Про таємницю загибелі 45-ти дівчат розповіли на вінниччині
Для них відкрили пам’ятний знак
У Жмеринці Вінницької області відкрили пам’ятний знак ученицям гімназії Надії Дюрбенко, Лідії Золотоверховій та ще 43-м дівчатам, яких радянська влада розстріляла. А вбили їх, тому що зустріли Симона Петлюру у вишиванках та зі словами «Ще не вмерла України», коли голова Директорії приїхав до Жмеринки у грудні 1918 року. Радянська влада вважала їх націоналістками та контрреволюціонерками. Про це повідомляє I-VIN.INFO з посиланням на Жмеринка.city.
Радянська влада довго замовчувала цей злочин. Тому і могили дівчат не збереглися. Проте завдяки роботі громадського активіста, журналіста Олексія Гамарника та надрукованій в газеті «Подолія» статті Марії Татарин від вересня 1993 року зі спогадами рідних, вдалось знайти ті секретні документи в архівах.
У Жмеренці пам’ятник встановили у сквері «Червона калина» в мікрорайоні «Сектор» у Жмеринці. Тут можна ознайомитися із історією, спогадами рідних. Встановити дубовий дерев’яний хрест, меморіальну плиту та банер зі страшною історією про дівчат вдалося завдяки спільним зусиллям громадського активіста Анатолія Осаулова, Олексія Гамарника, підприємцям Віталія Кубая, Вадима Скиб’юка та директора ДП «Жмеринський лісгосп» Олега Петренка.
На заході зібралась місцева влада, молодь та активісти. Присутні не стримували сліз від почутого з архівних документів, і зі спогадів Ольги Семенівни Дюрбенко – сестри убитої і закатованої 15-літньої Надії Дюрбенко. За словами Ольги, її сестру заарештували з 44 дівчатами разом із учителем. Загадували їм, що ходили в українській національній одежі, зустрічали в Жмеринці Симона Петлюра піснею «Ще не вмерла України».
«Тюрма знаходилася на розі нинішніх вулиць Доватора і Хмельницького, в підвалі. Там тримали їх. Бачачи, що справа серйозна, батько почав збирати підписи сусідів, щоб дозволити взяти їх на поруки. Підписалися щось із 40 чоловік. Але дівчину не відпустили. Більше того, всіх, хто поставив підписи під документом, мав судити військовий трибунал «за підтримку контреволюціонерки». Казали, що їх всіх чекав розстріл», – розповідала 77-літня Надійкина сестра Ольга.
Ліда Золотоверхова була найкраща подруга Надії Дюрбенко. В той день мати Ліди хотіла принести передачу доньці. Проте її вже не застала…
«Вона стрімголов кинулася в Сідавський ліс, вслід за конвоїрами. Дюрбенкам вона принесла через деякий час страшну звістку і кілька жмутиків золотого Надійчиного волосся: до могили кати тягнули її за коси. Семен Дюрбенко до Сідавського лісу не йшов, а біг. Свіжовирита могила на узліссі була не присипана землею, а лише трохи прикидана галуззям. Надійка сиділа в ній, припершись спиною до краю, наче відпочивала. Кулю вона отримала в скроню…», – з невимовним болем записане кожне слово Ольги Дюрбенко.
Священники Православної церкви України виголосили спільну молитву за душі невинно убієнних і закатованих дівчаток, за всіх Героїв від часів козацтва, УПА, УГА до Героїв Небесної Сотні, АТО та сучасної національно-визвольної боротьби від російської окупації.
«Коли ми зайдемо на наш Жмеринський цвинтар, до могил 1920-1923-х років… Стільки там є порожнього місця, зарослого бур’яном. Там люди поховані, а може й чиїсь могили… А пам’яті про них немає. І, навпаки, ми сьогодні вшановуємо тих дівчат, чиєю могилою став Сідавський ліс. Можливо, колись так станеться, що знайдеться це поховання. На все воля Божа. Пам’ятаю статтю Миколи Івановича Біньківського «Воскресають там, де є могили» від 18 липня 2009 року. Я б сказав: воскресають там, де є пам’ять. Якщо немає пам’яті людської, то все навіки зникає… Слава усім невинно убієнним, закатованим москалями ще століття тому, і тим, хто сьогодні гине від ворожих російських куль, снарядів та ракет», – акцентував отець Сергій.
