Генерал Романенко: у війні перелом, Путіна непокоїть "бавовна" в Криму

У війні Росії проти України настав переломний момент. Причина, через яку глава країни-агресора Росії Володимир Путін побажав провести переговори з президентом України Володимиром Зеленським – "бавовна" в Криму та непроста ситуація, в якій опинилася армія ворога. 

Але нині такі переговори українській стороні не потрібні.

Найбільше Україні потрібні потужні постачання озброєнь від союзників. Щоб ефективно тримати оборону, необхідно рівно стільки, скільки Україна вже отримала, для ефективного контрнаступу та звільнення територій – вчетверо більше.

Таку думку в ексклюзивному інтерв'ю ЗМІ висловив ексзаступник начальника Генерального штабу Збройних сил України генерал-лейтенант Ігор Романенко.

– Група американських генералів, колишніх чиновників та дипломатів звернулася до адміністрації президента США Байдена із закликом істотно збільшити постачання озброєнь Україні. Як ви оцінюєте це?

– Це дуже потрібна нам підтримка відомих в Америці людей. Професійний підхід, оскільки вони розуміють, який на сьогодні потенціал України, особливо в ударних засобах, та Російської Федерації. Як в артилерійських системах, так і в системах залпового вогню потенціал російської армії вищий уп'ятеро.

Як ми пам'ятаємо, на першому "Рамштайні" було сформульовано завдання – опустити РФ як державу до того рівня, коли вона не могла б вести агресивні дії. Але завдяки чому? Ми мобілізуємо людей, ми боремося активно і досить ефективно, а озброєння йдуть, м'яко кажучи, дуже повільно.

Ми застосовуємо зовсім невелику кількість HIMARS, зо два десятки, і їх абсолютно недостатньо. Навіть більше, йдеться про те, що ми повинні вести оборонні дії, але об'єктивно це не відповідає розрахункам їхніх же (західних країн. – Ред.) фахівців.

Щоб мати успіх у цій літній та осінній кампанії, нам потрібно ще стільки ж зброї, скільки вже поставили союзники. А для того, щоб звільнити наші території від противника, треба вчетверо більше озброєння.

Фахівці показували ці оцінки своєму політичному керівництву. Ті побоювалися застосування Росією тактичної ядерної зброї – як відомо, Путін шантажує Захід тим, що не застосує його в разі, якщо Україну підштовхнуть до перемир'я на умовах Москви.

– У тому самому зверненні сказано, що у війні виник вирішальний момент. Ви погоджуєтесь з такими оцінками?

– Очевидно, що це переломний момент. Противник намагається реалізувати свої завдання, як вони були сформульовані: захоплення Луганської та Донецької областей в адміністративних кордонах, а також перешкоджання активним діям української армії на півдні. Вони (росіяни. – Ред.) перекидають туди війська з Ізюмського напрямку, з Донбаського. Стягнули резерви, повітряно-десантні війська та інше.

Поки на наступ на цьому напрямі вони не наважуються – не до жиру, аби живу.

А нам треба набратися резервів, сил, збільшити свій військовий потенціал. Союзники не поспішають надавати нам озброєння, хоча їхні військові однозначно кажуть: для того, щоб були зміни – а саме такий момент, – треба допомогти Україні. Але в кожній із західних країн є ще й своя політична кон'юнктура, тому маємо що маємо.

– Інститут вивчення війни дійшов висновку, що вибухи в Криму похитнули впевненість Росії у безпеці на окупованому півострові. Що це за знак у контексті війни загалом? Чи можна сказати, що українська армія зміцнила свої позиції і здатна не лише оборонятися, а й наступати?

– Противник переконався, що ми здатні на вплив і в Криму також. Важливим політичним моментом є те, що ми пішли на це. Ми говоримо союзникам, що ми застосовуємо не їхні озброєння, а свої засоби, які в нас є.

Важливим є тут і морально-психологічний чинник. Ми бачили, яка була реакція росіян, що оселилися в Криму після 2014 року. Там є і сім'ї російських військовослужбовців. Вони дивляться на це і розуміють, що бажано їхати на старі квартири.

Все це в сукупності є фактором впливу. Тому Путін і посилає Ердогана в Україну, щоб той домовився про припинення всього цього, про початок переговорів тощо. Тому що ситуація для Росії не найкраща стратегічно.

Щодо тактичної ситуації, то на окремих напрямках на сході вони просуваються вперед. Але стратегічні перспективи не на їхньому боці. Нам би, звісно, зараз дуже допомогли серйозні постачання зброї, з якими Захід зволікає.

– Ви згадали про ініціативу переговорів сам на сам Путіна з Зеленським. Чи потрібні такі переговори зараз нашій країні?

– Зараз – велике питання, а далі можна буде дивитися. Хоча ми не знаємо, що на той момент являтиме собою Путін. Будь-яка війна закінчується переговорами, це зрозуміло. Питання лише в тому, коли їх організовувати.

Нам потрібні переговори тоді, коли це буде вигідно Україні, коли росіяни зможуть реалістично оцінювати ситуацію, що складається, особливо щодо перспектив для них. Сьогоднішня військова дипломатія визначатиме наступні кроки в тих умовах, які ми маємо на цей момент.