Боєць на двох протезах, щоб потрапити до війська, обдурив військомат і дружину: побратими вважають його героєм

Василь Штефко пішов на війну без обох ніг, на протезах, щоб стати до лав армії, навіть прибрехав у військкоматі.

Дружина Василя каже, відсиджуватися вдома він би все одно не зміг, тож в усьому підтримує коханого і  намагається ніколи не плакати, йдеться в ЗМІ.

У Василя Штефка замість обох ніг протези. «Кінцівки втратив, коли їздив на заробітки за кордон», - розповідає чоловік.

Та навіть така особливість 55-річного чоловіка не зупинила. Бачачи звірства росіян під час віроломного нападу на Україну, твердо вирішив, що вдома на пенсії більше сидіти не може і має бути на війні. «Є різні у нас тваринки - такі злі, паскудні, але цей народ рашистський, я не знаю, як їх назвати», - каже Василь.

Але розумів, що  до лав армії без ніг не візьмуть, тож пішов на хитрість. І у військкоматі зізнався лише про один протез. «Я коли йшов до нашого воєнкома, він би був мене не пустив. Я його обманув. Я дівчат умовив, кажу, дивіться, я можу ходити. Я водій, запишіть, кажу, воєнком не буде знати, і так мене відправили», - додає чоловік.

Так Василь потрапив до роти вогневої підтримки - водієм. «Я в протезах 3 доби спав, рахуй, не знімав», - каже він.

Тож навіть його бойові побратими про його каліцтво дізналися лише згодом. А дружині, що буде воювати, не казав до останнього, аби не засмутилася. «Ми вже в потягу, коли їхали, я казав, що я у Мукачеві, що я тут волонтерю. Вона потім чула, що потяг, каже: «Нє, ти їдеш, куди?». Я кажу, що звідки я знаю, їду захищати свою землю, свій народ», - пригадує   військовослужбовець.

Його Оксана того дня саме чекала чоловіка на обід, а як зрозуміла, що він тепер у війську і разом будуть нескоро, то пообіцяла собі не плакати, хоч сльози інколи таки проступають. Відганяти сумні думки допомагають фотографії. Пригадати є що, адже разом вони зо тринадцять років. Раніше обоє вже були одружені, на двох у них - восьмеро онуків. І спільна донечка-шестикласниця, її жінка народила у 43.

Саме донька, яка дуже схожа на тата, каже, що страшенно його любить, сумує і він часто їй сниться, особливо як повертається із війни. А Василь - теж без своїх дівчат не може і часто телефонує, у дітей запитує про навчання, а у дружини - про городину.

Сад та город - то його найбільша пристрасть. Подружжя разом навіть теплицю облаштувало. Дарма, що без ніг, на протезах, Василь, каже жінка, упертий і роботящий, навіть картоплю сам копає. «Є такий спеціальний стілець - він собі його сюди підносить і починає. Пройшов трошки, втомився, сів, перепочив і так собі дістає, копає», - розповідає жінка.

Василь щораз, як телефонує, просить Оксану та Софійку не хвилюватися за нього, а вони обіцяють доглядати за садом і посадити картоплю, доки він воює. А ще - після Великодня планують розпочати ремонт у хаті, щоб Василь прийшов і усміхнувся: затишно, нарешті вдома! «Татку, ми на тебе чекаємо вдома з перемогою і повертайся якомога скоріше. Ми чекаємо», - каже донечка Софійка.