Невидима армія Путіна. Шпигуни чи вбивці...

Для Європи війна в Україні поступово стає буденністю. Важко було б кілька років тому уявити, що зведення з бойових дій на Донбасі будуть лише статистикою, хай і страшною.

Але разом із гарячою війною у світ повертається і холодна. Війна шпигунів і розвідників. Україні доведеться з нуля розробляти школу контррозвідки. А в Путіна, вихованця КҐБ, це завжди було і продовжує залишатися улюбленою забавкою. Він себе бачить великим правителем, який контролює світове шпигунське павутиння. І отримує сатисфакцію із кожним метеликом, який у ньому заплутується.

Недаремно ж він розбудовував потужну світову агентурну мережу, тримаючи за взірець есесерівську зовнішньодержавну репресивну машину. Путін і не думає обмежуватися промисловим шпіонажем і рутинним збиранням даних. Його "приспані агенти" здатні на ліквідацію кожного, на кого вкаже російський хан.

Приклад із Литвиненком є хрестоматійним взірцем ритуального вбивства. Він надто багато собі дозволяв, зрадив присягу, дану КҐБ, і тому був отруєний радіоактивним полонієм. Щоб ніхто не сумнівався, хто і для чого це зробив. А щоб посполитий злочин став епічним - вбивця Литвиненка спочив на лаврах у російському парламенті. Нікого не має вводити в оману, що місце у спискові вбивці, оголошеному у міжнародний розшук, надало ЛДПР Жириновського. Це було зроблено за наказом, який дав "опозиційному політикові" московський хан особисто, для заохочення своїх і для залякування інших.

Демонстративним нехтуванням світової опінії Путін підкреслює своє право на велич. Так, вже нема Союзу, про що він публічно шкодує, але є "Велика Росія, яка встає з колін" і хоча РФ має не найсильнішу армію, він має примусити рахуватися із Москвою сильних світу. Полковникові КҐБ значно зручніше досягнути цього за посередництва таємної агентури. Власне для цього йому потрібна така міжнародна мережа, щоб у ній сховати асасінів (агентів-вбивць), аби ніхто не втрачав страх.

Російські посольства-фортеці, розкидані по цілому світові, дісталися у спадок РФ від Союзу, але знавець зовнішньої розвідки Путін розбудував їх і усучаснив. У деяких містах цілі квартали займають ці монстри російського зовнішнього впливу. І зараз після збитого Боїнгу, після запровадження секторальних санкцій проти Росії і проти оточення Путіна, війна у Європу може проникнути із дипломатичних споруд РФ. Саме там розташовані штаби з керування операціями СВР, а головний керівник перебуває у Кремлі, і від нього залежить завдання, яке ставитиметься перед агентом: збирати інформацію, ліквідовувати ворогів, чи здійснювати диверсії.

Приклад російсько-української війни демонструє, що впливи - сильніші за переконання. Дипломатичні стосунки між обома країнами не розірвані, посольства працюють, а війна триває. Що взяти з України, наскрізь просякнутої агентами впливу? Західний світ теж отримав вагоме поповнення такою агентурою - від середніх ланок (журналісти, політологи, громадські діячі) до керівників найвищих щаблів. Частину з них можна легко ідентифікувати у керівництві, наприклад, Газпрому.

Франція

Нещодавно із промовистим фото і центральною статтею, присвяченою шпигунам Путіна, вийшов французький тижневик "Нувель обсерватьер". Після повернення до Кремля Путін, колишній полковник КҐБ, почав наступ на Європу. Його агенти - фальшиві дипломати, псевдожурналісти, нелегали і таємні шпигуни. Вони займаються вербуванням на підприємствах, у Парламенті та Президентському палаці.

Шпигуни в два рази активніші, ніж за часів Холодної війни. Їх цікавлять настрої у вищому ешелоні влади, у політичних партіях. Їх цікавить Північноатлантичний альянс, ООН і Європейський союз. Вони займаються промисловим шпигунством. З українською кризою їх активність зросла.

У Москві колишній співробітник КҐБ підтвердив тижневику, що Кремль побоюється французького контршпигунства. "У період напруженості розвідці відводиться важлива роль. Саме тому Захід намагається впровадити своїх шпигунів у найближче оточення Путіна. Тому наші розвідувальні органи збільшили спроби вербування у вас. Їм потрібні нові джерела інформації", – цитує журнал росіянина.

Промисловим шпигунством у Франції Росія займається давно. Ще в 60-ті роки КҐБ викрало плани "Конкорда". Креслення придалися радянським авіаконструкторам при створенні "Туполєва". На Заході радянський надзвуковий лайнер прозвали "конкордським". Лише в 90-ті роки французам вдалося знайти ланцюжок, по якому плани "Конкорда" були переправлені до Москви.

Нині ж, за наявними у французів даними, Росатом зумів продати атомний реактор одній з європейських країн, бо ҐРУ отримало інформацію про ціну, запропоновану французьким конкурентом "Areva".

Свого часу у приватній розмові Ніколя Саркозі поскаржився Путіну на всебічну активність російської шпигунської мережі. Але, як видно, скарга ця на Путіна враження не справила. Число шигунів, за даними компетентних органів, тільки зросло. На сьогоднішній день у Франції працює п'ятдесят російських шпигунів. Вони працюють під дипломатичним прикриттям в амбасаді і консульствах у Ніцці, Марселі і Стразбурзі. Сорок агентів працює на СВР (служба зовнішньої розвідки). Їхній начальник-резидент працює в Парижі і є, як правило, 3-м або 4-м радником посольства.

Ще десяток шпигунів числиться за ҐРУ, їхній патрон – зазвичай, журналіст агентства ТАСС чи військово-морський аташе. Решта є співробітниками ФСБ. Але й це не все.

Як і у часи холодної війни, є категорія так званих "нелегальних" шпигунів, на яких не поширюється дипломатичний імунітет. Вони підпорядковуються відділу "С" Служби зовнішньої розвідки. Це випускники престижної Московської школи розвідки. До Франції вони в'їздять із третьої країни зі сфальшованими документами. Влаштовуються на справжню роботу, іноді створюють родину. Їхню підпільну діяльність курують офіцери розвідки, які працюють під дипломатичної дахом. Під наглядом французької контррозвідки, на сьогодні у Франції діє 10-20 законспірованих росіян.

Хоча не меншою активністю вирізняються агенти у Великій Британії чи Німеччині. За інформацією французького тижневика "Нувель Осерватьор", російське шпигунство прагне проникнути на вищі щаблі німецької влади. Британська МІ5 стверджує, що активність СВР у Лондоні значно перевищує інтенсивність роботи КҐБ у столиці Британії часів Холодної війни.

Інтерес путінських шпигунів до Бельгійської столиці - зрозумілий, там значна частина керівництва ЄС і штаб-квартира НАТО. Згідно з заявами керівників європейських контрозвідок, прийняти рішення щодо синхронного "викидання" зі своїх теренів російських шпигунів, загальна кількість яких може сягати декількох сотень, нескладно. Але станеться це, на думку оглядача "Нувель Обсерватьор" Венсана Жовера, лише після російської військової інтервенції в Україну.

Тобто, Україна може врятувати Європу від російських шпигунів і потенційних вбивць, що кліщами обсіли тіло Європи. Але ціна, яку покладе Україна на європейський вівтар може бути надто великою.

Німеччина

Тижневик "Фокус" інформує, як вербують російські шпигуни місцевий контингент. Все починається з невибагливого подарунка у посольстві і з запрошення на вечерю: російські шпигуни прицільно полюють на оточення німецьких політиків, аби отримати цінну інформацію.

Співробітники СВР РФ працюють в амбасадах під виглядом пересічних клерків і крок за кроком зближуються зі своєю "персоною-метою". "Російські агенти аналізують дуже точно, хто для них може бути цікавим", - цитує Фокус голову антишпигунської служби Букхарда Евена.

Відтак вони перевіряють, чи є у "цілі" які-небудь контакти або інформація щодо енергетичної політики, НАТО чи ЄС. Якщо так, то відбуваються наступні зустрічі в ресторанах, кав'ярнях чи барах. Шпигуни оплачують напої та наїдки і дарують сувеніри. За рік було виявлено понад сотню таких випадків.

З приходом нових парламентаріїв до Бундестагу старання Москви значно збільшилися. Близько третини персоналу російського посольства працює на СВР.

До цього варто додати і агентів, які живуть як звичайні громадяни. На початку 2013-го перед судом Штутгарда постала шпигунська пара: "Піт" і "Тіна" передали сотні політичних і військових документів через так звані "мертві поштові ящики" або супутник російської розвідки. До цього вони Прожили в Німеччині понад 20 років. Засудили їх до 6,5 і 5,5 років позбавлення волі відповідно.

Рік	Країна	Розкриті агенти СВР
2014	Франція	В Парижі викрито російського шпигуна Ілюшина. Він вишукував інформацію на одного з  наближених до Франсуа Олана чиновників. Цікавився його особистим життям, його друзями, його зв'язками. Він представлявся дипломатом, заступником військово-повітряного аташе в посольстві Росії у Франції - але це було лише прикриттям. Насправді, полковник Ілюшин працював на ҐРУ. Його місія полягала у тому, щоби впровадити крота у серце французької влади. Контррозвідники з DCRI1 стежили за Ілюшиним протягом кількох місяців.
2013	Польща	Минулого року спецслужба видворила з Польщі трьох шпигунів, при цьому особливо активно діяли на її території офіцери розвідок Росії та Білорусі. Gazeta Prawna повідомляла тоді: "Пріоритетами цих розвідок є питання, що стосуються енергетичної політики нашої країни, в тому числі диверсифікації джерел енергії для Польщі, перспективи розвитку атомної галузі та плани використання родовищ сланцевого газу". Шпигуни намагалися отримати інформацію щодо зовнішньої політики Польщі в контексті членства в європейських структурах та НАТО, а також стосовно вироблення східної політики, у тому числі у програмі "Східне партнерство".
2012	США	Прокуратура нью-йоркського Брукліну пред'явила звинувачення 11-м підозрюваним у незаконному експорті військових технологій до Росії. Фігуранти справи обвинувачуються в експорті мікроелектронних деталей, які перебувають під суворим урядовим контролем. Мікроелектроніка надавалася у розвідувальні та військові установи Росії. Головний підозрюваний у справі -  громадянин РФ Олександр Фішенко, який шпигував під прикриттям очільника американської компанії Arc Electronics та зареєстрованої в Москві компанії Apex System. В трійці організаторів також фігурують Олександр Пособілов і Вікторія Клебанова - ключові працівники компанії.
2011	Німеччина	Затримані російські шпигуни – Андреас і Хайдрун Аншлаг, пише журнал Spiegel. Пара діяла в країні понад 20 років. Їх спіймали на місці злочину: подружжя приймало шифровану передачу. Агенти працювали на російську СВР (служба зовнішньої розвідки). Слідство припускає, що нелегальна діяльність подружжя почалася ще за часу існування КҐБ. Німецькі спецслужби звернули увагу на російських шпигунів після того, у 2010 році ФБР розкрило в США мережу російських  агентів. Серед розкритих в Америці була Анна Чапман. Німецьке видання Focus стверджує, що пара підтримувала з Чапман постійний контакт.
2011	Грузія	Четверо грузинських фотографів було затримано за звинуваченням у шпигунстві на користь Росії. Фотограф прес-служби президента Грузії Іраклій Геденідзе, його дружина, фотограф Натія Геденідзе, а також фоторепортер європейського фотоагентства EPA Зураб Курцікідзе і фотограф Георгій Абдаладзе, який працював у виданні "Аліа Холдинг", співпрацював за контрактом з МЗС Грузії і був стрінгером Associated Press, були засуджені тбіліським міським судом до умовного ув'язнення за співпрацю з російськими військовими.
2010	Британія	У Великобританії була затримана колишня помічниця депутата Палати громад Майка Генкока, росіянка Катерина (Катя) Затуливітер. Спочатку повідомлялося, що Затуливітер підозрюють у шпигунстві на користь РФ, проте ніяких офіційних претензій росіянці пред'явлено не було. Затуливітер потрапила під підозру після того, як від імені депутата зробила запити щодо британської ядерної програми та підводних човнів. Вона була поміщена в депортаційний центр у Великобританії. На росіянку був виданий ордер на депортацію в інтересах національної безпеки, однак вона подала апеляцію на це рішення. 29 листопада 2011 британська Спеціальна комісія з імміграційних апеляцій (SIAC) задовольнила апеляцію Затуливітер і скасувала рішення МВС Великобританії про її депортацію з країни.
2010	США	Мін'юст США повідомив про затримання десятьох осіб (Анна Чапман, Річард і Синтія Мерфі, Хуан Лазаро, Майкл Зотоллі, Патрісія Міллз, Михайло Семенко, Віккі Пелаез, Доналд Говард Гітфілд і Трейсі Лі Енн Фолі), які були звинувачені в тому, що діяли на американській території як російські агенти. За даними слідства, головним завданням агентів був нелегальний збір інформації. Протягом декількох років шпигунська група контактували з представниками російської місії при ООН. Мережу очолювала? Анна Чапман. У липні Росія і США домовилися обміняти десятьох затриманих у США за підозрою в шпигунстві на чотирьох осіб, які відбували тюремне ув'язнення у РФ.

Анна Чапман

Анна Василівна Чапман (дівоче прізвище Кущенко) народилася 23 лютого 1982 в Волгограді. Її мати була вчителькою, а батько був офіційно дипломатом і працював в Папуа-Новій Гвінеї, Кенії та Зімбабве, але справді він був працівником зовнішньої розвідки КҐБ.

Сергій Іванов один з найвірніших людей Путіна і колишній працівник служби зовнішньої розвідки КҐБ, у одному зі своїх інтерв'ю признався, що знав Чапман ще змалечку. Нинішній керівник адміністрації Путіна був колегою із батьком майбутньої шпигунки. Тобто мова йде про шпигунську династію.

Кар'єра працівниці СВР РФ Анни Чапман розпочалася у 2001 році. У тому ж році Анна знайомиться з англійцем Алексом Чепменом (Alex Chapmen). Він приїхав до Москви, де в березні 2002 року відбулося весілля Анни і Алекса. Кущенко взяла прізвище чоловіка, записавши її в російському паспорті через "а".

У 2003 році Чапман отримала перше відрядження до Великої Британії. Кілька місяців вона працювала над створенням легенди. У 2005 році Анна пішла від чоловіка. У 2006 році Чапман викликають до Москви. Для неї створюють компанію ТОВ "Пошук нерухомості" (PropertyFinder Ltd.), а в 2008-м засновують сайт Domdot.ru, що позиціонується як пошуковик нерухомості. СВР ретельно готує прикриття для неї.

На початку 2010 року Чапман отримує відрядження до США за легендою для просування проекту з пошуку орендованого житла в Нью-Йорку. Також для неї було створено компанія TIME Venchures, яка повинна була займатися пошуком перспективних російських компаній для відкриття в Росії філій американських компаній. Однак усе це було лише прикриттям її шпигунської діяльності.

27 червня 2010 агент СВР РФ Анна Чепман і ще дев'ять агентів були заарештовані. ФБР вчасно розкрила мережу СВР, яка  намагалися отримати дані про ядерне озброєння США, керівників ЦРУ і конгресменів, та політики США щодо Ірану.

Цей арешт був найгучнішим провалом путінських спецслужб за кордоном. 8 липня 2010 Чапман з рештою обвинувачених зізналися у розвідувальній діяльності в США на користь Росії, після чого були засуджені до тюремного ув'язнення (що відповідало терміну попереднього ув'язнення), конфіскації майна в США і примусової депортації.

Того ж дня всі заарештовані були вислані в Росію в обмін на чотирьох росіян, засуджених у різний час за шпигунство на користь США і Великобританії. Незважаючи на звинувачення і власне визнання Анни, згідно з чинним законодавством США, вона не є шпигункою де-факто, оскільки так і не отримала доступ до якої-небудь засекреченої інформації.

У серпні 2010-го Чапман перебувала (як і належить усім висланим) в обов'язковому карантині в Підмосков'ї, де з усіма десятьма своїми агентами зустрівся особисто Путін. Пізніше Путін заявив, що викриття агентів - результат зради перебіжчика. Він назвав перебіжчика "свинею" і "скотиною", а викритих агентів людьми, які "поклали своє життя на вівтар Вітчизни".

Після повернення Чапман отримала пропозиції в сфері моди і шоу-бізнесу. Анна знялася в еротичних фотосесіях в журналах Maxim і "Жара".

Наприкінці 2010 року Чапман увійшла до громадської ради молодіжного руху "Молода гвардія Єдиної Росії", а також отримала посаду радника з інвестицій та інновацій президента "Фондсервісбанка". Путін подбав про свою агентку.

4 липня 2013 Чапман в своєму твіттер-акаунті зробила пропозицію руки і серця Едварду Сноудену. "Я б одружився на Чапман, незважаючи ні на що. Господи, тільки подивіться на неї!", – відреагував він у той же день. Флірт між двома агентами, що спочатку сприймався як розіграш, міг би, на думку експертів, після весілля відкрити нові можливості перед Сноуденом, якого поки не чекають ніде в світі.

Едвард Сноуден

 3 липня 2014-го колишній посол США в РФ Майкл Макфол охарактеризував втечу колишнього співробітника ЦРУ Едварда Сноудена і його укриття в Росії як "манну небесну" для Кремля.

Макфол впевнений, що Сноуден "володіє інформацією, яка становить інтерес для російської розвідки", тому росіяни роблять все можливе, щоб витягнути з нього ці дані, доки він знаходиться в Росії.

При цьому екс-посол визнав, що ніякої конкретної інформації про те, що Сноуден видає секрети США Москві, у нього немає. Втім, Макфол запевняє, що навіть якщо Сноуден не видавав жодних таємниць, своєю втечею до РФ він подарував Путіну політичну та PR-перемогу.

Литвиненко і Березовський - перші жертви Путіна на Заході

Роки есесерівського терору не минули намарно. Гідний вихованець Сталіна і Андропова - Путін намагається перейняти криваву естафету. Число знищених ворогів совєцкої влади за кордоном нараховує кілька десятків, а в Путіна лише кількома персонами.

Литвиненко

Те, як знищує нині Москва своїх ворогів за кордоном, ілюструє, зокрема, вбивство Олександра Литвиненка. Виконавець - Андрій Лугововий. 1 листопада 2006 р. Олександр Литвиненко, як він пояснював згодом детективам Скотланд-Ярда, зустрівся зі знайомим – колишнім співробітником ФСБ із Москви Андрієм Луговим, а також невідомим, котрий представився Володимиром. "Володимир" не розкривав своєї персони й неодноразово наполягав на "чашці чаю".

Після чаювання Литвиненко відчув себе погано. Він запідозрив отруєння й промив шлунок, після чого був доставлений у лікарню. Лікарі запідозрили отруєння талієм — високотоксичною отрутою, яку складно ідентифікувати і ще складніше вивести з організму. Однак пізніше діагноз було уточнено: йшлося про полоній-210.

Випадки отруєння полонієм – така рідкість, що лікарям знадобилось декілька тижнів для того, аби визначити причину захворювання Литвиненка. До того одне з найбільш відомих отруєнь полонієм пов’язували зі смертю Ірен Жоліо – доньки Марі Кюрі, хоча це була смерть з необережності. Власне, Кюрі й відкрила полоній, який назвала на честь своєї батьківщини – Польщі.

 В новітній історії на вбивстві її чоловіка полонієм наполягала вдова Ясера Арафата. Дістати пересічному шпигунові полоній майже неможливо, до нього мають доступ лише персони з високих урядових кіл країни, що має ядерний потенціал. Росія підходить під категорію таких країн.

 Водночас полоній – це дуже добра зброя, майже ідеальна. Його великі радіоактивні альфа-частинки не проникають в шкіру і не фіксуються детекторами радіації, тому його відносно легко провезти через кордон. Полоній може потрапити в організм через рану або дихальні шляхи, але найнадійніший спосіб – споживання полонію з їжею або напоєм. Литвиненко власне випив чай з полонієм під час зустрічі в одному з найдорожчих готелів Лондона.

 Пізніше російський агент Андрій Луговий відкидав висунуте йому звинувачення, пропонуючи, зі свого боку, три версії отруєння Литвиненка. На його думку, до справи могли бути причетні британські спецслужби, "російська мафія" або Борис Березовський. За твердженням Лугового, Березовський і Литвиненко були завербовані британською спецслужбою, які також намагалися завербувати і самого Андрія Лугового з метою змусити збирати компромат на президента РФ Володимира Путіна.

 Так само Луговий заперечував і свою роботу в структурах ФСБ. Натомість не приховував, що працював в органах державної охорони (спочатку в дев'ятому управлінні КДБ СРСР, потім у Головному управлінні охорони РФ), але не займався, за його словами, оперативною роботою, вербуванням або чимось іще.

 У липні 2007 року Британія зажадала від Росії видачі Лугового як підозрюваного у вбивстві громадянина Великобританії Литвиненка. Росія відмовила в екстрадиції Лугового, що призвело до дипломатичного скандалу, через який 4-х російських дипломатів було вислано із Великобританії; у відповідь з Росії були вислані 4 британських дипломати.

 Луговий у 2007-му пройшов до Держдуми другим номером у списку ЛДПР. Тоді ж підозрюваний у вбивстві Литвиненка заявляв про те, що подумує й про президентські вибори. Луговий і донині є депутатом Держдуми. Член комітету Держдуми з безпеки і автор законопроекту, яким в РФ введена Інтернет-цензура.

Що стосується жертви Лугового, то дані про Олександра Литвиненка є загально відомими. Він був радянським, а згодом російським розвідником упродовж 1988-1999 рр. Проблеми Литвиненка у РФ розпочалися зі знаменитої прес-конференції 1998 р., на якій він розповів, як отримав наказ вбити Бориса Березовського. Литвиненко і його колеги відмовилися виконувати наказ, після чого їхні начальники стали загрожувати їм фізичною розправою за те, що не захотіли вбити "єврея, який обікрав півкраїни".

За два тижні на Литвиненко біля його будинку було здійснено замах. У березні 1999 р. він був арештований і поміщений в Лєфортово. У листопаді 1999 року виправданий, але одразу в залі суду, після зачитаного йому виправдувального вироку, був заарештований ФСБ. У 2000 р. друга кримінальна справа була припинена прокуратурою за відсутністю складу злочину, однак у той же день проти Литвиненка була розпочата третя кримінальна справа, а він сам звільнений під підписку про невиїзд.

Литвиненку вдалося втекти за кордон, і в травні 2001 г. Великобританія надала йому політичний притулок. У жовтні 2006 р. Литвиненко одержав британське підданство.

Литвиненко є автором книги "ФСБ підриває Росію", написаної у співавторстві з істориком Юрієм Фельштинським. У ній автори обвинувачують ФСБ в організації терористичних актів (у тому числі вибухів житлових будинків восени 1999 р. в Буйнакську, Москві й Волгодонську), викрадень і убивств. В 2002 г. вийшла друга книга Литвиненка — "Луб'янське злочинне угруповання" — про корупцію, хабарництво, зв'язки КҐБ-ФСБ із злочинним світом, викрадення і вбивства на замовлення.

У фатальний для себе день 1 листопада 2006 року Литвиненко передав громадянину  Італії Маріо Скарамелло (котрий був експертом з питань проникнення радянського КДБ в італійську політику) матеріали про "групу кілерів із Санкт-Петербурга", що вбила журналістку Ганну Політковську та збирається усунути самого Литвиненка.

 Березовський

 У 2013-му кореспондент лондонської The Guardian написав статтю "Борис Березовський і небезпеки для життя російського емігранта в Великобританії" (Boris Berezovsky and the dangers of being a Russian exile in the UK), де пояснював, чому Путін вбив Бориса Березовського.

 "Усі згодні з тим, що Березовський був "токсичною" фігурою для російського уряду і особисто для Путіна. Путін – не та людина, якій подобається критика, особливо від олігарха, що забезпечив йому отримання посади прем'єр-міністра, а потім президента. Березовський протягом 10 років насміхався над ним здалеку, під захистом британського закону.

 Історія їх дружби і подальшої дикої ворожнечі добре відома. Березовський підібрав неперевіреного Путіна, щоб той правив країною, ще до того, як вони посварилися в 2000 році, коли стало ясним, що Путін не демократ. За наказом Путіна російські прокурори відкрили численні кримінальні справи проти Березовського, оголошеного ворогом номер один.

 Але якщо ФСБ врешті покінчило з Березовським, то як це було зроблено?

 Згідно зі словами Бориса Карпічкова, колишнього агента ФСБ, який перебіг до Великобританії в кінці 1990-х, у відомства є величезне число таємних методів.  Зокрема, Карпічков каже, що російські шпигуни – майстри в застосуванні отрути, безбарвної речовини, яка може бути смертельною в певних дозах.

 ?Зазвичай, додає він, ФСБ використовує отрути, які можуть викликати інфаркт серця, але це не виявляється при розтині. Його слова можна було б вважати перебільшенням,  якби не той факт, що й Литвиненко помер від аналогічної хитромудрої і невидимої "отрути".

Однак у випадку Бориса Березовського була застосована не отрута. Олігарха знайшли повішеним.

 Тіло Березовського було виявлено 23 березня 2013 у ванній будинку, де проживав бізнесмен, у селищі Аскот недалеко від Віндзора. На шиї олігарха був туго затягнутий обривок шалика. Інший обривок знайшли на перекладині для душової штори.

 Британський коронер Пітер Бедфорд виніс у справі Березовського "відкритий вердикт", що означає, що наданих доказів недостатньо для однозначного визначення причин смерті російського олігарха.

 Рішення слідчого означає, що він не прийняв доводи ряду свідків і експертів, які вважали, що Березовський покінчив життя самогубством.

 Ось що бентежило Пітера Бедфорда:

 "За два дні до смерті Березовського якийсь сусід бачив поблизу садиби невпізнану людину в головному уборі. Особа цієї людини не встановлена. Так само не встановлено, й кому належав один з відбитків пальців у ванній, де було виявлено тіло олігарха.

 Залишився загадкою і той факт, чому спрацював сигнал радіаційної тривоги після прибуття поліції в будинок. Прилад, який один з медиків приніс на місце смерті, виявив сліди радіації, що нагадало про смерть Олександра Литвиненка.

 Експерт-фахівець з випадків, пов'язаних з повішенням і задушенням зауважив, що відмітини на шиї Березовського не могли стати наслідком повішення, і що до його смерті мали б бути причетні інші люди.

 Сенсаційним відкриттям слухань став і факт того, що замок у ванній відкривався з обох сторін, тобто доступ до ванної був і ззовні. До цього стверджувалося, що олігарх замкнувся всередині сам. Але від кого ховався Березовський, якщо в особняку в цей час нікого не було? Чи є логіка в тому, щоб замикатися в порожньому будинку у ванній, де він планував повіситися?

 Рішення коронера стало сенсацією для всіх присутніх в залі ратуші, де проходили слухання. Версія самогубства залишалася домінуючою протягом кількох днів, поки велися слухання, але повністю розсипалася.

Вбивство Бориса Березовського стало фактом.

Лев Троцький, вбитий агентами Кремля, свого часу зауважив: "Із розвитком військової хімії мистецтво отруювання досягло вийняткового розвитку. Таємниці цього мистецтва недоступні пересічним смертним. Але отруйникам з ГПУ доступно все".