Агресія та гуманітарна дія – чи вони сумісні?

Росія оголосила про свій намір надіслати гуманітарну допомогу в зруйнований російськими бомбами, снарядами та ракетами Донбас. 

Спочатку вона заявила про військовий вояж, а потім милостиво згодилась і на місію без озброєного супроводу, яку демонстративно розпочала.

Світ в черговий раз отримав можливість оцінити «рівень» сучасної російської цивілізованості.

Агресія та гуманітарна дія – чи вони сумісні?

Агресія – це те, що  руйнує цивілізоване співіснування, знищує довіру між людьми, народами та державами. А гуманітарна дія – це акт щирої допомоги, в основі якого завжди лежить довіра.

Агресія і гуманітарна дія – це антиподи, між якими відсутня сумісність. І на моральному, і на правовому, і на соціальному рівні – це взаємопротилежні форми.

Агресія створює обов’язок для відповідальності та покарання. Невідворотність покарання – це принцип не лише національного рівня, це також фундаментальна засада міжнародного правопорядку.

Чи має право агресор декларувати намір про надання гуманітарної допомоги країні, на яку він здійснив і продовжує вчиняти акт агресії? В тому числі і на побутовому рівні зрозуміло, що ні.

Найперший обов’язок, який має агресор, – це обов’язок припинити вбивати, калічити, катувати та руйнувати, це обов’язок звільнити окуповану територію. Після цього приходить час для вибачення. Лише вибачення за окремо кожного вбитого, покаліченого, катованого, якщо воно прийнято, може створювати основу для відновлення довіри.

Але, вибачення також замало. Для переходу до режиму гуманітарної співпраці агресор зобов’язаний вчинити необхідні кроки доброї волі з відновлення міжнародного правопорядку.

Очевидно, що гуманітарна допомога не може виступати інструментом політики окремо взятої держави. Напевно, на Донбасі і нині є соціальний прошарок симпатиків путінізму, вельми задоволених тим, що саме Росія фінансує тероризм, веде інформаційну війну, вербує та направляє в Україну найманців, надсилає зброю та диверсійні групи, обстрілює із російської артилерійської та ракетної техніки українську територію та українських військових. Якщо Росія має на увазі допомогу цим людям, то така поміч називається не гуманітарною, а політичною підтримкою.

«Гуманітарна допомога» як інструмент політики окремої держави може і без збройного супроводу виступати ефективним засобом перешкоджання законним діям держави, що звільняє свою територію від терористичних банд. Терористи на Донбасі вже стріляли в українську армію та по цивільним громадянам із лікарень, шкіл, дитячих садочків. Вони поки що не стріляли з-під білих КАМАЗів російської гуманітарної допомоги, в яких закінчиться паливо та зламаються двигуни саме у тому місці де «потрібно».

Не виключно, що на борту збитого малайзійського боїнгу летіли люди, що мали певні особисті симпатії до російської держави. На цій основі Росія могла б запропонувати гуманітарну допомогу сім’ям загиблих у цій авіакатастрофі. Але, чи прийняла б хоч одна країна таку фарисейську допомогу?

Погоджуючись на гуманітарну співпрацю з боку країни агресора, Україна ставить агресора в один ряд із цивілізованими країнами світу. Чи розуміє це український уряд? Якщо уряд цього не розуміє, тоді бажано запитати в українського народу – чи згоден він прийняти «гуманітарну допомогу» з рук, що политі кров’ю українців?