Жданов: ЗСУ можуть обвалити лінію фронту й відкрити дорогу на Луганськ
Бої за місто Соледар на Донеччині тривають. Українська армія зіткнулася на цій ділянці фронту з певними проблемами, але шанс утримати позицію залишається.
Невеликі українські міста – Соледар чи Бахмут – потрібні Кремлю як символ. Захопивши їх, окупанти могли б виправдати другу хвилю мобілізації в Росії, що готується.
А в районі Кремінної відбувається протилежний процес. Українська армія успішно штурмує це місто. Якщо Росія втратить контроль над ним, увесь фронт на Луганщині може обвалитися. Тоді українські Сили оборони відкриють пряму дорогу на Луганськ. Таку думку в ексклюзивному інтерв'ю ЗМІ висловив військовий експерт Олег Жданов.
– Головне питання зараз – що із Соледаром, чи вдасться українській армії утримати його?
– Із Соледаром ситуація п'ятдесят на п'ятдесят. Тому що ми маємо проблеми в організації оборони, проблеми в управлінні військами з нашого боку. Це відзначає і багато західних аналітиків. У принципі, військ досить, але є проблеми.
На сьогодні (12 січня. – Ред.) наші війська відійшли від центру Соледара. Бої змістилися на західну частину цього населеного пункту. Але загалом ми утримуємо свої позиції. І ми маємо шанс утримати Соледар. Я не сказав би, що все так погано.
– Чому для нас такий важливий Соледар? Чому він важливий для ворога?
– Соледар є символом. Соледар, Бахмут… Будь-який населений пункт для Росії – це символ. Їм потрібна перемога для того, щоб мотивувати суспільство на продовження війни.
Наприклад, Путіну треба оголосити другу хвилю мобілізації. Він узагалі хотів би загальну мобілізацію. Принаймні так говорять деякі джерела з Кремля. Але сьогодні немає підстав для цього, перемог немає. Що сказати росіянам? Ми програємо – йдіть у військкомат? Ні, так ніхто не піде.
Але якщо так: "Дивіться, сьогодні ми взяли Соледар, а завтра ми візьмемо Київ, треба добити націоналістів та б@ндерівців у їхньому барлозі" – так, це мотив. Тому на сьогодні важливим є не сам Соледар. Просто, на думку російських воєначальників, у Соледарі в нас найслабше місце в обороні. Вони довго намагалися взяти Бахмут, але потім було ухвалено рішення йти на прорив у Соледарі.
Тож Соледар чи Бахмут – різниці ніякої немає. Важливим є символізм.
– Яке значення Кремінної? Росія перекинула туди додаткові сили, щоб не втратити місто. Він також має символічне значення?
– Там ситуація повністю протилежна. Ми штурмуємо Кремінну, і ми маємо успіхи. А для російської армії втрата Кремінної – це ймовірність обвалу всього фронту Луганської області. Це можливість для наших військ оточити угруповання в районі Соледара. Від Кремінної ми можемо піти на схід, на Старобільськ – а це пряма дорога на Луганськ.
Але, найімовірніше, якщо ми звільнимо Кремінну, ми підемо на Сєвєродонецьк та Лисичанськ. Тоді й Бахмутський напрямок опиняється у півкільці. Якщо ми беремо Кремінну та рухаємось далі на Сєвєродонецьк, буде загроза оточення російських військ.
До речі, у районі Кремінної російські окупаційні війська кинули в бій найкраще, що є на сьогодні, – десантні частини. Там вони намагаються застосовувати тактику зустрічного бою. Тобто ми атакуємо, і вони атакують.
– Яка ваша думка щодо нових перестановок у російському Генштабі? Герасимова призначено командувачем об'єднаного угруповання військ, Лапін став начальником штабу Сухопутних військ. Ми бачили, що раніше після таких рокіровок окупант значно активізувався. І зараз ми можемо чекати на те саме?
– Так, і зараз ми можемо чекати на те саме. Герасимов зараз готуватиме якусь наступальну операцію.
Але тут є дві складові – суто військова та політична. Політична полягає в тому, що, як на мене, Шойгу вирішив зміцнити свої позиції і повернути собі повний контроль над силовим блоком під назвою "міністерство оборони". Вони вирішили взяти все у свої руки. І сьогодні Суровікін уже ніхто, і звати його ніяк. Бо він заступник. А заступник – це людина, яка напохваті, коли начальник не може.
Герасимов тепер начальник, і в нього з'явився ще один шанс проявити себе. До речі, він має великий досвід. Для нас він гірший, ніж Суровікін. Усе ж таки Герасимов провів уже не одну військову кампанію російської армії в різних точках світу – і в Грузії, і в Сирії.
Але в будь-якому разі ми бачимо внутрішньокремлівську боротьбу за близькість до Путіна.
– Зверніть увагу: ми постійно обговорюємо процес звільнення "нових" окупованих територій. У деяких місцях лінія фронту підходить буквально впритул до "старих" окупованих територій, до того ж Донецька, і все ж таки не перетинає цю умовну межу. У чому проблема?
– Я б не так трактував цю ситуацію. Навпаки, є місця, де ми втримали лінію за мінськими розмежуваннями, ми не відступили. А є місця, де ми таки відступили під натиском російських військ. На Донецькому напрямку ми ще не проводили наступальних операцій. Ми ведемо там оборонну операцію і намагаємося контратакувати лише на окремих ділянках.
Тому це наша заслуга, що на деяких ділянках ми досі стоїмо на лінії, яка була 24 лютого. Російська армія не змогла прорвати нашу оборону і ні на метр не просунулась углиб нашої території.
– Незабаром буде рік, як ми говоримо про небезпеку вторгнення з боку Білорусі. Проте поки що цього не сталося. Зважаючи на останні події, ви вважаєте, що ймовірність цього зросла?
– Ні, ймовірність вторгнення залишається на тому ж рівні. Тому що Росія на сьогодні не формує ударного угруповання для вторгнення. Використовує Білорусь як навчально-матеріальну базу для підготовки своїх військ. Зокрема, мобілізованих, яких вони туди завозять, а потім забирають у вже більш-менш сформованих військових частинах.
А ось втручання самої Білорусі у війну стає щодня все більш ілюзорнішим. Тому що Лукашенко робить усе, щоб послабити бойовий потенціал своєї армії, послабити можливості ведення бойових дій збройними силами Білорусі. Він роздає боєприпаси, дозволяє Путіну вимивати в нього мобілізаційний резерв, він віддає техніку тривалого зберігання.
І виходить, що, крім військового комплекту збройних сил, у нього нічого не залишається. А це щонайбільше два тижні активного ведення бойових дій. А далі що?
