Казка про дебілів

Жили-були дебіли. Жили вони в чудовій країні, де лани широкополі, і Дніпро, і кручі. Земля у дебілів була пишно чорноземна, родюча і багата на корисні копалини. Жили вони ні солодко, ні гірко, але, як всі дебіли, вважали себе найрозумнішими на світі.

Тож з великого розуму дебіли вирішили провести референдум, щоб відділитися від решти країни, де на їх думку, жили ще більші дебіли за них. Бо решта громадян при всіх обставинах завше давала собі раду сама, ні у кого нічого не просила. А дебіли так не могли – їм обов’язково потрібен був якийсь цар, амператор, генсек, олігарх, Януковощ, Путіноїд, який би за них думав. Розказував, як влаштований світ, і яке місце в цьому світі посідають дебіли. Бо дебілам правда не потрібна. Тож надивившись дебільне телебачення сусідньої дебільної країни й вирішили вони провести референдум, щоб остаточно відокремитись від всього раціонального. Тобто стати дебілами в абсолюті.

Референдум був, очевидно, дебільний, і ніким не визнаний, але під нього сусідня країна наводнила цей край зброєю і своїми військовими дебілами.

Спочатку місцеві дебіли тішились своїй республіці наче діти, але виявилось, що чужинецькі дебіли – зовсім не дебіли, а грабіжники, ґвалтівники і вбивці. Вони почали стріляти по будинках місцевих дебілів, відбирати у них транспорт, бізнес, гроші – і саме їх дебільне життя.

Ви думаєте, що дебіли повстали проти цих загарбників? Ага – вони ж дебіли! Вони почали втікати в ту частину країни, де люди самі дають собі раду. Ви думаєте, що вони кинулись там шукати роботу, допомагати країні, що воює з дебілами, які засіли у їх містах і селах? Ага – вони ж дебіли! Переселенці почали встановлювати свої дебільні порядки на нашій землі – вимагати москальських шкіл, вихваляти Путіна і пишатися родичами, які вбивають наших солдатів...

Ви, напевно, здогадалися, що то за дебіли. Як це прийнято називати нині – це плем’я лугандонів. Вони можуть образитися, що я їх називаю дебілами. Але в мене є залізний арґумент – чи може нормальна людина закликати до хати озброєного до зубів чужинця, який встановлює свої порядки, вбиває людей, ґвалтує жінок, розстрілює дітей, а дебіли їх годують і підтримують! Мало того – лугандони верещать, що Расєя, що розстрілює наших солдатів з установок «Град» – то мало не рай земний, а Путін – цар і бог! Це після того як терористи їх дітей розстріляли! А Україна, на чиїй землі вони живуть і чий хліб жують – для них не батьківщина. Бо, бачте, їх тут ніхто не чує. Ну не дебіли?

Я б не розповідав вам цю гірку казку про дебілів, бо нині не до казок – на Сході України йде війна, гинуть наші хлопці, кращі сини України! А дебіли, які стали біженцями – заселились у мирну частину України і починають встановлювати тут свої дебільні порядки. Днями якісь бандити, очевидно що перебрались із Лугандонії, жорстоко побили на озері Світязь відомого українського письменника Володимира Лиса. А знаєте за що? Один з цих дебілів сказав: «А потом их повели на обед. Наверное, человечиной кормили. Они же там ничего другого не едят». Це він так пожартував про учасників національно-патріотичного табору «Згоранська ватра». Письменник зробив дебілу зауваження. А той побив його кастетом! Там же на озері ще один мудрагель зі Сходу відзначився перлом: «Нада Путіну сказать, как здесь харашо, пусть і сюда прідьот»...

А знаєте, як цю казку про дебілів зробити щасливою? Досить нескладно. Просто треба взяти приклад із наших слов’янських братів-хорватів. В одному хорватському містечку недавно трафився випадок – російські туристи вирішили погуляти-пошикувати в місцевому ресторані і покидали свої джипи посеред вулиці. На зауваження господарів, що так не ґречно чинити, були послані тим курсом, яким москалі посилають усіх, хто на них не схожий.

Ви думаєте, що хорвати покликали полісмена, який би залагодив конфлікт? Нє – гарячі хорватські хлопці так повчили європейської культури «носітєлєй руского міра», що ті зализували рани в лічниці. Але цього балканським гайдукам було мало – вони пішли до власника готелю, де мешкали «гості с сєвєра», і делікатно попросили його виселити цих постояльців. І той радо викинув їх і їхні манелі на вулицю.

Так виховують дебілів. Тільки так казка про дебілів може закінчитись щасливо. Бо нам з ними жити. Ви хочете з дебілами мешкати в одному домі? Значить їх треба лікувати. За хорватським рецептом. То помагає.

Пан МАРЦИНЯК