Вибачте, але це ж просто свинство
https://povnatorba.blogspot.com/2014/06/blog-post.html
...Здавалося, уся Україна відчула тоді біль, сльози i стогін матерів, батьків та дітей загиблих. Ще два місяці тому депутати рвали на грудях свої вишиванки, клялися, що не забудуть про сім'ї героїв. Парламент навіть ухвалив відповідне рішення, гарантуючи, що держава виплатить компенсації. Численні фонди збирали гроші для допомоги рідним героїв.
Але те, що ми з'ясували цими днями, шокувало: майже ніхто з рідних досі нічого не отримував -- ані від держави, ані від більшості благодійних фондів, що організовували збiр коштів...
Допомагають переважно небайдужі до горя рідних Небесної сотні люди -- приватно, з рук у руки.
"Видається, про нас усі забули..." -- зітхає Тамара Гаврилівна Кемська з Коростеня. Її 32-річний син Сергій загинув на Майдані 20 лютого -- снайперська куля влучила йому в сонну артерію... -- Влада лише обіцяє. За увесь час, що минув вiд дня смерті сина, до нас із чоловіком жодного разу не приходили з міської ради, не цікавилися нашим життям".
"А чи отримали ви ті кошти, які збирали всією країною з допомогою телемарафону та поширених скрізь номерiв рахунків?" -- питаю матір героя.
"Ні, -- категорично розводить вона руками. -- Навіть їздили в Ірпінь, де є один iз фондів, що збирав гроші. Там сказали, що узгоджують формальності. Але ми вже не віримо. Нічого не отримали й від держави".
"Коли загинув брат мого чоловіка, -- розповідає Олена Балюк, братова загиблого Олександра Балюка, -- нам обіцяли чималу допомогу й підтримку. Спасибі добрим людям -- ще на Майдані, коли прощалися із загиблими, нам передали 10 тисяч гривень на поховання Сашка. Зробили в кафе обід, зійшлося 80 односельців, на це пішло 6400 гривень. Коли минуло 40 днів, знову запросили людей пом’янути Сашка, витратили ще півтори тисячі з тих грошей. Дві тисячі, які лишилися, я тримаю на пам’ятник Олександровi..."
Пані Олені тепер ще й доводиться віддавати борг загиблого родича. Каже, Сашко, як їхав на Майдан, позичив в односельця 2 тисячі гривень. Навіть дізнавшись про його загибель, сусід не захотів "списати" боргу.
"Якось на мою банківську картку хтось перекинув тисячу гривень, -- каже пані Олена. -- То одразу віддала ту тисячу сусідові -- в рахунок боргу. Решту ще досі винна...
" Жінка зізнається, що вiд часу смерті чоловікового брата на офіційному рівні ніхто до них не звертався з допомогою -- ані влада, ані якісь благодійні фонди. "Правда, днями надiйшла посилка аж iз Польщі, -- каже Олена Балюк. -- Там був продуктовий набір, то віддали його старому хворому батькові Олександра. Я б радо подякувала милосердним полякам, але не знаю -- кому. Посилка була без зворотної адреси. Оце і вся допомога та підтримка..."
"Вiд держави не отримала анi копiйки i, зрештою, не почула жодного спiвчутливого слова", -- каже Свiтлана Дiденко, мати загиблого Василя Прохорського.
"Нiяких коштiв вiд держави менi не надходило, -- підтверджує Ярослава Брезденюк, дружина 50-рiчного Валерiя Брезденюка (мiсто Жмеринка, Вiнницька область). Нiхто не телефонував, не уточнював iнформацiї, не попереджав про затримку виплат. Допомогли лише окремi благодiйнi фонди -- грошi переказали на рахунок сестри. З мiсцевих жителiв теж нiхто не вiдгукнувся, нiхто й не питає, як ми живемо".
Родичi загиблих зневiрені, кусають від болю губи. Кажуть, що їхнi рідні загинули намарно. "Менi люди в обличчя кажуть: "Та тобi мiльйон дали", ніби заздрять. А я плачу, соромно зізнатися, що взагалі нічого не одержала", -- схлипує сива мама одного з героїв.
"Обiцяних владою 100 000 гривень сiм'я не отримала. Також обiцяли всiм, що вироблять пенсiю, але не виробили, потiм сказали, що дадуть пiльги, але їх нема, -- розповідає Марiя Панькiв, мати загиблого Миколи-Олега Панькiва (Горошка). -- Нами не цiкавляться анi представники центральної, анi представники мiсцевої влад. За цих два мiсяцi жодного разу не телефонували, не висловили спiвчуття та не поцiкавилися, чи є якiсь потреби. А невiстка Леся не може зараз йти на роботу, бо треба доглядати малих дiтей, якi у початкових класах. I їх треба одягати, годувати... Одне добре -- допомагають односельцi: хтось грошима, хтось по господарству".
Хоча задля справедливості треба сказати, що є й такі родини, котрими влада все ж опiкується.
Мама наймолодшого вояка Небесної сотні, 19-річного Романа Гурика, Ірина Мирославівна каже, що гроші їхня родина отримала з міського бюджету Івано-Франківська. "Надали нам і квартиру в Івано-Франківську, в новобудові, та дім ще будується, -- каже мати героя. -- Щодо проблем, про це говорити не хочеться. Єдиного прошу в Бога, аби була така Україна, якої хотів мій син".
Марія Ткачук, дружина загиблого Ігоря Ткачука із села Велика Кам’янка Коломийського району, каже, що їй також багато допомагають, переважно представники району i різних громадських організацій, підприємці краю, а ще друзi.
"Уже почали зводити будинок, про який ми так мріяли з Ігорем та дітьми, -- говорить пані Марія. -- Працюють добре, на совість, будемо мати нову оселю. Добрі люди подбали й про наших дітей. Громадські активісти й волонтери посприяли тому, аби вони побували в Польщі. Ігоря, на жаль, не вернути, мусимо жити, я зроблю все, аби діти виросли чесними i щасливими. Дякую Богові та добрим людям, що матимемо нове помешкання".
Галина Дідич, дружина загиблого 44-річного сотника Сергія Дідича, розповiдає, що кошти з обласної ради їй надійшли. "Мені дуже багато допомогли, не маю на що нарікати, -- каже жінка. -- Ми отримали гроші на поховання, також на неповнолітню дитину я одержала 100 тисяч гривень, 50 тисяч виділили повнолiтньому синові, а 25 тисяч -- батькам".
Однак родин, котрi отримали допомогу, ми знайшли дуже мало. Значно більше тих, де біль, де розпач.
Як-от родина загиблого чернівчанина Олександра Щербанюка, котра каже, що нині державі нема до них діла. "Уся допомога, по суті, обмежилася перейменуванням на його честь однієї з вулиць та надання звання "Почесний громадянин Чернівців". Реально допомогла тільки Чернівецька міська рада. Вона виділили нам трикімнатну квартиру. Сашко не встиг закінчити ремонт у нашому старенькому напівзруйнованому будинку. А самотужки я би із цим не впоралася. Чоловік був єдиним годувальником у сім'ї, -- розповідає Наталя Щербанюк, дружина загиблого. -- Більше ані від влади, ані від благодійників нічого не отримували. Був навіть дуже прикрий інцидент: в одному з чиновницьких кабінетів мені сказали: "Вчися виживати сама, тобі ніхто нічого не винен..." Чоловіка вже не повернеш... Але за яку Україну він віддав життя?.. У голові все це не вкладається".
Як ми встановили, лише дехто з родин отримав деякi кошти вiд благодійних фондів, однак зовсім не вiд тих, що широко розрекламувалися, збираючи кошти. Тiльки декому трохи допомогла місцева влада.
І все. А отримувачів благодійної допомоги ще й попередити, щоб не забули зазначити це згодом у декларації, бо держава хоче податок навіть iз таких "доходів".
Боже, невже це правда? Невже всі ті, хто прямiсiнько з Майдану застрибнув у крісла, пересів у дорогі авто і "став владою", геть забули, що було вчора? Турчинов, Яценюк, Кличко, Тимошенко, Порошенко, Парубiй, Кубів та інші -- що з вами сталося?
Майже всі рідні загиблих заявляють, що основне для них -- не гроші, а суд над убивцями їхніх синiв, чоловiкiв, батьків...
Але, зрозуміло, гроші людям усе ж потрібні, адже багато хто втратив єдиного годувальника в сім'ї, сиротами залишилися десятки дітей. І держава таки має виконати взяті перед героями зобов'язання. Cором і ганьба -- йдеться ж лише про якiсь кілька мільйонів гривень.
Анна МЕЛЬНИК, Сергій БОВКУН, Сабіна РУЖИЦЬКА, Юля ГОЛОДРИГА, Олена КОВАЛЬСЬКА, Богданна МАРТИНИК, Андрій СТАДНИК
Коментар:
Юрiй Шухевич, Герой України:
- Це неподобство! Люди вмирали за державу, а вона ще досi нiчого для людей не зробила. Хтось каже, що треба чекати виборiв, мовляв, ситуацiя стабiлiзується -- i тодi будуть кошти. Брехня це все! Треба було виплатити обiцянi грошi вже давно. До того ж у межах держави допомога родинам Героїв Небесної сотнi - не така вже й велика сума.
Знаю сiм'ю, котра втратила годувальника. Зосталася дружина з двома малолiтнiми дiтьми. А їх же треба годувати, одягати, у школу вiдправляти. Їм ще досi не видiлили анi копiйки. А скiльки грошей треба на лiкування тим, хто вижив. Хтось без руки залишився, а хтось -- без ноги. Це не грошей нема, а совісті в тих, хто мусiв би подбати про людей.
Отець Iгор Яцiв, священик:
- У Євангелiї вiд Матвiя є таке побажання Iсуса Христа: "Ваше ж слово хай буде: так-так, нi-нi. А що бiльше над це, то те вiд лукавого". (Мт. 5, 37). Якщо людина дає слово зробити якусь шляхетну справу, зокрема, стосовно милосердя до ближнiх, безумовно, треба виконати обiцяне. Усi також розумiють, що порожнi обiцянки заради збiльшення власних рейтингiв -- це не надто шляхетно.
