Тука: Путін роздратований, Росія готується до захоплення "сірих зон" на Донбасі

Російська влада відчуває велике роздратування через те, що не вдається швидко досягти своїх цілей в Україні, а також свідомо йде на конфронтацію із Заходом.

На окупованому Донбасі відбуваються небезпечні процеси як в інформаційному просторі, так і в зоні бойових дій. Є всі підстави очікувати, що "сіра зона", яку залишили ВСУ в рамках розведення сил, буде зайнята російськими найманцями.

Таку думку в ефірі телеканалу висловив ексзаступник міністра з питань тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб України Георгій Тука.

– Офіцер ЗСУ "Штірліц", він же Анатолій Штефан, оприлюднив відео, на якому діти в окупованому Криму, в Джанкої, проходять військову підготовку. За його словами, росіяни перетворили півострів "на табір для підготовки майбутніх бойових загонів Путіна". Ми всі грали в війнушки, але автоматів і камуфляжу в нас не було.

– Так. Одна справа – гра, а інша – системна підготовка. Це явно не гра. Це не якась новина. Відбувається процес мілітаризації. Він іде паралельно і в Криму, і на окупованій частині Донбасу.

Це вкладається в загальну тезу про "національно-патріотичне виховання". Це все підводиться під гасла: в Криму – "Мы снова с Россией", "Россия – наш дом", "Отстоим, агрессивной Украине не отдадим". Приблизно такі самі тези й на Донбасі.

Я поки що не фіксував у Криму випадків, коли під час якихось заходів впроваджувалися тези, що, мовляв, "русский мир – это не только Крым, нам надо идти дальше…" Але що стосується окупованої частини Донбасу, то там, на жаль, з постійною регулярністю лунають тези про те, що територія "ДНР" і "ЛНР" – це не оці шматки Донбасу, а це вся область Донецька й Луганська. Що "русский мир не ограничивается территорией только Донецкой и Луганской области, а простирается дальше…"

У цьому я вбачаю певну відмінність. І головна відмінність полягає в тому, що ці заходи в Криму, які були щойно показані, відбуваються під офіційним патронатом влади Російської Федерації. Позаяк Росія офіційно визнала Крим своєю територією.

Що стосується окупованої частини Донбасу, то там усі ці заходи відбуваються під патронатом начебто ватажків "ДНР" – "ЛНР". Начебто Росія не має до цього безпосереднього стосунку.

– Чи може Україна якимось чином, через Кримську платформу чи інші, привернути до цього увагу світової спільноти? Ми не можемо захистити своїх громадян в Криму, не допускаються міжнародні незалежні організації, Червоний хрест…

– Я не є оптимістом у цьому. Тому що в цьому полягає досить жорстка позиція РФ. Останні півтора-два тижні спостерігається ескалація протистояння Росії з колективним Заходом.

Я вимушений постійно моніторити російські ЗМІ. Те, що там відбувається зараз, я не бачив, мабуть, із середини 1970-х років. Йде просто неймовірне промивання мозку за допомогою досить брудних прийомів, зухвало. Іноді навіть за межею культури спілкування.

Дуже показовою є пресконференція Лаврова та Борреля, під час якої Лавров все одно що мокрою брудною ганчіркою вихлестав його по фізіономії. А через 3-4 дні відбулося засідання Радбезу ООН за ініціативою тієї самої Росії, де прозвучав доволі яскравий виступ представника Росії Небензі, який оголосив дві фундаментальні тези.

Теза перша – переговори мають бути між трьома українськими сторонами. Теза друга – звинувачення Німеччини і Франції в тому, що вони зайняли позицію Києва, "хунти" і "фашистів", отже надалі не можуть виступати як модератор.

– Риторика Росії не змінюється, вона просто стає чи більш агресивною, чи більш м’якою. Але для чого вони роблять це зараз? Кримська платформа анонсована, санкції США запроваджують, "Північний потік-2", схоже, таки не добудують.

– У мене є подвійне відчуття. Перше – незабаром вибори до Держдуми Росії. Не таємниця, що рейтинг "Єдиної Росії" не обвалився, але він менший, ніж нинішня присутність депутатів від цієї фракції в Думі. Отже, фактично, якщо нічого не запроваджувати, то в майбутньому складі Держдуми єдиноросів буде менше, ніж зараз. Це свідчитиме про зниження підтримки населенням пропутінського угрупування. Це неприпустимо з точки зору ідеологеми нинішньої Росії.

Яким чином можна об’єднати навколо влади електорат? Старий як світ прийом – пошук зовнішнього ворога. І це зараз відбувається в російських політичних шоу.

Друге – в мене таке відчуття, що російська влада зараз відчуває велике роздратування.

Скажу відверто: після перемоги Зеленського у росіян були величезні сподівання, що їм вдасться цю недосвідчену і мало пристосовану до політичного життя людину привести до свого порядку денного. І зараз вони бачать, що цього не вдається.

З моєї точки зору, це не вдається не тому, що Зеленський змінив свою позицію на проукраїнську. Просто в Україні існує велика кількість пересічних громадян, які не дозволять нікому – хто б не був на чолі нашої держави – зробити кроки, яких прагне Кремль. На це не розраховувала російська влада.

Окрім того, під час перебування на чолі США президента, який уже залишив свій пост, теж були очікування щодо зміни антиросійської позиції. Але насправді якихось великих зрушень не відбулось. Ба більше – відбувалося поетапне загострення на стратегічному рівні між США і Росією.

– Я хотів би повернутися до загострення, яке зараз у нас. З січня 10 загиблих військових. Офіційна риторика України – "все одно перемир’я триває".

– Що стосується тези про всеосяжне перемир’я попри провокації – у мене є простий приклад. Уявімо, що поруч із вами мешкає брутальний сусід, який щодня приходить і б’є вам пику до крові. Ви звертаєтесь до поліції. Поліція прийшла, наклала штраф, він пообіцяв, що більше такого не буде.

Але він почав не щодня бити вам пику, а по неділях. Ви будете почуватися задоволеним? Будете казати, що питання вирішено?

Тому я не можу сприймати терміна про всеосяжне перемир’я. Дійсно, ескалація зараз набагато нижча, ніж рік чи два роки тому. Я читаю "ЗМІ", що працюють на окупованому Донбасі, дивлюся на їхню риторику.

Я дуже хотів би помилятися, але можу передбачити, що найближчим часом можна очікувати спроби зайняття тих територій так званих сірих зон, з яких свого часу вийшли українські військовослужбовці на виконання умов режиму розведення.

– Тобто, поки сніг або коли з’явиться "зеленка"…

– Не має значення. Мова ж не йде про важке озброєння. Заходять ДРГ, займають населені пункти. Після того підтягують, щонайменше, мінометні розрахунки. Для утримання населеного пункту цього достатньо. Тим більше, йдеться про невеликі села.

– Якщо це відбудеться, то в чому надзавдання? Адже українські військові можуть відповісти. Чи дійсно у них будуть зв’язані руки, якщо ці ДРГ полізуть?

– Дійсно. Для того, щоб зайняти те саме Золоте, зовсім не обов’язково розпочинати обстріли. Село зараз ніким не контролюється. Зайшли і розташувалися. А потім їх вибивати звідти. Але з протилежного боку почнуться обстріли вже з застосуванням артилерії.

– А чому тоді віддають ці населені пункти?

– Я не знаю. Я ніколи не сприймав тезу про розведення. Я багато досліджував шляхи вирішення конфліктів і постконфліктного врегулювання за останні роки. Мені не відомі випадки, коли будь-яка держава звільняла б власну територію шляхом відведення власних збройних сил.