Тьма Сергія Притули
Чи кращий Притула за Зеленського, або Що не так з його політичними кроками.
Тьма – давньоруська назва для військового з’єднання 10 тисяч воїнів
та адміністративно-територіальна одиниця в Золотій Орді.
Сергій Притула нарешті почав діяти, а не тільки говорити, в напрямку створення своєї політичної сили. Його оточення покладає надію на нього як нового й позасистемного політика, що може завести до парламенту велику фракцію та серйозно вплинути на політичну ситуацію в країні.
У всій цій ситуації довкола Притули і його діяльності є багато і позитивних, і дуже тривіальних для української політики речей. На виході ми точно не отримаємо якогось середнього результату, бо після «Голосу» й «Самопомочі» не вдасться так просто втретє пройти цей шлях. Буде або повний провал і непотрапляння до Верховної Ради, або суттєвий зсув політичних процесів.
Уже точно можна сказати, що найбільше шкодить Притулі сам Притула. Він два роки незрозуміло що робив, бавився у політика та намагався бути над процесами. Усе це не сприяло його образу «нового й несистемного». Він радше несформований молодий політик, який уже певним чином став частиною старої й корумпованої політичної системи. А участь протягом цього часу в політичних ефірах не додала йому голосів та підтримки, а навпаки – маргіналізувала та викинула на узбіччя в той час, коли серйозні, пов’язані з владою дядьки розв'язують серйозні проблеми. Буде дуже важко переконати людей, що він не такий, новий і не на бек-вокалі в когось.
Враховуючи, що наразі немає людей, які б відкрито говорили, що вони «команда Притули», то варто оцінювати тільки дії потенційного лідера політичної команди і тих, хто говорить про його підтримку.
Проєктні менеджери підтвердять, що коли ви пишете проєкт, у вас мають бути дві назви. Одна красива і яскрава для людей, щоб простіше було комунікувати. Інша – для конкурсної комісії, щоб з назви вже було зрозуміло, про що проєкт. У партій завдання складніше – треба поєднати ці два підходи. Наразі у Притули це не виходить.
Перший варіант назви «Справедливість» відкинули через зайву емоційність та незрозумілість. Другий варіант, який з’явився в публічній площині, найімовірніше для того, щоб подивитись на реакцію, – партія «24 серпня» теж не спрацює. Хоча вона вже показала, хто буде першим «топити» Притулу. Вона дуже абстрактна і дає можливість кожному вкласти своє значення. Поки що це насмішки й мемчики. Звичайно, і це допомагає просувати назву, але якщо образ «незрозумілого і веселого» закріпиться за назвою, то перейде й на партію. З іншого боку, назва натякає на те, яку ідеологію обере партія. І для «24 серпня» це проблема, бо конкурувати вийде хіба що з «Правим сектором».
Є системний запит на зміни та змінотворців, тому назва партії має відображати це. Назва має говорити про те, чому ви йдете у владу та чим ви кращі. Такий посил має говорити, що треба разом працювати та міняти ситуацію. Наразі всі ідеї назви крутяться довкола емоцій, що не вирізнятимуться на тлі іншого і не відображатимуть запиту.
Якби Притула відчував запит виборців, то мав би створити ліберальну партію, яка робитиме акцент на розвитку, мав би говорити про перспективи та будь-що нове для української політики, а не про минуле. Проте, судячи з його риторики, партія говоритиме про патріотизм, справжніх українців та поєднуватиме ліві й праві ідеології в якийсь незрозумілий гібрид. І якщо від цього не відійдуть, то парламент буде тільки снитись Притулі, хапаючи лише крихти з електорального столу.
Притулі та його оточенню варто зрозуміти, що якщо людина не кричить «Слава Україні», не закликає бити ОПЗЖ та має свою думку на всі процеси в країні, то вона – не обов’язково «русня». «Русня» – це ті, що закликають Путіна ввести війська, говорять про мир за будь-яку ціну та все поза політикою.
Притула повторює помилку багатьох молодих партій та діє так, як наші старі політики. Він бореться проти всього поганого і за все хороше. Чим він відрізняється від інших? Короткими відео на Ютубі та ТікТок? Виборець, який голосував свого часу за «Самопоміч» і «Голос» та не підтримує інших партій, хоче бачити програми розвитку й боротьбу концепцій, а не чергові «викриття»: хто поганий, а хто хороший.
Притулі треба показати виборцям, що він не такий, що пропонує щось нове і говорить про розвиток. Наразі він наштовхується тільки на порівняння із Зеленським. І сам усе робить для такої прив’язки. Але чомусь не хоче розуміти, що електоральні симпатії людей працюють за принципом маятника. І наступний лідер, якого обиратимуть люди, має бути протилежністю до теперішнього. Притула ж замість пропозицій просто розказує, що не так із президентом та його командою. Ми й так це знаємо і чуємо від активістів та політиків. Те, що він подає цю інформацію з меншою кількістю емоцій в короткій та доступній формі, не робить його кращим чи більш фаховим. Навпаки, показує, що немає бажання працювати по-іншому, ніж це роблять теперішні партії.
Якщо ти хочеш бути політиком, то поводься як політик. Одна з проблем «Голосу», що навіть досі після всіх скандалів частина депутатів поводяться як активісти та менеджери, а не політики. Притула хоче бути політиком, але є в заручниках образу активіста. На цій діяльності він робить акцент, але цього не вистачить, щоб «затягнути» партію в парламент.
Для будь-якого молодого політичного проєкту перше питання, яке варто вирішити, – це фінансування. І залежно від джерел отримання коштів часто міняється як риторика партії, так і виборчий список. Тому якщо ви хочете мати незалежну від великих фінансових груп партію, то маєте опиратись на підтримку людей. А тут наразі все дуже погано в Україні. Журналіст Дмитро Гнап свого часу збирав кошти на заставу, балотуючись на посаду президента України. Потрібну суму він зібрав, але далі через скандал зняв свою кандидатуру. Нині цей «успішний» кейс не дуже згадують, бо він має не дуже приємне продовження.
Як мінімум рік Притула активно шукав, хто б допоміг із фінансуванням партії, і, судячи з того, що досі немає його бордів та масової реклами, ніхто з «великих» не готовий вкладати в проєкт гроші на умовах Сергія. Тому майбутньому проєкту варто активізувати роботу з виборцями, що можуть підтримати партію.
У Притули є потенціал це зробити. Як? Перше і дуже важливе – Притула вже має свою віддану мініспільноту (1543 підписники на платформі Patreon), яка кожного місяця фінансує його діяльність на суму 18 565 дол. (мінус податки). З одного боку, це смішні гроші для виборчої кампанії. А з іншого – в середньому одна людина витрачає 12 дол. (338 грн) на місяць. Наразі вони фінансують появу кількох коротких відеороликів на місяць та благодійні проєкти на розсуд Сергія і його команди. Також йому довіряють тисячі людей, які дають кошти на благодійну діяльність. За словами Притули, йому вдалось залучити 6,5 млн грн на Patreon. А минулого року витратити понад 10 млн на благодійність (армія та багато малих проєктів).
Офіційно виборча парламентська кампанія партії «Голос» у 2019 році коштувала 105 млн грн (це трошки більше ніж 4 млн дол. за тодішнім курсом). Враховуючи специфіку комунікації Притули та його потенційної команди, для своєї кампанії їм більше і не треба буде. Тому зібрати гроші серед людей, які йому вже довіряють, буде нескладно. Під час попередньої виборчої кампанії всі робили акцент на ТВ-рекламу, але тому ж «Голосу» це не принесло дивідендів. Що вкотре підтверджує: новим і молодим партіям треба йти до іншого електорату, молодшого і диджиталізувати свою кампанію.
Притула наразі хоче вибитись із загального потоку партій і створити свою політсилу з нуля, а не купувати готову юридичну особу. І якщо до збору підписів не підходитимуть формально, то це буде дуже хороша основа для швидкого розвитку партії.
Згідно із Законом, «рішення про створення політичної партії приймається на її установчому з’їзді (конференції, зборах). Це рішення має бути підтримано підписами не менше 10 тисяч громадян України, які відповідно до Конституції України мають право голосу на виборах, зібраними не менш як у двох третинах районів не менш як двох третин областей України, міст Києва і Севастополя та не менш як у двох третинах районів Автономної Республіки Крим».
Зібрати 10 тисяч підписів не буде складним завданням. Проте до цього процесу можна підійти по-різному: зібрати, здати і забути; створити спільноту і дати людям відчуття відповідальності за процес формування, отримати в кожній області команди і тих, хто профінансує виборчу кампанію.
У другому випадку партія отримає 10 тисяч активних прихильників та навіть спонсорів, що допоможуть створити мережу. Також можна буде сформувати портрет виборця ядра партії та зрозуміти мотивацію людей підтримати партію, а відповідно краще сформувати комунікаційні меседжі.
Серед прихильників Притули дуже багато молоді, принаймні таке враження складається. Тому, якби достатньо було поставити цифровий підпис, то за кілька годин можна було б зібрати необхідні 10 тисяч. Але паперовий варіант якраз допоможе пропрацювати канали комунікації з молоддю для того, щоб вона встала, кудись прийшла і виконала дію. Така собі мінімодель виборів.
Притула – один з небагатьох, хто працює на дуже різних інформаційних майданчиках. Він першим пішов у ТікТок, який зараз зносить на своєму шляху інші платформи. Має 160 тисяч підписників, що є дуже хорошим показником, враховуючи специфіку платформи. У Притули немає нічого розважального і трешового, відповідно й аудиторія в нього з критичним мисленням. У нього блог на Ютубі на 332 тисячі підписників і ще 940 тисяч у Фейсбуку та 865 тисяч в Інстаграмі. Якою б платформою ви не користувались, там активно працює Притула. Також важливо, що в його потенційній команді є люди, які активно працюють у соцмережах та мають свою активну аудиторію. Він працює на Радіо НВ, що теж свідчить про підтримку від цього ресурсу, про активну роботу на аудиторію, яка критично мислить і готова слухати складні теми. І, звичайно, він досі шоумен та впізнаваний для широкої аудиторії нашого ТВ та поганих розважальних шоу. Так, зараз у нас епоха шоуменів у політиці, але все ж має бути стрижень, який вирізняє вас на тлі інших, а також зрозуміла політична програма.
Проте велика проблема Притули, що вся ця діяльність наразі немає однієї спрямованості, не об’єднана в єдине ціле і підпорядкована єдиній меті – залучити ширшу аудиторію. Що швидше він перейде в категорію «політик» і «керівник партії», відповідальний за результат, та почне формувати програмні тези, а не «заяви про», то більше в нього шансів потрапити до парламенту.
