Ілюзія компромісу: чому поступки Путіну стануть поразкою Заходу. Відповідаємо New York Times

Мітинг проти російського вторгнення. Нью-Йорк, 24 лютого 2022 року

Цей текст – Editorial. Він підписаний одночасно редакціями "Європейської правди" та "Української правди". Ми вдаємося до такого формату лише у виняткові, знакові моменти. Цього разу ми звертаємося передусім до західних держав – партнерів України та до їхніх громадян. English version of the article is also available. Dieser Artikel ist in deutscher Sprache verfügbar.

* * * * *

У часи, коли світ переживає найбільшу безпекову кризу після Другої світової війни, коли ядерна держава та постійний член Ради безпеки ООН веде регіональну війну на території України і не приховує бажання спрямувати свою агресію (яку в Москві продовжують називати "поширенням зони впливу") й на інші держави, з’явився ще один виклик на шляху боротьби з тираном.

Він був очікуваним.

Але він засмучує.

За останні дні кілька західних лідерів думок та політиків вийшли з публікаціями та заявами, які об’єднує спільна ідея: спробувати вгамувати Путіна, частково задовольнивши його апетити, в тому числі за рахунок України та українців. Пожертвувати "малим", але натомість уберегти світ від "більшої біди".

Прикладом є едіторіал The New York Times за назвою The War in Ukraine Is Getting Complicated, and America Isn’t Ready, що викликав минулого тижня чимало емоцій у Києві, Вашингтоні, Берліні та інших містах Європи та США. З іншими ідеями про поступки та обмеження суверенітету України виходять і європейські політики (як-от уряд Італії), і американські (як колишній держсекретар Генрі Кіссінджер). Але стаття NYT стала, напевно, найрезонанснішою.

Та відкинемо емоції. Погляньмо на пропозиції тверезо.

Редактори NYT наголошують, що вони у жодному разі "не намагаються задовольнити агресора", запевняють у підтримці України, підкреслюють важливість боротьби за свободу – але після цього пропонують рівно протилежне.

Заперечуючи все сказане на початку, редакційна колегія NYT пропонує віддати Путіну те, що він хоче.

Вони переконують, що перемогти Росію та відновити територіальну цілісність України просто неможливо. А тому закликають Білий дім та Захід готувати Україну до програшу. Для цього вони вимагають від Байдена попередити Зеленського, що збройна підтримка буде обмеженою. "Це те, що уряди зобов’язані робити, а не гнатися за ілюзорною перемогою (України у війні)", – каже стаття.

"Зіткнення з цією реальністю може бути болючим", додають автори, ймовірно, не уявляючи, наскільки далекими від реальності є їхні пропозиції.
Перш за все підкреслимо: ми не наївні.

"Українська правда" та "Європейська правда" багато років пишуть про міжнародну політику; ми знаємо, наскільки цинічною вона є. Тут немає місця альтруїзму, а роль цінностей – незрівнянно менша, ніж у публічних промовах. Коли уряди США, Німеччини, Франції, Британії, Італії тощо турбуються про глобальну безпеку, вони теж керуються своїми інтересами, адже їм вигідна стабільність світової економіки.

Утім, примушення України до поразки у війні завдасть їм стратегічної шкоди.

Ми наполягаємо: йдеться про поразку.

Втрату частини територій не можна назвати інакше. Незалежно від формули, якою їх спробують замаскувати.

В українському суспільстві є консенсус, що єдиною формулою перемоги є відновлення територіальної цілісності України, включно з Донбасом та Кримом. Такої ж думки публічно дотримується український уряд, а також військові. Всі інші варіанти означатимуть або те, що війна ще триває та не закінчилася, або те, що Україна програла.

Саме позиція України визначатиме те, як підсумок війни трактуватимуть інші держави світу. Неважливо, що казатиме Білий дім у разі, якщо український народ говоритиме про свою поразку.

Зрештою, Сполучені Штати самі визначили для себе важливість протидії Путіну, коли, назвали допомогу Україні ленд-лізом, за аналогією з допомогою часів Другої світової війни. Чи пішов би президент Рузвельт на угоду з Гітлером, запропонувавши залишити собі частину захопленої Європи? Але ж саме це радять зробити президенту Байдену.

Кремль також зробить усе можливе, щоби світ дізнався про його перемогу в цьому етапі війни з НАТО та Україною.

Варто окремо наголосити: попри те, що війну проти агресора веде українська армія, а Захід лише (і часто неохоче) надає підтримку – багато людей по світу вважають інакше. Вони сприймають це як війну Росії та НАТО. Поразка України буде сприйнята як поразка НАТО, зокрема США.

Ви можете заплющувати на це очі та заперечувати, але це не змінює реальність, особливо у державах, де є сильні позиції антизахідної пропаганди, у тому числі російської та китайської. Якщо уряд США зважиться на крок, який радить NYT – це завдасть неймовірного іміджевого удару по США та Заходу в державах, де суспільство не визначилося щодо напрямку свого розвитку.

Запитання від них звучатиме жорстко:

 "Який сенс боротися за демократію та західні цінності, якщо Захід зрадив навіть Україну?"

Українці двічі у цьому сторіччі виходили на революції заради свого демократичного майбутнього. Зараз вони опираються військовій агресії з боку колишньої імперії, яка хоче знищити Україну як незалежну державу, але офіційно декларує за мету своєї агресії зупинити рух України на Захід. І якщо, попри це, Захід примусить Україну до втрати території на користь агресора, то як переконати інші держави йти до демократії?

На це запитання не існує відповіді. Стрибок скептицизму щодо США, ЄС та НАТО у багатьох країнах буде неуникним, в тому числі у Європі.

А втрата міжнародного впливу неуникно веде до проблем у міжнародній торгівлі, енергетиці тощо. Зовнішню політику також можна намазати на хліб.

Інший вимір, за яким NYT штовхає світ до прірви – безпековий.
Росія буде суттєво послаблена і – у разі збереження жорстких санкцій – певний час може утриматися від нових агресивних дій. Але навряд чи це триватиме довго.

Поступки Путіну не принесуть "миру для нашого покоління", як свого часу помилково прогнозував Чемберлен, підписавши мирну угоду з Гітлером. Відчуття непокараності буде визначальним для подальших дій тиранії навіть після того, як Путін піде. Питання лише у тому, коли станеться наступний напад та хто буде його мішенню – Молдова, Грузія, знову Україна чи хтось інший. Держави НАТО теж не є у безпеці – лунають погрози Польщі та країнам Балтії. Окупований Крим став для Путіна військовою базою, з якої він запускає свої ракети по Україні. Завтра він може робити те саме з іншими країнами регіону.

Путін вважає, що може здобути нові території і лишиться непокараним, бо Захід його боїться. А економічно Росії нема чого втрачати – все одно вона в ізоляції та під найжорсткішими санкціями в історії.

Росія – не єдина держава у світі, що мріє про напад на іншу країну. Складно уявити гучніше запрошення Китаю до агресії проти Тайваню, ніж те, яке надішле Захід, вчинивши так щодо України…

Є й інші проблеми, які чекають на США та Захід у цьому разі.

Це здатне поглибити глобальну продовольчу кризу. Поразка України на цьому етапі війни не принесе стійкого миру з РФ, лише заморозить конфлікт. Малоймовірно, що Україна отримає гарантоване безпечне використання Чорного моря – головного шляху експорту українського зерна. Росія замінувала Чорне море, щоб заблокувати українські порти. У мирний час його розмінування забрало би від кількох місяців до року. Зберігаючи окуповані території та контроль над морем, Москва може затягнути процес на багато років.

Це також збільшить прямі витрати західних донорів, США та ЄС на допомогу у відбудові України. Річ у тім, що ефективне здешевлення витрат потребує двох складових одночасно. Перше – це демократичний контроль над витратами; однак примушення Заходом України до поразки не сприятиме повазі до демократичних інструментів. Друга умова – це прихід інвесторів, які оживлять економіку. Але чи багато інвесторів піде в країну, безпекою якої Захід так легко жертвує? Чи готові будуть вкладати сюди кошти, розуміючи, що мир тимчасовий і непевний?

Це – не повний список проблем. Усі разом вони зруйнують залишки світової безпекової системи, у якій зараз (поки що!) домінує Захід.

На щастя, багато західних політиків розуміють ці виклики. Розуміють, що підтримка України та перемога України потрібні Заходу не меншою мірою, ніж Києву.

І єдине, на чому можна знову наголосити: у потрібний момент Україна сама визначить, що вважати своєю тактичною перемогою. Чи потрібно зупинитися на деякий час ще до відновлення повної територіальної цілісності, чи треба йти до кінця. Чи потрібно відвойовувати Крим зараз, чи треба взяти паузу і повернути його потім.

В Україні вже триває дискусія про це. Для нас, на відміну від Росії, мають значення життя наших військових та цивільних мешканців.

Але це має бути рішення України. Бо якщо його спробує нав'язати Захід, обмежуючи допомогу тощо – це призведе до катастрофи.

А вона не потрібна ні Україні, ні США, ні Німеччині, ні Франції, ні уряду Італії, ні редакторам The New York Times.