Путін готує облогу і концтабори? Чому сценарій Bild – не така вже й фантастика

У путінському плані окупації України, який оприлюднений німецьким виданням Bild, багато хто бачить елементи наукової фантастики. 

Ну не можуть же у Кремлі насправді планувати облогу великих українських міст, створення колабораційного парламенту і уряду і концентраційні табори для тих, хто буде залишатися прихильником існування незалежної суверенної Української держави. Однак для мене в цьому плані немає нічого фантастичного. Ба більше, я переконаний, що серед численних планів, які зараз російські спецслужби пропонують російському президенту, є й такий план. Хоча б тому, що в ньому немає нічого нового. Це класичний план окупації.

Варто нагадати, що приблизно так розвивалися події в 1918-1920 роках, коли більшовицька армія окупувала територію УНР. Також було завоювання великих міст. Також більшовики ставили на колаборантів, які були готові співпрацювати з ними. Також було залякування місцевого населення. І також створювалися концентраційні табори для тих, хто був прихильником української незалежності.

До речі, варто нагадати, що концентраційні табори – це саме більшовицька вигадка. Вже потім фашисти і нацисти запозичать цю ідею у червоних. І будуть втілювати її в життя в той час, як на території самого Радянського Союзу і політику, і економіку буде визначати Архіпелаг ГУЛАГ.

Ми бачимо, що Росія постійно хоче ставити на колаборантів у своїх стосунках з Україною. Так почалося практично з 1991 року, коли тут фінансуються проросійські сили і партії, коли тут приділяється особлива увага тим немов би українським політикам, які готові пожертвувати суверенітетом власної батьківщини заради грошей або особливих стосунків із Кремлем. Мені здається, найкращий приклад – це українське керівництво 2010-2014 років. Варто нагадати, що після поразки Януковича і сам він, і його прем’єр-міністр Микола Азаров, і перший віце-прем’єр Сергій Арбузов, і керівники силових відомств – всі опинилися в Москві. Тобто це була звичайнісінька російська агентура, яка повністю контролювала всю ситуацію в країні.

Ба більше: міністрами оборони України тоді були російські громадяни, які працювали над демонтажем українських Збройних сил. Таким чином готували ситуацію для того, щоб коли почнеться процес окупації України – він пройшов без великих проблем і втрат для окупаційної армії.

І тоді, в 2014 році, коли Володимир Путін віддав наказ своїм диверсантам і ЗС РФ – Україну врятував саме український народ. Волонтерський рух виграв час, за який українська армія змогла перегрупуватися, дати відсіч окупанту і звільнити 2/3 вже захоплених ним територій.

Очевидно, що Володимир Путін врахував ці уроки і зараз буде діяти інакше. Я тут пропоную не готуватися до війни минулих часів. Однак пам’ятати, якими були минулі війни і якими були нелюдські підходи і Кремля, і тих, кого завжди підтримував Кремль. Нагадати про етнічні чищення на території Абхазії і Південної Осетії. Останнє таке етнічне чищення відбулося в ході останньої російсько-грузинської війни. Тоді також не багато хто вірив, що мешканці грузинських сіл Південної Осетії будуть просто вигнані з рідних домівок саме зусиллями російської армії та підтримуваних нею військових загонів Південної Осетії. Але ж це відбулося!

Варто згадати також, як відбувалася війна на теренах колишньої Югославії. Адже абсолютно очевидно, що в Москві з симпатією і розумінням ставляться до досвіду белградського диктатора Слободана Мілошевича та його поплічників – бандитів Родована Караджича і Радка Младича. Це теж була облога міст – згадайте облогу Сараєва так званою Югославською народною армією. Так, це була зграя злочинців, але це була армія. Вона обстрілювала столицю Боснії й Герцеговини. Вона вимагала від мешканців Сараєва капітулювати перед Мілошевичем. І тоді ж створювалися концентраційні табори для тих, хто не хотів капітулювати перед шовіністичною зграєю. І тоді робилося все можливе, щоб на провідні ролі у республіках колишньої Югославії, тобто на тих територіях, які контролювалися Югославською народною армією – виходили колабораціоністи, які були готові виконувати всі вказівки Белграду.

І, до речі, варто нагадати, що тоді українська суспільна думка навіть не усвідомлювала всі небезпеки того, що відбувається в колишній Югославії. Коли НАТО врешті-решт розпочало операцію, метою якої було зупинити геноцид косоварів, і фактично створити умови для повалення диктаторського режиму Мілошевича – в Україні більшість людей підтримувала саме Росію і Сербію, а не Північно-Атлантичний союз.