Мобілізація - це єдиний спосіб, який веде Україну до перемоги.

Моє мінідослідження переконує, що фразу "після війни завжди настає мир" нам в активний інформаційний обіг закинули з того ж місця, звідки прийшла група Гіркіна-Стрелкова. При чому ці речі ("боротьба за мир" в Україні і прихід Гіркіна) безпосередньо пов'язані між собою.

Балачки про домовляння, домовленості і переговори є частиною великої психологічної війни, яку веде проти України Росія. Завдання цього фрагменту психологічної війни (нав'язування думки, що будь-який конфлікт можна вирішити переговорами і миром) - ретельно продумана акція, спрямована на підрив готовності і бажання українців воювати за свою Батьківщину.

Чому в Парижі це доречно, а в Україні - ні? 

Тому що в Парижі треба було не допустити того, щоб низка терористичних актів підірвала громадський мир і спокій, щоб не вилилась у хвилю ненависті, не підірвала мир. При цьому у Франції на момент маршу миру не лише жоден департамент, але і жодна будівля не були під контролем терористів.

Це не так в Україні. Частина нашої території захоплена цілком конкретною країною і цілком конкретними терористами. Вони продовжують вбивати громадян України.

За цих обставин ми зобов'язані і по суті не маємо іншого виходу - лише воювати.

Саме це повинно пояснювати мінінформації, саме цим займатися - мобілізовувати (психологічно) громадян на війну. Цим воно не займається.

Тому мої ФБ друзі пишуть мені приватні листи розпачу: "Pan BOHDAN ya ne rozumiyus v politıci.tomu utrımuyus vid komentariyiv.skajit budlaska ce zakincıtsa???????ya z ........ u nas znovu pocavsa prızıv".

Цих питань під час війни не повинно бути. Це завдання держави - пояснити, що жахи війни закінчуються лише тоді, коли ти або перемагаєш, або програєш. І мобілізація - це єдиний спосіб, який веде до перемоги.

Переговори - це брехня. Під час війни дипломати можуть лише зафіксувати на папері реальність (мирну угоду, капітуляцію тощо), але не можуть цю реальність створити.

Реальність - це війна, яку Росія веде, щоб нас знищити. Значить наша реальність - це війна, щоб вижити.

Під час війни за виживання не може бути маршів миру. Марш гідності, марш готовності, марш волі, марш єдності, марш наступу, марш перемоги. 

Але не марш миру.

До миру під час війни маршем пройти не можна. Це знають ті, хто в ці хвилини повзе по мерзлій землі до ворожих укріплень.

Богдан ЯРЕМЕНКО