WSJ: Американська «пастка напівзаходів» може стати катастрофою для України
Від Китаю до В’єтнаму і Афганістану - США йшли на втручання, але провалювали завдання добитися перемоги.
Міністр оборони Ллойд Остін зустрівся з союзниками в Брюссел, щоб обговорити потреби України у війні проти Росії. Тим часом, російський нищівний наступ на Донбасі от-от призведе до окупації двох важливих міст, які все ще не під контролем Москви.
Західна зброя, яка гостро необхідна Україні для протистояння російському наступу, надто повільно прибуває на поле битви. Ситуація вказує на те, що США знову рухається за вже гірким звичним шаблоном: спочатку вони втручаються у конфлікт за кордоном, добиваються певного успіху на початку, а потім зупиняються напівдорозі до досягнення поставлених цілей. Про це в статті для Wall Street Journal пише американський журналіст і письменник Річард Берштейн.
Він називає описаний ним шаблон «пасткою напівзаходів». Після Другої світової війни США кілька разів поставали перед двома суперечливими імперативами. З одного боку, вони робили кроки включно з військовими, щоб відповісти на агресію чи певного роду загрозу. А з іншого - Америка намагалася обмежити свою реакцію, щоб скоротити ціну і ризики на випадок, якщо початкові кроки виявляться невідповідними до поставлених завдань.
Афганістан став останнім подібним випадком. Після терактів 11 вересня 2001 року була чітка необхідність ліквідувати безпосередніх організаторів атак. «Аль-Каїду» вигнали її терористичних баз, а «Талібан» позбавили влади. Новий уряд прийшов до влади у Кабулі. Але «Талібан» продовжив партизанську війну за підтримки Пакистану. І, зрештою, нескінченність війни, нетерплячість суспільства і нездатність перемогти без політично неприйнятної постійної присутності в країні призвели до принизливого виведення військ США з Афганістану минулого року. «Талібан» повернувся до влади.
Іншим випадком, коли США потрапили в цю ж пастку, була напівщира американська підтримка націоналістичного табору у Китайській громадянській війні 1945-1949 років. Китайський уряд не зміг зберегти владу, програвши комуністам. В’єтнам - інший драматичний приклад. Більше 500 тисяч американських військових були відправлені в країну, з яких 60 тисяч загинули. І на перший погляд це важко назвати напівмірою. Але рахуючи втрати, суспільство розчарувалося і не підтримало рішучі дії, націлені стримати Північний В’єтнам, що призвело до американського відступу. Коли Північний В’єтнам вторгся на Південь в 1975 році, Конгрес відкинув клопотання адміністрації президента Форда про передачу необхідної допомоги. Тож Сайгон впав.
І осьт тепер Україна. Тиск необхідності виступити проти варварського і неспровокованого вторгнення Владіміра Путіна призвело до майже глобальної згоди, що, як сказала міністр фінансів США Дженет Єллен, «наші спільні зусилля критично важливі, щоб гарантувати перемогу української демократії над путінською агресією». Поставки летальної зброї включно з протитанковими ракетами Javelin, безпілотниками і ракетами Stinger зіграли важливу роль в досягненні ранніх успіхів. Київ не впав. Російські сили були розбиті й змушені відступати.
Але тепер, попри потужні санкції й поставки зброї на більш ніж 5 мільярдів доларів, російська армія, схоже, от-от захопить весь Донбас. Це дозволить Путіну оголосити часткову перемогу, а також продовжити наступ в Україні. Реагуючи на цю ситуацію, США знову потрапляють в «пастку напівзаходів»? Можливо, якщо доставити необхідну зброю досить швидко, Україна змогла б зупинити російський наступ. Але, схоже, адміністрації Байдена знадобилося три місяці, щоб наважитися відправити українській армії MLRS. Було ухвалене рішення про передачу чотирьох таких систем реактивного залпового вогню. Але вони ще не в Україні. І Київ каже, що йому потрібно 300 таких установок.
Причиною таких повільних дій стало занепокоєння, що поставки більш летальної зброї спровокує Росію на розширення війни, а можливо навіть застосування ядерного арсеналу. З цієї ж причини Байден одразу ж оголосив, що американських військ на українській території не буде. І українське небо ніхто не закриє. А Україна не буде атакувати російську армію на території РФ за допомогою американської зброї. Іншими словами, початкове бажання допомоги Україні розбивається об зустрічне бажання обмежити цю допомогу. Рівно так само, як це було у всіх попередніх конфліктах: в Лівані у 1983 році, в Сомалі у 1993-1994-му, в Іраку, а також в Китаї, Афганістані й В’єтнамі. Якщо «пастка напівзаходів» спрацює й цього разу, а Україна зазнає поразки, американські вороги, а особливо Китай, засвоять однозначний урок: якщо гнути свою лінію досить довго, США не підуть на жорсткі і дорогі заходи, необхідні для перемоги.
