Німецькі РСЗВ Mars II вже на фронті. Які особливості ракетних установок та як вони посилять позиції ЗСУ

Німеччина передала Україні ще одну партію систем залпового вогню Mars II, повідомили у міністерстві оборони ФРН. І, очевидно, вони стануть чудовим поповненням нашої армії MLRS.

"Ми продовжуємо підтримувати Україну в боротьбі за її територіальну цілісність і суверенітет", – ідеться у повідомленні.

Що відомо про озброєння та його ефективність – розповідають ЗМІ.

Чим відрізняються Mars II від інших систем?

Ракетні системи залпового вогню Mars II – це копія M270, які Україні вже передала Британія, та "старший брат" американських M142 HIMARS. Від останнього німецька установка відрізняється методом пересування і кількістю ракет – Mars використовує гусеничне шасі, а у HIMARS пусковий контейнер встановлено на шестиколісній вантажівці.

Завдяки цьому німецька РСЗВ може нести більше боєприпасів – два контейнери з шести ракет (усього 12). Водночас HIMARS, хоч і несе тільки один контейнер, має кращу маневровість – їде звичайною дорогою, виїжджає на позицію, випускає ракети і втікає зі швидкістю 80 км/год. Тобто накрити його у відповідь дуже важко.

На що здатний Mars II?

І M270, і HIMARS, і Mars були створені для ударів по цілях далеко в тилу ворога. Їх використовують, щоб знищувати критично важливі вузли комунікацій, командні центри, аеродроми та важливу логістику.

Установки можуть використовувати різні типи боєприпасів: некеровані ракети з касетними боєприпасами, мінами або "розумними бомбами"; керовані кластерні боєприпаси; керовані ракети малої та середньої дальності; балістичну ракету середньої дальності. Що важливо, в HIMARS може бути встановлений будь-який пакет боєприпасу, що підходить для Mars II. І навпаки.

РСЗВ можуть використовуватися для ураження противника на порівняно близькій відстані та працюють за аналогією з "Градами" та "Смерчами". Якщо ж потрібно точково вдарити на віддаленішій дистанції, Mars II відпрацьовує як оперативно-тактична ракетна зброя, за характеристиками навіть потужніша, ніж установка типу "Точка-У".

Головна перевага всіх цих РСЗВ – система дає можливість запускати оперативно-тактичні балістичні ракети ATACMS. Залежно від модифікацій радіус дії становить від 140 до 300 км.

Управління вогнем здійснюється за допомогою універсальної системи – вона виконує функції зв'язку та координації, здійснюючи прийом даних від спостережних засобів та зв'язок зі штабом через перешкодостійкий цифровий зв'язок Link-16. Багато варіантів готових вогневих рішень і цілей, що відстежуються, може зберігатися в пам'яті комп'ютера, щоб звести до мінімуму час реакції. Усі функції управління HIMARS і MLRS повністю автоматизовані: тобто установкою може керувати лише один оператор.

Характеристики Mars II:

– максимальна швидкість по шосе: 64 км/год;

– максимальна швидкість по пересіченій місцевості: 48 км/год;

– запас ходу: 480 км;

– вага: 26,6 т;

– кількість ракет, що випускаються за один раз: 12 за 60 секунд.

У чому особливості українських РСЗВ?

Справа в тому, що Росія не має систем, які здатні перехопити ракету HIMARS, MLRS або Mars II. З цим не справляється навіть розрекламований зенітний ракетний комплекс С-400, призначений для знищення всіх сучасних і перспективних засобів повітряно-космічного нападу.

"Знищення такої ракети – надскладне завдання навіть для спеціалізованої системи ПРО. Для цього потрібен повноцінний кінетичний перехоплювач – він дозволяє збити ракету не уламками, а завдяки балістичним швидкостям. Тобто коли в ракету влучає снаряд і розриває її завдяки величезній швидкості та енергії. Зараз такі технології є тільки у США – комплекс THAAD", – зазначає головний редактор Defense Express Олег Катков.

Після перших ударів у тилу окупанти почали накидати всі системи для захисту складів із боєприпасами. Але в результаті жодна з них не спрацювала. Між "паперовими" можливостями російської ППО та реальністю – величезна різниця. Кремль може писати, що їхнім комплексам немає аналогів, але на практиці ми отримуємо протилежну ситуацію.

Крім того, снаряди HIMARS і Mars II орієнтуються за GPS і завдають удару точно в ціль – це дозволяє уникнути жертв серед мирного населення. Це відрізняє їх від російських "Смерчів", "Градів" та "Ураганів", які б'ють по майданчиках.

А ще системи, на відміну від російських РСЗВ, не потребують жодної пуско-зарядної установки. Вони просто під'їжджають до місця та починають працювати.

Що ще отримає Україна?

Німеччина також має намір поставити Україні чотири самохідні артилерійські установки Panzerhaubitze 2000. Вони виконані у стандартному для НАТО калібрі 155 мм та використовують ствол завдовжки 55 калібрів. Таке поєднання зараз визнано найбільш вдалим і в середньому дає дальність пострілу звичайним снарядом близько 30 км.

"Незважаючи на власне важке матеріальне становище, Бундесвер надасть Україні ще чотири артилерійські гармати... Постачання стане можливим після обговорення з промисловістю питання якнайшвидшого постачання відремонтованих знарядь за програмою капітального ремонту армії і буде розпочато негайно", – йдеться у повідомленні міністерства.

Але у PzH 2000 результати навіть кращі. Звичайний снаряд, випущений із цієї німецької САУ, долає від 30 до 36 км. При використанні спеціальних боєприпасів показник стає ще вищим – 40-47 км для снарядів із покращеною балістикою. А за стрільби активно-реактивним снарядом – 67 км.

Постріл на 67 км був зроблений у 2019 році та залишається рекордним для стволів 155 мм/55 калібрів. Для порівняння, нова серія російських САУ "Мста-С" здатна стріляти звичайним снарядом до 25 км, активно-реактивними – до 30 км.

Також у PzH 2000 все відмінно зі швидкістю стрільби – 10-12 пострілів за хвилину. Це досягається за рахунок того, що снаряд подається і посилається автоматично, а заряджальник вручну досилає заряд.

Такі швидкість і дальність стрільби дають змогу виконувати артилерійський прийом під назвою MRSI – коли одна гармата робить серію пострілів так, щоб усі снаряди прилетіли до однієї цілі одночасно. Це досягається тим, що кожен снаряд випускається різними траєкторіями і з різною швидкістю.

PzH 2000 має гусеничний хід. Це забезпечує високу прохідність на полі бою, але знижує оперативну мобільність проти колісного шасі.