Поводження з відходами. Краще бути схожими на Австрію, ніж на Росію

28 березня - всесвітня Година Землі і в 7 тисячах міст по всій землі люди вимкнуть світло на 60 хвилин, демонструючи солідарність у боротьбі зі зміною клімату. 

В українців за останній рік трапилося надто багато подій і «зелені» теми були майже витіснені. Однак моя думка - якість нашого життя і його безпека це не тільки сильна економіка та потужна армія. Без чистого повітря, їжі, води немає сенсу ні в територіях, ні в корисних копалинах.

Ми підписали угоду про асоціацію з ЄС, і маємо впровадити 29 директив та регламентів галузі «Навколишнє природне середовище», які охоплюють 8 секторів – якість атмосферного повітря, управління відходами та ресурсами, ГМО, зміна клімату, якість води та управління водними ресурсами, охорона природи, промислове забруднення, управління довкіллям та інтеграція екологічної політики.

Інвестувати в екологічні програми маємо близько 30-40 мільярдів євро, разом з опосередкованими витратами сума збільшується приблизно до 100 мільярдів.

Звучить страшно, як для українського бюджету. Однак: а) імплементація пунктів та запуск програм мають певні часові межі - і це від 5 до 20 років; б) ЄС йде назустріч та охоче надає цільові кредити саме для реалізації природоохоронних проектів; в) великий бізнес несе майже половину затрат.

Хотілося б зупинитися на доволі простій та зрозумілій для кожного українця темі – це поводження з відходами. Не дарма цей пункт виділено у окремий сектор, бо саме з таких простих речей як утилізація сміття починалася нова ера у екологічній політиці країн ЄС.

Яка ситуація зараз у нас? Ми щорічно виробляємо (точніше, викидаємо) до 14 тон твердих побутових відходів. Що з ними відбувається після того, як вранці ми жбурнули черговий пакунок у контейнер? Весь його вміст спеціальні машини відвозять на офіційний полігон. Таких полігонів у нас вже аж на 12 тисяч кілометрів квадратних! Це дорівнює площі таких країн, як Чорногорія та трохи більше за Кіпр. А у нас такого розміру смітник всередині нашої з вами країни!

Але ж не варто забувати – це по офіційним даним. Однак як мінімум 50 відсотків відходів потрапляють на стихійні звалища. Варто проїхатись за містом по балках, урвищах – це страшна картина. Однак ми продовжуємо захоронювати наші відходи екстенсивним способом, тобто щороку виділяючи все нові і нові гектари землі під смітники. Подібну розкіш також дозволяють собі країни з величезною площею – Китай та Росія. Бельгія, Австрія, Чорногорія, Словенія собі цього дозволити не можуть, інакше вони потонуть у власному смітті.

Сміттєпереробна галузь в країні практично відсутня, хоча це і потенційно прибутковий бізнес. Чому? Перш за все через відсутність законодавчої бази – поки у нас дозволені «загальні» звалища і для пластику, і для металу, і для паперу, і для органіки жодне підприємство з переробки вторинної сировини не буде прибутковим.

Поки населення не почне сортувати сміття, подібні підприємства не стануть повноцінною галуззю. Поки населення не зрозуміє, чому вигідно розбирати окремо папір, окремо поліетилен у нас будуть звалища на берегах річок, засмічені зелені зони та тектиме з крану вода, яка називається питною вельми умовно. Бо це все – взаємопов’язані речі.

Ми вже сьогодні повинні крок за кроком рухатися до впровадження стандартів, прийнятних для сучасних розвинених країн. У Швеції переробка сміття дає 20% теплопостачання країни. Це добрий стимул? Так, добрий. Сьогодні саме управління відходами є тією галуззю, де і матеріальна віддача від інвестицій здатна бути максимально швидкою.

Ганна СВИРИДЕНКО