гарантії безпеки США всім його європейським союзникам.

«Рональд Рейган і Джордж Буш-старший, можливо, прискорили і зуміли покласти край холодній війні, але саме Гаррі Трумена історія закликала вступити в боротьбу за світове панування з Радянським Союзом у той час, коли більшість американців були стомлені війною і виснажені своєю роллю у розв’язанні нескінченних трагедій Європи двадцятого століття», — пише Джо Скарборо в своїй новій книзі Врятувати свободу: Трумен, холодна війна і боротьба за західну цивілізацію.

Обраному президентові Байдену Трумен слугує найбільш підходящим взірцем для наслідування. Трумен створив глобальну систему, сприяв розквіту демократії та ліберального міжнародного економічного порядку, над відновленням, пожвавленням і оновленням якого тепер має працювати Байден.

Що буде простіше, так це те, що йому не потрібно створювати інститути і практики, які його попередники винесли з хаосу Другої світової війни. Замість цього йому потрібно допомогти управляти змінами, необхідними для нової, більш складної в глобальному масштабі епохи.Якщо Байден не хоче втратити шанс, перефразовуючи Александра Гамільтона з однойменного мюзиклу, йому потрібно буде зрозуміти, що робить його завдання простішим і складнішим, ніж у Трумена.

Хорошим першим кроком була б Глобальна хартія в тому ж дусі, що й Атлантична хартія, що включає досить невелику групу глобальних демократій, щоб вона була легітимною, але при цьому її процеси залишалися керованими.

Що також спрощує завдання Байдена, так це те, що йому не потрібно робити це під час війни. Зворотним боком є відсутність у нього переваги Трумена, адже останній працював з міжнародними та внутрішніми партнерами, які ще пам’ятали про дві світові війни, які хотіли запобігти третій.
Робота Байдена ускладнюється ще й тим, що у Сполучених Штатів зараз приблизно 24% ВВП у порівнянні з половиною світового ВВП в 1945 році, тому їм бракує важелів колишнього впливу. Це зажадає більш проникливої і спритної співпраці з іншими.

Усвідомлення того, що Джо Байдену 78 років, робить ці зусилля ще більш актуальними. Бо важко уявити собі наступника, який міг би зіграти історичну роль, маючи в своєму розпорядженні його філософію, досвід або переконання.