Чим закінчаться російські ігри в Сирії

Без наземного масштабного наступу шанси Росії досягти своїх цілей у Сирії – нікчемні

Оглядачам, обмеженим рамками традиційного стратегічного мислення, кожен день російського військового втручання в Сирії приносить нові сюрпризи. За нерозбірливими ударами по опозиційних групах, що їх підтримують США та Туреччина (і яких переплутати з ІДІЛ було просто неможливо), пішли навмисні порушення кордонів повітряного простору Туреччини, а потім – вражаючий запуск ракет з кораблів У Каспійському морі. Я майже впевнений, що попереду ще більш неймовірні повороти, покликані продемонструвати готовність Росії ризикувати і застосовувати силу.

Доброго ранку, Латакіє

Вторгнення, про яке Володимир Путін вважав за краще не заявляти під час свого звернення до Генасамблеї ООН 28 вересня, могло б стати ідеальним прикладом досягнення максимального політичного результату при мінімумі вкладених коштів. Трохи більше трьох десятків винищувачів, відправлених на квапливо підготовлену базу біля Латакії, здійснюють 20-30 бойових вильотів на день. Це не особливо вплинуло б на ситуацію в рамках повітряної кампанії, очолюваної США, яка ось уже рік ведеться проти ІДІЛ. Ось тільки Росія бомбардує опозиційні групи, які до цього були абсолютно не готові. Ефект несподіванки, за визначенням, буде короткостроковим, тому, щоб кампанія продовжила бути ефективною, Росії потрібна подальша ескалація.

Досягти цього буде дуже непросто. В авіаційний полк, розквартирований на російській базі, входять винищувачі й вертольоти як мінімум п'яти різних типів. Це логістичний кошмар, оскільки всі запаси доводиться постачати морем з Новоросійська і Севастополя. Кілька транспортних літаків можуть привезти не так вже й багато, тому, щоб вторгнення виявилося успішним, результати потрібні негайно. Відправка в Латакію ескадрильї легких винищувачів-бомбардувальників СУ-25 і ескадрильї ударних вертольотів МІ-24 показує, що головне завдання цих сил – не удари по значних цілях з середньої відстані (для цього Росії бракує розвідданих), але підтримка з повітря. Така ризикова операція має сенс тільки за умови, якщо урядові війська і алавітське ополчення почнуть наступ, найімовірніше, з метою захисту провінції Латакія з півночі, де діє Фронт ан-Нусра.

Ключовою умовою такого наступу є те, щоб урядові сили разом з солдатами Хезболли стабілізували ситуацію навколо Дамаска, куди російські ескадрильї сунутися не ризикують. Дамаск залишається головною точкою тяжіння в цій мутований громадянській війні, незважаючи на те, що Латакія особливо важлива для секти алавітів, до якої належить Асад. Контроль над Дамаском особливо необхідний, оскільки російське вторгнення може об'єднати опозиційні угруповання, які досі билися один з одним не менш активно, ніж з Асадом, в священній боротьбі проти «невірних».

Чоботи в піску

Ключовим питанням у найближчі дні стане те, чи змусить Росію відсутність відчутних результатів від бомбардувань почати наземну операцію. Це буде дією прямо-таки за пам'яткою всіх невдалих вторгнень. Те, що Путін заперечує існування подібних планів, тільки підсилює підозру, що незабаром його спецслужби, а потім і регулярні армійські частини візьмуть участь в наземній операції під личиною добровольців.

Швидкій відправці військ заважають дві перешкоди. По-перше, незважаючи на перемир'я в Східній Україні, кращі російські війська, як і раніше, сконцентровані поблизу від зони бойових дій у Донбасі. Осінній призов, що наближається, традиційно призведе до падіння боєготовності військ – половина найбільш досвідчених солдатів у кожному загоні повернеться додому, а на їх місце прийдуть новобранці. По-друге, транспортування та забезпечення танків і важкого озброєння навіть для однієї тактичної групи, що складається з 1000 солдатів, буде непростим завданням для засобів доставки, які й так працюють на межі . Під час внутрішніх навчань, таких як Центр-2015, солдатів і обладнання перевозили залізницею. У Сирії це, зрозуміло, неможливо.

Путін також знає, що, якщо російські чоботи ступлять на сирійський пісок, громадяни сприймуть це дуже негативно, і ніяка пропаганда авіаобстрілів не гарантує президенту міцну суспільну підтримку цього рішення. Російський Генштаб, зрозуміло, може придумати інші способи проведення обстрілів, наприклад, за допомогою запуску крилатих ракет зі стратегічних бомбардувальників ТУ-160 з безпечного стану. Ядерний підводний човен може випустити крилаті ракети великої дальності з Середземного моря, в основному для того, щоб показати здатність Росії проектувати силу за межами свого регіону. Але роль сухопутних сил, по всій видимості, буде обмежена межами бази в Латакії.

Продумування дій у відповідь

Головним завданням для США, як і раніше, залишається уникнути спокуси занадто гострої реакції. Коли твій опонент сам заганяє себе в глухий кут, краща стратегія - невтручання. Цього літа у російських ВПС сталося кілька аварій, викликаних поганим обслуговуванням, і в умовах високого стресу сирійської кампанії явно варто чекати нових проблем. Серія терористичних атак може знищити оборону бази в Латакії, що робить її дуже привабливою метою. Повстанці можуть також скористатися ракетами «Катюша» для ударів по переповнених злітно-посадкових смугах.

Найбільш розумно буде дозволити всім цим катастрофам статися самим собою. Але є країна, яка не погодиться з бездіяльністю: Туреччина. Туреччина вкрай засмучена тим, що РФ напряму підтримує режим Асада, в люті від того, що російські літаки порушують межі її повітряного простору, і побоюється війни, яка підійшла так близько до її кордонів. Заяв про підтримку з штаб-квартири НАТО їй недостатньо; як мінімум, потрібно скасування рішення про відведення ракет Патріот класу «земля-повітря». Коли торік під тиском РФ опинились Естонія і Латвія, НАТО вистачило волі, щоб зміцнити свою оборону, і російські провокації практично припинилися. Туреччина має повне право очікувати рівнозначної допомоги.

Нарешті, США та їхні союзники можуть провести ряд авіаударів по бандахм Хезболли навколо Дамаска. Це буде менш відкрите протистояння з Росією, ніж удар, завданий по армії Асада. Хезболла вже зазнала втрат у сирійській війні і не дуже вмотивована залишатися з Асадом до кінця. Крім того, удар по Хезболлі підтримав би і Ізраїль.

Москві доведеться шукати вихід із сирійської авантюри. Порядок на Близькому Сході не буде встановлюватися силовим шляхом і за допомогою диктаторів. Присудження Нобелівської премії миру Квартету національного діалогу в Тунісі показує, що є інший, більш ефективний спосіб. Звичайно, Вашингтону було б простіше всього дозволити РФ і далі загрузати в Сирії. Але США не можна забувати і про турботи союзників.

Переклад НВ

Новое Время володіє ексклюзивним правом на переклад і публікацію колонок Павла Баєва. Републікування повної версії тексту заборонено.

Оригінал