Коли Путін розпочне війну?

Мова йде, звичайно, про повномасштабну війну, коли вирішальна роль відводиться російській регулярній армії, а не так званим ополченцям, російським найманцям і окремим підрозділам тієї ж регулярної російської армії, як зараз.

Чимало експертів і політологів переконані, що така війна розпочнеться відразу після 9 травня.
З політичної точки зору, ця дата найбільше підходить Путіну. Хоча, не виключено, що ще до 9 травня йому потрібна хоч маленька, але перемога на Донбасі, щоби було про що звітувати на Параді Перемоги.

Проте, як на мене, Путін розпочне війну тоді, коли остаточно переконається, що п’ята колона не виконала поставлених перед нею завдань. Нинішні диверсії видаються дріб’язковими порівняно з тим, на що справді здатна п’ята колона.
Було би хибно вважати, що основні фігуранти п’ятої колони розшифровані, а сама вона загнана у глухий кут. Подібні настрої панують серед певної частини українського політикуму, який уже давно не дружить з реаліями нинішнього часу.

Чим більше Петро Порошенко говорить про боєздатність української армії, тим частіше у Володимира Путіна виникає спокуса довести , що це не так.
З одного боку, наш президент заявляє, що Україна дотримуватиметься Мінських угод і першою не нападатиме на супротивника, а з іншого – про визволення українських територій. Отже, якщо сепаратисти нападуть, українська армія, за логікою Петра Порошенка, дасть їм гідну відсіч, піде в наступ, відвойовуючи наші землі. Якими в такому випадку будуть дії Путіна? Він стане мовчки спостерігати, остаточно поховавши ідею Новоросії, чи все-таки розпочне повномасштабну війну, кинувши в бій регулярну армію? Відповідь може дати кожний собі.
Коли Порошенко говорить про ймовірність введення воєнного стану, переведення української економіки на військові рейки, - то чи не означає це, що він ставить хрест на дипломатичному врегулюванні ситуації на Донбасі?

Не розв’язуючи повномасштабної війни, Путін усе-таки сподівається на ефективність роботи п’ятої колони. З іншого боку, свою діяльність п’ята колона може активізувати  саме з початком повномасштабної війни – і тоді Україні доведеться битися на два фронти: з регулярною російською армією та диверсантами в тилу.
Повномасштабна війна може розпочатися після диверсії, влаштованої спецслужбами Росії на території їхньої країни, коли звинувачення лунатимуть на адресу України. Великого розуму для цього не треба, а тим, хто здатний це зробити, не позичати цинізму й підлості.
У своєму нещодавньому так званому діалозі з народом Путін обіцяв, що війни на території Росії не буде. Це лише мешканка ростовського Гукова може сидіти на чемоданах в очікуванні нападу українців, хоча не помічає, чи вдає, що не помічає, як мало не щодня через її містечко на Донбас їде техніка і жива сила. Якщо в тому ж Гукові чи в іншому прикордонному містечку, і не обов’язково в прикордонному, і не обов’язково в містечку, а у великому місті російські спецслужби здійснять гучну диверсію, звинувативши в цьому українців, у Путіна будуть розв’язані руки для початку повномасштабної війни. Як роблять подібні диверсії, він знає. Підірвані багатоквартирні будинки стали приводом для розв’язання чеченської війни, але аж ніяк не причиною.

ЧИТАЙТЕ:

Почему мотопробег путинских шакалов в Евросоюз - провокация против международной безопасности

Тому Путін, якщо захоче, знайде сотні таких приводів, навіть особливо нічого не пояснюючи світовій спільноті. Це як у знаменитій криловській байці, де Вовк каже Ягняткові: "Ты виноват уж тем, что хочется мне кушать". Україна винна тому, що завадила створити Росії повноцінний Євразійський союз і гальмує просування "русского міра" на європейський континент.

Путін може зважитися на повномасштабну війну з Україною, навіть якщо Європа введе нові санкції, а США озброїть нашу армію летальною зброєю. Гопник здатний ще й не на такі відчайдушні кроки, бо діє за принципом "після нас хоч трава не рости".
Чим більше Європа та США розумітимуть, що Путін може використати ядерну зброю, тим дипломатичнішою буде їхня політика щодо умиротворення агресора. За великим рахунком, вони діють так, як нині це робить Порошенко. Проте реалії життя змушують українського президента фактично відмовлятися від дипломатії як такої, бо ворога можна знищити лише фізично, а вже потім за столом переговорів визначати статус тих, хто залишився живим.
Єдине, що може стримати Путіна від повномасштабної війни, - це внутрішні протести в Росії. Опозиція, настрашена вбивством Нємцова, показує свою яловість. Навіть буцімто об’єднання опозиційних сил перед виборами 2016 року до Державної Думи проблем не розв’язують. Небагаточисельні протести росіян проти війни в Україні розраховані все-таки на зовнішнього, а не внутрішнього споживача. Росіяни у масі своїй просто не бачать цих сюжетів на Ютубі.
Проте, з іншого боку, Путін розуміє, що спад економіки, зубожіння людей рано чи пізно досягнуть критичної маси. Поки цього не сталося, йому треба остаточно розв’язати проблему України.

У нас же нема іншого виходу, ніж залишатись українцями, бути господарями на своїй землі. Дух героїчного опору добровольчих батальйонів проти російських фашистів має бути перенесений у повсякденне життя. Земля повинна горіти не лише під окупантами, а й під тими, хто в тилу зсередини  підточує українську державність. Проте, як і на фронті, завжди треба діяти з розумом, знешкодивши зрадників, щоби не повторились уже в цивільному вимірі  іловайські та дебальцевські котли.

Путінська ідея приречена на поразку. І не лише тому, що вона хибна. Просто завжди Добро перемагає Зло – і не лише в казках, а ще за життя нині сущих. Містичній Україні завжди випадали чи не найбільші випробування в історії людства, але завжди українці відновлювались, як Фенікс із попелу. Зараз один із таких історичних моментів, коли світове товариство має унікальний шанс назавжди покінчити зі схибленою ідеєю російського гегемонізму. В авангарді цієї боротьби знаходиться Україна.

АВТОР:

• 
  Анатолій Власюк